2/130/681/2021
130/1169/21
"28" жовтня 2021 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
за участі секретаря судових засідань Мухи Р.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Жмеринської окружної прокуратури, Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування шкоди, заподіяної особі внаслідок триваючої бездіяльності відповідачами у кримінальних справах з 2016 року до дня реєстрації позову в суді,
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом в якому просив: 1. Визнати, що предмет, підстави, відповідачі в позові - ті ж самі, що в позовах, по яким постановами апеляції стягнуто шкоду; 2. Визнати, що нова підстава позову - продовжувана та інша дата бездіяльності відповідачів; 3. Визнати, що статус позивача в кримінальних справах згідно вимог ст. 60 КПК не дозволяє йому на підставі ст. 303 КПК оскаржувати бездіяльність будь-яких осіб правоохоронних органів; 4. Винести рішення на підставі норм матеріального права застосованих постановами апеляційного суду та стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1000000 грн. на його користь.
Стислий виклад позиції позивача.
З 2016 року відповідачі в порушення вимог КПК про швидке й неупереджене слідство, незважаючи на його звернення до них проявляють повну бездіяльність за станом досудового слідства та відсутність контролю за слідством. Докази - це відповіді з прокуратури за різні роки, ухвали суду. Постанови апеляційного суду. Обґрунтування шкоди визначено в постанові Вінницького апеляційного суду.
В судовому засіданні ОСОБА_1 просив його позовні вимог задовольнити.
Стислий виклад позиції відповідачів.
Відповідачі подали відзиви на позовну заяву про безпідставність позовних вимог.
Процесуальні дії, заяви та клопотання.
05.05.2021 ухвалою судді було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 07.06.2021.
04.06.2021 позивач подав заяву про проведення підготовчого судового засідання у його відсутність, заявив клопотання про витребування доказів. Додав копії документів.
07.06.2021 підготовче засідання було відкладене 21.07.2021.
19.07.2021 позивач подав заяву про відкладення підготовчого засідання.
21.07.2021 від ГУНП у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву.
21.07.2021 підготовче засідання було відкладене 13.09.2021.
16.08.2021 надійшло клопотання позивача про витребування доказів.
09.08.2021 від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву.
13.09.2021 підготовче засідання було відкладене 30.09.2021.
17.09.2021 позивач подав заяву про проведення підготовчого судового засідання у його відсутність.
24.09.2021 суд постановив ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відео конференції
30.09.2021 представник відповідача подав заяву про проведення підготовчого судового засідання у його відсутність.
30.09.2021 ухвалою суду в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено. Цього ж дня суд виніс ухвалу про закриття підготовчого провадження.
25.10.2021 суд постановив ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відео конференції.
Представники відповідачів Державної казначейської служби України, Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явились, тому суд у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, розглянув справу за їх відсутності.
Позивач ОСОБА_1 після з'ясування судом чи підтримує він свій позов, останній відповів стверджувально та дав коротке пояснення на підтримку свого позову. Після чого вказав, що подальша його присутність в судовому засіданні немає сенсу, заявив клопотання про подальший розгляд справи у його відсутність, після чого самовільно покинув залу судових засідань.
В судовому засіданні представник відповідачів прокурор Лук'янчук Д.О. просив суд відмовити в задоволенні позову.
З'ясувавши думку представника відповідачів, про можливість продовження розгляду справи у відсутність позивача, суд керуючись ч. 3 ст. 211 ЦПК України, подальший розгляд провів у відсутність позивача.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Позивачем суду представлено такі докази:
- копію постанови Вінницького апеляційного суду від 20.09.2019 у справі №130/728/19, за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в собі Державної казначейської служби України, начальника СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Олексюка В.В., слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Полонської О.Г. про відшкодування моральної шкоди(а.с.3-6).
- копію постанови Вінницького апеляційного суду від 20.10.2020 у справі №130/2635/209 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в собі Державної казначейської служби України, начальника СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Олексюка В.В., слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Майченка А.М., Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди (а.с. 7-9).
Мотив суду. Норми права, які застосував суд.
Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК).
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов'язаних із не наданням доказів.
В силу вимог п. 4 ч. 5 ст. 12, ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд лише сприяє сторонам у здійсненні їхніх прав, а не збирає докази замість таких сторін.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього кодексу (частина друга статті 303 КПК України).
Тобто, під час досудового розслідування слідчий та прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження його рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Конституційним Судом України у рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач просить в зв'язку з бездіяльністю слідчого та прокурора , стягнути з держави на його користь моральну шкоду.
Суд звертає увагу на те, що відшкодування моральної шкоди не має перетворюватись у спосіб заробітку (наживи), а має носити виключно компенсаційний характер при наявності підстав, передбачених ст. 23 ЦК України.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд вважає, що позов ОСОБА_1 має абстрактний характер і його аргументи про заподіяння йому моральної шкоди діями відповідачів, не підтверджені належними доказами, а тому підстави для задоволення його позову відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судові витрати слід компенсувати за рахунок держави, оскільки ОСОБА_1 звільнений при подачі позову від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3-13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 280-281 ЦПК України, Суд
У задоволенні позову відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Жмеринська окружна прокуратура (місцезнаходження: 23100 Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Національна, 6а), Вінницька обласна прокуратура (місцезнаходження: 23100 Вінницька область, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, ЄДРПОУ 02909909), Державна казначейська служба України (місцезнаходження: 10601 м. Київ, вул. Бастіона, 6, ЄДРПОУ 37567646), ГУНП у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100 Вінницька область, м. Вінниця, вул. Театральна, 10, ЄДРПОУ 40108672 ), Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області (місцезнаходження: 23100 Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Соборна, 58).
Суддя: А.М. Заярний
Дата складання повного судового рішення 05.11.2021