Справа № 676/5207/16-к
Провадження № 1-кп/674/40/21
04 листопада 2021 рокум.Дунаївці
Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_2
учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3
потерпілого ОСОБА_4
представника потерпілого адвоката ОСОБА_5
захисника адвоката ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дунаївці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12015240160000459 від 05 червня 2015 року про обвинувачення
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. П'ятничани Чемеровецького району Хмельницької області, українця, громадянина України, з вищою освітою, пенсіонера, інваліда ІІ групи, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст.89 КК України,
- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 125 КК України,
Епізод 1.
04 червня 2015 року близько 13 години 40 хвилин в м. Кам'янець-Подільський, по вулиці Довга, 1, на сходах, які ведуть до третього поверху Кам'янець-Подільського РВ УМВС України в Хмельницькій області обвинувачений ОСОБА_7 умисно на грунті довготривалих неприязних відносин, наніс один удар кулаком правої руки в область грудей потерпілого ОСОБА_4 , спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді забою правої половини грудної клітки, які по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Після того, ОСОБА_7 , підійнявшись по сходинках вище з метою нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, умисно наніс один удар лівою ногою в область грудей ОСОБА_4 , внаслідок чого останній впав на сходинковий майданчик між 2 і 3 поверхом, таким чином своїми діями спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді забою правої половини грудної клітки, двох синяків на передньо-боковій поверхні грудної клітки справа на рівні 5-6-7 ребер, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я та синяка на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки в середній третині, який по ступеню тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Зазначеними діями, які виразились в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілому, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.125 КК України.
Епізод 2.
24.03.2016 близько 11 години 45 хвилин в АДРЕСА_1 , біля воріт свого господарства зі сторони вулиці, ОСОБА_7 умисно, на грунті довготривалих неприязних відносин, наніс один удар правою рукою в ліву частину обличчя ОСОБА_4 , чим спричинив йому тілесне ушкодження у вигляді фіолетового синяка в скроневій області, який по ступеню тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Такими діями, які виразились в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненому не визнав, пояснив, що він потерпілому тілесних ушкоджень не наносив, вказаних стороною обвинувачення дій не вчиняв. Вказав, що потерпілий є його земляком, на потерпілого як інваліда пригнали машину, за яку була суперечка в оплаті, суд присудив повернути машину. Слідчий Корогода викликав його до відділку поліції, де також був ОСОБА_4 . Коли ОСОБА_7 піднімався по сходах, ОСОБА_4 спускався вниз, пройшов повз нього, повернувся та побачив, що ОСОБА_4 стоїть на «лєснічній площадці» і кричить «нащо ти мене б'єш», показує бруд на рубашці. Свідок ОСОБА_8 цього не бачив. Десь через рік весною до будинку ОСОБА_7 прийшли державні виконавці, він попросив, щоб ОСОБА_4 не фотографував його будинок, підійшов до державного виконавця ОСОБА_9 , в той час ОСОБА_4 перехопив його руку, тримав її, сказав, що «я цього і чекав» і що його вдарив ОСОБА_7 . Стояли вони в «хвірці» домоволодіння.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини його винність в інкримінованих кримінальних правопорушеннях доведена сукупністю наведених нижче доказів.
Потерпілий ОСОБА_4 надав суду покази, що обвинувачений запропонував йому пригнати автомобіль, однак не зробив цього, у зв'язку із чим він написав заяву в поліцію. 04.06.2015, коли ОСОБА_4 виходив від поліцейського та спускався вниз по сходах, ОСОБА_7 підіймався вверх. Потерпілий став під стіну, обвинувачений заклав йому сумку від ноутбука на голову, а іншою рукою наніс удар, потім ще два удари в груди, далі ОСОБА_7 почав підійматися по сходах вгору, повернувся та наніс удар ногою в груди потерпілому. Від удару останній впав зі сходів на площадку. Весь правий бік побитий (рука, нога, ребра). З поліції йому дали направлення на проведення експертизи, яку пройшов наступного дня, експерт брав документи, оглядав його.
Також вказав, що 24.03.2016 близько 11-12 години разом із державним виконавцем їздили за адресою місця проживання ОСОБА_7 в с. Довжок. Він перебував за ворітьми, оскільки обвинувачений не пускав його на подвір'я, заходив лише виконавець. Коли виконавець вийшов з домогосподарства обвинуваченого, то покликав ОСОБА_7 для складання і підписання акту. Виникла суперечка між потерпілим та обвинуваченим, в ході якої останній кинув документи на землю і завдав ударів ОСОБА_4 в ліву і праву скроню. Він звернувся в травматологію «Ленінської» лікарні та до експерта.
