печерський районний суд міста києва
Справа № 757/23946/21-ц
20 жовтня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
при секретарі судових засідань - Орел А. О.,
позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Решетило С. В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Національного банку України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути з Державного бюджету України 5 654 498, 77 грн майнової шкоди та 302 402, 92 грн упущеної вигоди.
В обґрунтування позову позивач вказала, що Правління НБУ прийняло постанову про віднесення ПАТ КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних, чим Держава протиправно взяла на себе відповідальність банк і таким чином перешкодила виконанню банком зобов'язань перед позивачем банку як кредитором. Предметом позову у справі є відшкодування шкоди, завданої рішеннями НБУ у сумі реальних збитків у розмірі 202 020, 99 доларів США та 4 395, 92 грн залишку на рахунках ОСОБА_1 , відкритих у Тернопільському регіональному відділенні ПАТ «КБ «Хрещатик» та упущеної вигоди у розмірі 10 812, 50 доларів США, недотриманих доходів за депозитними договорами. Позов, поданий у межах позадоговірних (деліктних) зобов'язань, які виникли 02 жовтня 2020 року після фактичної ліквідації банку на підставі рішень НБУ. Позивач зазначає, що факт правопорушення встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2020 року у справі № 640/18835/19, у якому зокрема зазначено, що суд приходить до висновку, що порушення НБУ вимог частини 9-1 статті 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» при прийнятті постанови № 234 та наявності підстав для її скасування», з чим погодився суд апеляційної інстанції. Враховуючи, що ОСОБА_1 не мала статусу учасника ліквідованого банку ПАТ «КБ «Хрещатик», а НБУ є суб'єктом відповідальності по відшкодуванню шкоди, завданої у результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку / ліквідації банку на підставі протиправних індивідуальних актів НБУ, відшкодування такої шкоди здійснюється відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України, тобто, без застосування банкетних норм права, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Так, на переконання позивача, фактична шкода для неї на суму у розмірі 202 020, 99 доларів США та 4 395, 92 грн відбулося 02 жовтня 2020 року внаслідок ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» на підставі рішення Національного банку України, який шляхом прийняття рішень протиправно втрутився у договірні відносини між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» та всупереч волі суб'єктів правовідносин фактично припинив ці договірні відносини.
У своєму відзиві відповідач позов не визнав, заперечуючи, вказав, що, укладаючи договори банківського вкладу, позивач відповідно до ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мав право доступу до інформації щодо діяльності банку, зокрема, до відомостей, які підлягають обов'язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан, оскільки така інформація надається банком на вимогу клієнта та розміщується на веб-сайті банку, позивач мав можливість аналізувати, робити висновки та оцінювати ризики для себе при укладанні договір банківського вкладу та у подальшому під час їх виконання. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку. Оскільки НБУ не є стороною договорів банківських вкладів, у нього відсутні зобов'язання перед позивачем стосовно виконання його умов та повернення такого вкладу. На переконання НБУ, позивачем не доведено наявність усіх обов'язкових елементів цивільного правопорушення, що свідчить про неможливість стягнення шкоди з відповідача. Віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов'язання між банком та клієнтом, що свідчить про те, що позивач, як сторона за договором, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою НБУ не втратив права на кошти, що належали йому на праві договорів банківського вкладу, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тобто обсяг майнових прав позивача на майно не зменшився, а тільки були запроваджені інші процедури задоволення цих майнових прав. Наведене свідчить про те, що діями відповідача щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних не було заподіяно матеріальної шкоди позивачу, оскільки відсутні обставини щодо зменшення майна позивача. Фактично сума, яка кваліфікована позивачем як шкода, є заборгованістю ПАТ «КБ «Хрещатик» перед нею.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
06 травня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яку передано судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
12 травня 2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі у загальному порядку /а. с. 19/.
15 червня 2021 року представником відповідача до суду подано відзив на позов /а. с. 35-52/.
15 вересня 2021 року ухвалою суду, постановленою на місці без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу підготовчого судового засідання, задоволено клопотання позивача і долучено до матеріалів справи копію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/18835/19.
Ухвалою від 15 вересня 2021 року у справі закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті /а. с. 76/.
20 жовтня 2021 року у судовому засіданні позивач подала суду пояснення щодо свого позову.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у заявах по суті.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на доводи, вказані у відзиві сторони.
Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, заслухавши обґрунтування і заперечення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
18 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір № 295D-622342 банківського вкладу «Подвійна сила» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 11, 75 %, згідно з яким банк прийняв грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 в сумі 50 000, 00 доларів США на термін з 18 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року /а. с. 10/.
18 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір № 295D-622337 банківського вкладу «Подвійна сила» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 11, 75 %, згідно з яким банк прийняв грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 в сумі 50 000, 00 доларів США на термін з 18 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року /а. с. 11/.
18 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір № 295D-622329 банківського вкладу «Подвійна сила» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 11, 75 %, згідно з яким банк прийняв грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 в сумі 50 000, 00 доларів США на термін з 18 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року /а. с. 12/.
