Дата документу 03.11.2021 Справа № 937/7656/20
Єдиний унікальний № 937/7656/20
Провадження №22-ц/807/3414/21
Головуючий в 1-й інстанції - Редько О.В.
03 листопада 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.
суддів:Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А.
секретарКниш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року, ухвалене у м. Мелітополь у справі за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського міськрайонного відділу юстиції (м. Дніпро) про визнання обов'язку боржника у виселенні повністю відсутнім,-
У жовтні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовною заявою, яку уточнила та в якій просила визнати, що обов'язок ОСОБА_1 на 18.09.2019 року у виселенні з квартири є повністю відсутнім. Уточнена позовна заява обґрунтована тим, що 17.11.2016 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення про вселення ОСОБА_2 з батьками в квартиру АДРЕСА_1 ., а позивача - ОСОБА_1 ухвалив виселити із вказаної квартири. В рішенні на підставі довідки старшої по будинку від 10.12.2015 року встановлено, що з лютого 2009 року та по час надання довідки позивач не проживає в кв. АДРЕСА_1 , а мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Однак суд ухвалив рішення про виселення позивача зі спірної квартири, справа була розглянута без участі ОСОБА_1 , а тому вона не могла довести вказані обставини суду. Відповідач не перевірив виконання рішення на момент здійснення виконавчих дій, тобто на дату 18.09.2019 року у зв'язку з чим стягує з позивачки суму в розмірі 6 990 грн. 00 коп. Враховуючи викладене, позивач була вимушена звернутись до суду з відповідною позовною заявою.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Мелітопольського міськрайонного відділу юстиції (м. Дніпро) про визнання обов'язку боржника у виселенні повністю відсутнім - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те що, на момент виконання рішення суду про виселення, позивачка у спірній квартирі не проживала і жодних дій, щодо її примусового виселення держаним виконавцем здійснено не було, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, розмір, якого є необґрунтованим.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії довідки старшої по будинку від 10.12.2015 року ОСОБА_1 в період з лютого місяця 2009 року не мешкає в квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням задоволений частково. Вирішено вселити неповнолітнього ОСОБА_2 разом з батьками: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 . Усунено перешкоди у користуванні власником квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 як такої, що безпідставно проживає на її жилій площі, без надання їй іншого житлового приміщення. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у володінні, користуванні і розпорядженні власністю, звільнити квартиру від усіх рухомих речей, що належать їй, передати квартиру та ключі від неї законному представнику.
Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на праві власності належить будинок АДРЕСА_3 .
Згідно копії довідки голови квартального комітету від 03.01.2018 року ОСОБА_1 фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно копії довідки відділу реєстрації виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22.08.2019 року ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 17.11.2016 року (справа № 320/13248/14-ц) знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно акту головного державного виконавця Пономаренко В.Ю. Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 18.09.2019 року рішення суду щодо виселення виконано в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено факту порушення її прав з боку відповідача - Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), заявлені нею вимоги не ґрунтуються на вимогах законодавства, є безпідставними, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає процесуальному законодавству.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул'янов проти України)).
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
При цьому спосіб захисту порушеного права - визнання обов'язку відсутнім, про який просить позивачка, не передбачений законодавством та не може бути визнаний ефективним. З матеріалів справи вбачається, що позивачка вважає незаконними дії державного виконавця з приводу стягнення витрат пов'язаних з примусовим виконанням рішення суду щодо виселення, враховуючи, що рішення в цій частині виконано добровільно, оскільки позивачка у спірній квартирі не мешкала. Між тим, відповідних вимог щодо оскарження дій відповідача не заявлено, а заявлені вимоги не вказують на наявність у позивача порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу, який підлягає захисту.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 05 листопада 2021 року
Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А. Онищенко