По епізоду 1.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що в 2015 році працював у поліції, натепер - в державній установі центр пробації, став свідком того, що на сходах ОСОБА_7 штовхнув потерпілого. ОСОБА_4 спускався вниз, а ОСОБА_7 піднімався на третій поверх. ОСОБА_7 вдарив потерпілого поштовхом ноги назад. Відразу після цього ОСОБА_4 сказав, що його б'ють. Більше нічого не пам'ятає з цього приводу. На уточнюючі запитання учасників ОСОБА_10 зазначив, що ця подія тривала 1-2-3 сек., пройшло більше 6 років і він в точності не пам'ятає всього, але продемонстрував як ОСОБА_7 наносив удар (чи поштовх - точно не пам'ятає) ногою назад в груди ОСОБА_4 , який знаходився нижче по сходах та повернутий передом до ОСОБА_7 . Сам він був на 3-му поверсі, пройшов далі, ні з ким не спілкувався. Підтвердив також, що його дружина дійсно працює в прокуратурі.
Згідно протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 05.06.2015 (т.2, а.к.п.19), потерпілий ОСОБА_4 звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме: спричинення тілесних ушкоджень 04.06.2015 в приміщенні Кам'янець-Подільського РВ УМВС України в Хмельницькій області з боку ОСОБА_7 , який наніс ОСОБА_4 тілесні ушкодження.
Даними протоколу проведення слідчого експерименту від 07.10.2015 року з доданими фототаблицями за участі потерпілого ОСОБА_4 , іншої особи ОСОБА_11 , понятих (т.2, а.к.п.22-27), відповідно до якого детально продемонстровано спосіб, механізм заподіяння обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень.
За висновком експерта № 350 від 06.06.2015 року (т.2, а.к.п.20) у потерпілого ОСОБА_4 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: забою правої половини грудної клітки, двох синяків на передньо-боковій поверхні грудної клітки справа на рівні 5-6-7 ребер могли утворитися внаслідок двохразової дії тупого твердого предмета по механізму «удар» біля 1-2 діб тому назад від моменту проведення судово-медичної експертизи і по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, які призвели до короткочасного розладу здоров'я.
Тілесне ушкодження у ОСОБА_4 у вигляді синяка на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки в середній третині могло утворитися внаслідок дії тупого твердого предмета по механізму «удар» біля 1-2 діб тому назад від моменту проведення судово-медичної експертизи і по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, які призвели до короткочасного розладу здоров'я.
По епізоду 2.
Показаннями свідка ОСОБА_9 , який пояснив суду, що являється головним державним виконавцем. У березні 2016 року близько 10-11 години виїжджав з колегою до домашньої адреси боржника ОСОБА_7 . ОСОБА_4 приїхав з ним, оскільки був стягувачем. Разом із понятим зайшли на територію домогосподарства обвинуваченого, ОСОБА_4 не заходив. Акт складався за межами домогосподарства. Виник словесний конфлікт між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , в ході якого останній наніс удар рукою в область лівої щоки потерпілому. Після чого свідок їх розборонив, підписали акти та поїхали.
Свідок ОСОБА_12 показав, що на час інциденту був на стажуванні у виконавчій службі, о 10-11 годині приїхали до домоволодіння ОСОБА_7 в с. Довжок. Державний виконавець проводив огляд подвір'я. На територію заходив лише виконавець ОСОБА_9 . Акт складався за межами домоволодіння, під час складання якого виник словесний конфлікт між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Був поштовх правою рукою в область шиї чи вище з боку обвинуваченого ОСОБА_4 . Саме ОСОБА_9 втрутився в конфлікт, розборонив їх, після чого підписали акт і роз'їхалися.
У судовому засіданні покази також надала свідок ОСОБА_13 , яка показала, що декілька років назад на виконанні перебувало виконавче провадження. Весною був виїзд в с. Довжок до домогосподарства ОСОБА_7 , була присутня при складанні документів виконавцем. Державний виконавець ОСОБА_9 заходив на територію домогосподарства обвинуваченого. Як з'явився ОСОБА_4 не пам'ятає. В ході складання акту, між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 виник словесний конфлікт за територією домогосподарства. Обвинувачений штовхнув потерпілого рукою, куди саме не пам'ятає. Зазначає, що видимих тілесних ушкоджень у ОСОБА_4 не було. Брала участь у слідчому експерименті, раніше допитувалась, все пояснювала.
Згідно протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 24.03.2016 року (т.2, а.к.п.45), потерпілий ОСОБА_4 звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме: спричинення тілесних ушкоджень 24.03.2016 в АДРЕСА_2 з боку ОСОБА_7 , який наніс ОСОБА_4 тілесні ушкодження.
