Дата документу 02.11.2021 Справа № 334/6223/20
Єдиний унікальний № 334/6223/20
Провадження №22-ц/807/3339/21
Провадження №22-ц/807/3339/21-2
Провадження №22-ц/807/3339/21-3
Головуючий в 1-й інстанції - Бредіхін Ю.Ю.
02 листопада 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.
суддів:Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А.,
секретарБєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Рогозіна Олексія Вікторовича, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лелікова Сергія Олеговича, з урахуванням доповнень до апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Чулініна Дмитра Георгійовича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжя (повний текст рішення складено 14 липня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум; та за апеляційними скаргами ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лелікова Сергія Олеговича з урахуванням доповнень до апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Чулініна Дмитра Георгійовича на ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2021 року про відмову у скасування заходів забезпечення позову та відмову в ухваленні додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум,-
У листопаді 2020 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення грошових коштів із відповідача, які нараховані та обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором позики від 07.05.2010 року. Так, у відповідності до умов договору відповідач був зобов'язаний повернути суму боргу у строк до 07.05.2011 року, а фактично повернув 27.10.2020 року. У зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язання, позивач просив суд стягнути на його користь суму інфляційних втрат за увесь період прострочення (з травня 2011 року по вересень 2020 року) у сумі 661 308,73 грн., суму трьох відсотків річних за період з 08.05.2013 по 27.10.2020 у розмірі 89 020,81 грн., а також пеню за період з 08.05.2013 по 27.10.2020 у розмірі 1 083 810 грн., яка обрахована за ставкою 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) суму трьох відсотків річних у розмірі 35 670,53 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 77 711,12 грн., а всього 113 381 (сто тринадцять тисяч триста вісімдесят одну) гривню 65 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 649 (шістсот сорок дев'ять) гривень 70 копійок.
12 липня 2021 року представником відповідача подано заяву про стягнення з позивача судових витрат у розмірі 93855,55 грн., які відповідач очікує понести у зв'язку з розглядом цієї справи.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2021 року, відмовлено у задоволені заяви представника відповідача про стягнення судових витрат та ухвалення додаткового рішення у справі.
12 липня 2021 року представником відповідача подано клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2020 року.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2021 року, відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення, вжитих ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня2020 року у справі №334/6223/20.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням та ухвалами суду, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лелікова Сергія Олеговича подав апеляційні скарги в яких, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та передати цивільну справу на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, а вимоги щодо ухваленні додаткового рішення та скасування заходів забезпечення позову задовольнити.
Узагальненими доводами апеляційних скарг є те що, суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил підсудності, оскільки відповідач з 2014 року зареєстрований у м. Києві. Крім того, судом безпідставно стягнуто інфляційні втрати, враховуючи, що зобов'язання між сторонами виникли у зв'язку з отриманням позики у доларах США. Відмова суду в ухваленні додаткового рішення з урахуванням тривалості несплати боргу позивачу є немотивованою та безпідставною. Оскільки суд першої інстанції задовольнив вимоги позову лише на 6,18%, відсутні підстави у забезпеченні позову у повному обсязі.
Згідно доповнення до апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Чулініна Дмитра Георгійовича, додатково зазначено, що судом першої інстанції не було встановлено будь-якою ухвалою порядку з'ясування обставин і їх перевірки доказами в процесі розгляду справи по суті, що призвело до порушення засад диспозитивності та вирішення не тих вимог, які були заявлені позивачем. Суд першої інстанції задовольняючи вимоги про стягнення інфляційних втрат, вирішив питання щодо стягнення заподіяних новому кредитору збитків несвоєчасним виконанням зобов'язання без аргументування позивачем їх характеру та розміру, та за відсутності саме таких позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Рогозіна Олексія Вікторовича подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те що, сторони договору позики збільшили строк позовної давності, а саме відповідно до п.4 Договору відповідач має сплатити визначені санкції до моменту повного виконання зобов'язання тобто до 27.10.2020 року. Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності, при цьому обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та 3% річних за весь час прострочення є триваючим.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лелікова Сергія Олеговича, зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні ОСОБА_1 , враховуючи доводи власної апеляційної скарги.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та ухвал суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.05.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Вовк І.І.
Відповідно до умов договору ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 397 000 грн., що було еквівалентно 50 000 доларів США, згідно курсу продажу доларів США, установленому комерційними банками м. Запоріжжя на день нотаріального посвідчення договору.
Грошові кошти надані із терміном виплати боргу - 07.05.2011 року.
На підтвердження факту отримання грошових коштів ОСОБА_2 власноручно написана розписка від 07.05.2010 року, за змістом якої він отримав у позику від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 50 000 доларів США, які зобов'язався повернути 07.05.2011 року.
У вказаний вище термін ОСОБА_2 суму позики не повернув.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.12.2011 у справі №2-1901/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором від 07.05.2010 у розмірі 397 000 грн. та судові витрати.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 07.08.2013 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.12.2011 у справі №2-1901/11 залишено без змін.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2013 у справі №334/5615/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за прострочення виконання за договором позики у сумі 290 207 грн. та судові витрати. Рішення ухвалено в заочному порядку.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.01.2017 року у справі №2-1901/11 замінено стягувача по рішенню №2-1901/11 від 08.12.2011 з ОСОБА_3 на його спадкоємця ОСОБА_1 .