18 березня 2016 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір № 295D-664001 банківського вкладу «Живи сонячно» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 8 %, згідно з яким банк прийняв грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 в сумі 50 000, 00 доларів США на термін з 18 березня 2016 року по 16 вересня 2016 року /а. с. 13/.
04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних» №231/БТ від ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.
Відповідно до довідки № 92105-37БТ від 05 квітня 2016 року Тернопільського регіонального відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» на рахунках ОСОБА_1 , відкритих у ПАТ «КБ «Хрещатик» станом на 05 квітня 2016 року залишок коштів складав: № 26302127601006 - 50 000, 00 доларів США, № 26358127601005 - 50 000, 00 доларів США, № 26357127601006 - 50 000, 00 доларів США, № 26356127601007 - 50 000, 00 доларів США, № 00102701202 - 2 020, 99 доларів США, та на рахунку № 00102701202 - 4 395, 92 грн /а. с. 9/.
05 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» № 234, ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних та визнано такими, що втратили чинність Постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 189/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» та призначення куратора» та від 04 квітня 2016 року № 231/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних».
05 квітня 2016 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року по 04 травня 2016 року (включно).
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик».
02 жовтня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №1000741110128000175 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» як юридичної особи, а, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно із пунктом 8, 9 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Вимоги про відшкодування шкоди заявлені позивачем на підставі ст. 1173 ЦК України.
Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди встановлено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Правила щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою встановлені статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України, згідно яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою при здійсненні ними своїх повноважень відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Суб'єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.
Також особливий статус Національного банку України визначений у рішенні Конституційного Суду України від 26 лютого 2009 року № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (ст. 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст.ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України «Про Національний банк України»), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України «Про Національний банк України»).
Отже Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, та не є суб'єктом відповідальності у розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналіз положень статті 1166 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).
Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У частині другій статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода виражається у формі збитків. У свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач, звертаючись з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність всіх чотирьох елементів правопорушення, в тому числі і вини, а посилання позивача на необхідність застосування ст. 1173 Цивільного кодексу України, яка не потребує доказування вини, є безпідставним.
Як встановлено вище, постановою Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року № 234 віднесено ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних.
Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: (http://www.fg.gov.ua) та в розумінні частини третьої ст. 82 ЦПК України є загальновідомою, загальнодоступною та такою, що не потребує доказування.
Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що ним встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами фізичних осіб, а його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банку.
Відповідно до пункту 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000, 00 грн.
Залишок невиплаченої суми підлягає поверненню у порядку черговості, встановленої статтею 52 цього Закону. Зокрема вимоги вкладників-фізичних осіб у частині, що перевищує суму, визначену Фондом, погашаються у четверту чергу.
Виведення неплатоспроможних банків з ринку шляхом здійснення тимчасової адміністрації і ліквідація банків згідно із статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є виключною компетенцію Фонду.
Згідно із статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час здійснення тимчасової адміністрації не здійснюється. При цьому строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до 46 даного Закону вважається таким, що настав. Порядок задоволення вимог кредиторів вкладників визначений у Розділі VIII цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, обмеження банку щодо задоволення вимог кредиторів банку виникло не після прийняття відповідачем постанови № 234, а після прийняття рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», адже саме з цього моменту ПАТ КБ «Хрещатик» у силу закону не міг виконувати розпорядження позивача за укладеними з ним договорами.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям відповідачем постанови від 05 квітня 2016 року № 234 та неможливістю ПАТ КБ «Хрещатик» виконувати зобов'язання перед позивачем за договором банківського рахунку, у силу приписів ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до статті 52 Закону вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, і повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» припинено.
Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також, завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи.
Натомість наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є обов'язком позивача.
Отже, обов'язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності та наявність реального збитку та шкоди.
Помилковими є посилання позивача на те, що висновки судів у справі № 640/18835/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ «УКРФІНКОМ» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т., треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» Шевченко О. В., Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» Луньо І. В. про визнання протиправними та скасування дій та рішень, мають преюдиційне значення, так як позивач ОСОБА_1 не брала участі у розгляді вказаної адміністративної справи і у судових рішеннях у справі не міститься жодного висновку про те, що внаслідок рішень Національного банку України було порушено її право чи інших кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик» на отримання коштів за відповідними договорами.
З огляду на вищевикладене та зважаючи на те, що позивачем не доведено факту понесення шкоди у розмірі 5 654 498, 77 грн та 302 402, 92 грн як упущеної вигоди, не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між рішенням відповідача НБУ і заявленою позивачем шкодою, що вказує на відсутність обов'язкових складових для покладення матеріальної відповідальності за майнову шкоду.
Врахувавши, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» є договірними, які регулюються нормами цивільного законодавства, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме внаслідок діяльності НБУ вона була позбавлена можливості повернути кошти з депозитних вкладів, що завдало їй шкоду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-16, 609, 1058, 1166, 1173 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 5, 73, 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,
ст.ст. 2, 4, 6, 7 Закону України «Про Національний банк України»,
ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,
суд,
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Національного банку України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя І. В. Литвинова