Даними протоколів проведення слідчих експериментів від 17.05.2016 року з доданими фототаблицями за участі відповідно свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , потерпілого ОСОБА_4 , понятих (т.2, а.к.п.50-54; 55-59; 60-64; 65-69), відповідно до яких детально продемонстровано спосіб, механізм заподіяння обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень.
За висновком експерта № 234 від 25.04.2016 року (т.2, а.к.п.48-49) відповідно у потерпілого ОСОБА_4 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: фіолетового синяка в скроневій області зліва могло утворитися внаслідок одноразової дії тупого твердого предмета по механізму «удар», можливо кістю зібраною в кулак, в термін вказаний потерпілим 24.03.2016 і по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_7 в спричинені потерпілому ОСОБА_4 умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я (епізод 1), спричинені потерпілому ОСОБА_4 умисних легких тілесних ушкоджень (епізод 2), зазначені дії обвинуваченого правильно кваліфіковано за ч. 2 та ч. 1 ст. 125 КК України відповідно.
Доводи сторони захисту про наявність підстав для постановлення виправдувального вироку суд вважає необгрунтованими в зв'язку з наступним.
Захисник зазначила, що докази обвинувачення є неузгоджені та недопустимі, зокрема, по першому епізоду: висновок експерта № 350 невмотивований, оскільки в ньому зазначено про те, що Турій впав на кам'яну дорогу, слідчий експеримент більше схожий на допит, слід критично віднестись до показань свідка ОСОБА_10 , який нічого не сказав, а його дружина працює в прокуратурі, по другому епізоду: слідчі експерименти є додатковими допитами, час складання протоколів цих слідчих дій є сумнівним, свідки зазначили про удари в різні області тіла, у висновку експерта № 234 зазначено, що удар можливо, а не точно, був кистю, зібраною в кулак, а документи для експертизи надав сам потерпілий, наявні листи лікарських установ про те, що потерпілий не звертався за медичною допомогою, а внесення записів в амбулаторну картку незрозумілою особою розслідується органами досудового розслідування.
З приводу показів свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 щодо нанесення поштовху (чи удару) в обличчя (чи вище шиї) суд зазначає, що покази цих свідків є викладення ними характеру розвитку подій та послідовності нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, зумовлені особистим сприйняттям кожним із них цих подій, значним проміжком часу, який сплинув з моменту тих подій (більше шести років), а тому це не дає підстав для визнання показань вказаних осіб недостовірними. Показання свідків є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами. Підстав для визнання їх такими, що не відповідають дійсності, є неналежними чи недопустимими, суд не вбачає.
Щодо тієї обставини, що дружина свідка ОСОБА_10 працює в органах прокуратури саме по собі не може беззаперечно свідчити про недопустимість його показів чи про критичність у їй сприйнятті.
Окрім цього, свідки попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Обставин, які б свідчили про неправдивість показань свідків, в судовому засіданні не встановлено.
Щодо часу, мети проведення слідчих експериментів від 17.05.2016 року за участі відповідно свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , потерпілого ОСОБА_4 , означені слідчі дії були проведені з метою перевірки і уточнення відомостей, отриманих під час допиту свідків, проведені за участю понятих, яким, відповідно до вимог статей 11, 13, 15 та 223 КПК було роз'яснено їхні права та обов'язки. Свідкам були роз'яснені їх права та обов'язки, попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. Протоколи слідчих експериментів підписані учасниками процесуальної дії та понятими без зауважень і доповнень. В матеріалах провадження відсутні підстави для визнання протоколу(ів) слідчого експерименту недопустимим доказом(ами).
Слід зазначити, що протокол цієї слідчої (розшукової) дії в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є джерелом доказів та документом, легітимна мета слідчого експерименту досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження (правова позиція наведена у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.09.2020 року у справі № 740/3597/17).
Зазначені слідчі дії не проводились за участю обвинуваченого, що могло би бути твердженям про його допит.
Стосовно подання потерпілим медичних документів, то як вбачається з висновку експерта № 234 від 25.03.2016 на дослідження потерпілим подано його медичну карту амбулаторного хворого. В судовому засіданні учасники не заявляли клопотань про її дослідження. Суд, у урахуванням положень ст.ст. 22, 26 КПК України не має підстав перебирати функції доказування.
Твердження про те, що в медичній картці зроблені дописки самим потерпілим з посиланням лише на зареєстроване кримінальне провадження №12020240070000259 за ч. 1 ст. 358 КК України не може бути беззаперечним доказом вчинення таких дій в розумінні ст.ст. 17, 21, 84, 85 КПК України. Окрім цього, як вбачається із наданого стороною захисту витягу з ЄРДР відомості про зазначене кримінальне правопорушення внесені ще 28.02.2020.