27.10.2020 року ОСОБА_2 сплатив в межах виконавчого провадження ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 397 000 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2021 року у справі №334/5615/13-ц після перегляду скасованого заочного рішення від 22.10.2013 року, у задоволені позову ОСОБА_1 , як правонаступника позикодавця, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за прострочення виконання за договором позики відмовлено у повному обсязі. Станом на день розгляду цієї справи рішення не набрало законної сили.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позову в частині заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних є обґрунтованими в межах строку позовної давності враховуючи, повернення боргу за договором позики в валюті гривня, а не долар США. Вимоги щодо стягнення відсотків за договором позики задоволенню не підлягають враховуючи закінчення строку дії договору.
Відмовляючи у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення судових витрат та ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами виник виключно через дії відповідача, а саме тривале ухилення від виконання свого обов'язку щодо сплати боргу та невиконання рішення суду про його примусове стягнення, тому задоволення заяви про стягнення судових витрат призведе до порушення принципів пропорційності та верховенства права.
Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2020 року, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду не набрало законної сили.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, при цьому обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
07.05.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Вовк І.І.
Відповідно до умов договору ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 397 000 грн., що було еквівалентно 50 000 доларів США, згідно курсу продажу доларів США, установленому комерційними банками м. Запоріжжя на день нотаріального посвідчення договору.
Грошові кошти надані із терміном виплати боргу - 07.05.2011 року.
27.10.2020 року ОСОБА_2 сплатив в межах виконавчого провадження ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 397 000 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Однак у даній справі судом встановлено і не оспорюється сторонами, що погашення боргу здійснено в національній валюті у розмірі, визначеному договором, а саме - 397 000 грн. і відповідно визначення еквіваленту при фактичному погашені боргу не досягло мети такого визначення, тобто недопущення знецінення суми позики, у зв'язку чим вимоги позивача в частині заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних є обґрунтованими, враховуючи строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі.
Що стосується заявленої до стягнення суми у розмірі 1 083 810 грн., то суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції з приводу правової природи цієї суми, яка є відсотками за користування грошовими коштами і нарахована поза межами строку дії договору, а відповідно стягненню з відповідача не підлягає.
З приводу доводів апеляційної скарги, щодо порушення правил підсудності при розгляді справи, то слід зазначити, що вказане питання перебувало на розгляді в Запорізькому апеляційному суді, і відповідно до постанови від 24 травня 2021 року ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2021 року про передачу справи на розгляд до Печерського районного суду м. Києва була скасована, справа направлена до Ленінського районного суду м. Запоріжжя для продовження розгляду.
Постанова мотивована тим, що на момент відкриття провадження судом першої інстанції у цій справи 07 грудня 2020 року, справа була підсудна Ленінському районному суду м. Запоріжжя на підставі п.п. 9, 10 ст. 28 ЦПК України, а відповідно до ст. 31 ч. 2 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду.
Інших доводів з цього приводу, які б не були розглянуті колегією суддів апеляційного суду у зазначеній постанові, апеляційна скарга відповідача не містить.
Що стосується процесуальних порушень під час розгляду справи, на які посилаєтьсяпредставник ОСОБА_2 - адвокат Чулінін Д.Г. в доповненні на апеляційну скаргу, то слід зазначити, що відповідно до вимог процесуального законодавство такі порушення не є підставою для скасування рішення у справі, а наслідків невірного вирішення позовних вимог у справі, такі порушення за собою не потягли.
Вирішуючи питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції з приводу відмови у скасуванні заходів забезпечення позову, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.ч. 7,8 ст.158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Доводами апеляційної скарги на вказану ухвалу суду є часткове задоволення вимог позову і відсутність підстав для забезпечення позову у повному об'ємі. Між тим, як вірно вказано судом першої інстанції, рішення у справі не набрало законної сили, а тому зазначені доводи наразі не можуть бути підставою для перегляду заходів забезпечення позову. При цьому заявник не позбавлений права звернутися з аналогічною заявою згодом. Враховуючи наведене, апеляційну скаргу на ухвалу про відмову у скасування заходів забезпечення позову слід залишити без задоволення.
З висновками суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення судових витрат та ухваленні додаткового рішення у справі, колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Враховуючи конкретні обставини справи, а саме, тривале невиконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення коштів отриманих за договором позики (протягом 9 років), наявність в матеріалах справи судового рішення про стягнення вказаних коштів у судовому порядку, законність вимог позивача, щодо стягнення сум нарахованих у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, між тим часткове стягнення сум зокрема з причин пропуску строку позовної давності (що не вказує на безпідставність таких вимог), суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що стягнення з позивача судових витрат за надання правничої допомоги відповідачу, взагалі, а більш того у розмірі заявленому до стягнення 93855,55 грн., враховуючи задоволення вимог позову на суму 113381,65 грн., суттєво порушить баланс прав та інтересів сторін у справі, призведе до ухвалення несправедливого рішення, яке знівелює захист прав забезпечений ухваленим рішенням по суті спору.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та ухвал, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Рогозіна Олексія Вікторовича, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лелікова Сергія Олеговича, адвоката Чулініна Дмитра Георгійовича залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2021 року про відмову в скасуванні заходів забезпечення позову у цій справі залишити без змін.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2021 року про відмову в ухваленні додаткового рішення у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 05 листопада 2021 року
Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А. Онищенко