У висновку викладеному в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 754/14281/17 зазначається, що відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Слід зазначити й про позицію, наведену в постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 359/7742/17, згідно якої вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
Означених порушень процесуального закону судом при розгляді даного кримінального провадження не встановлено.
Також суд надає оцінку доказам сторони захисту, зокрема:
виписка із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 від 17.11.2016 (т.2, а.к.п. 97), в якій не зазначений медичний заклад,
відповідь головних лікарів міської поліклініки № 1 управління охорони здоров'я Кам'янець-Подільської міської ради від 12.02.2018 № 136/01-14 (т.2 а.к.п. 116), від 28.08.2018 № 713/01-14 (т.3, а.к.п. 10), Кам'янець-Подільської ЦРЛ від 13.02.2018 № 01-05/163 (т.2 а.к.п. 118), від 14.09.2018 № 01-05/851 (т.3 а.к.п. 15), згідно яких ОСОБА_4 за медичною допомогою у відповідні періоди (04-05.06.2015, 24-25.03.2016), не звертався,
фотокопія медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 (т.4, а.к.п. 58,59), в якій наявні записи від 25.03.2016, які, на думку сторони захисту, викликають сумніви: не читається прізвище лікаря, не властивий лікарю опис, зазначені не медичні терміни, записи здійснені безпосередньо ОСОБА_4 .
Зазначені докази не спростовують звернення потерпілого до іншого медичного закладу (як зазначив у своїх показах травматологію лікарні). Окрім цього фотокопія медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 надана самим обвинуваченим, не засвідчена належним чином, відсутні відомості про порядок її отримання.
З урахування положень ст.ст. 85, 86 КПК України у суду не має підстав визнавати такі документи доказами, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
При призначенні обвинуваченому покарання суд у відповідності до ст. 65 КК України враховує сукупність обставин, при яких скоєно кримінальні правопорушення, характер і ступінь суспільної небезпечності скоєного, особу обвинуваченого, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Пом'якшуючих покарання обставин, передбачених ст.66 КК України судом не встановлено.
Обставиною, яка обтяжує покарання є вчинення кримінального правопорушення повторно (по епізоду за ч.1 ст.125 КК України).
Стосовно особи обвинуваченого ОСОБА_7 , суд враховує, що він не судимий в силу ст.89 КК України (т.2, а.к.п.75-76), на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває (т.2, а.к.п.72-73), має постійне місце проживання, за яким компрометуючих матеріалів на нього до виконкому сільської ради не поступало (т. 2, а.к.п.74), являється інвалідом ІІ групи (т.4, а.с.87,88).
Реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання суд приходить до висновку щодо необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді штрафу.
Відповідно до вимог ст.285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно ч.5 ст.74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
Враховуючи те, що з дня вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.125 КК України і до дня набрання вироком законної сили минув строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений п.2 ч.1 ст.49 КК України для кримінальних проступків (три роки), який не зупинявся і не переривався, та з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності він не звертався, то обвинувачений ОСОБА_7 підлягає звільненню від призначеного покарання на підставах, передбачених п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України, що узгоджується з позиціями, викладеними в постановах колегії суддів Першої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справах: №760/18016/15-к від 09.04.2019, №385/939/16-к від 05.02.2020, №137/142/15-к від 11.03.2020.
Потерпілий ОСОБА_4 подав цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
В судовому засіданні ОСОБА_4 подав клопотання про залишення цивільного позову без розгляду.
За змістом ст. 129 КПК суд наділений правом вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні лише при ухваленні вироку або постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Тому у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, натомість може бути розглянутий в порядку цивільного судочинства. Така правова позиція наведена й у постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.08.2021 у справі № 644/7193/17.
Запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.
Процесуальні витрати відсутні.
Речові докази по справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 373, 374 КПК України,
Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 125 КК України та призначити йому покарання:
-за ч. 1 ст. 125 КК України - у виді штрафу в розмірі 40 (сорока) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 680 (шістсот вісімдесят) гривень 00 коп.;
-за ч. 2 ст. 125 КК України - у виді штрафу в розмірі 80 (вісімдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1360 (одна тисяча триста шістдесят) гривень 00 коп.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді штрафу в розмірі 80 (вісімдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1360 (одна тисяча триста шістдесят) гривень 00 коп.
На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишити без розгляду.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Дунаєвецький районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку може бути отримана в суді учасниками судового провадження, обвинуваченому, захиснику, потерпілому, представнику потерпілого та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1