02 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 160/4820/21
Суддя І інстанції - Віхрова В.С.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Мельника В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заробітної плати, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати всіх належних сум при звільненні ОСОБА_1 за період з 01.05.2020 року по 14.05.2020 року;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, 38, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 02909938) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 18851,68 грн. (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят одна гривня та 68 коп.), невиплаченої заробітної плати при звільненні за період з 01.05.2020 року по 14.05.2020 року;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду;
- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду протягом місяця, з дня постановлення рішення.
В обґрунтування позову зазначено, що починаючи з 05.09.2007 року працював на різних посадах в органах прокуратури Дніпропетровської області. 14.05.2020 позивач був звільнений із займаної посади та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Прокуратурою Дніпропетровської області (наразі Дніпропетровська обласна прокуратура) на момент звільнення не виплачена в повному обсязі заробітна плата за період з 01.05.2020 року по 14.05.2020 року відповідно до вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції невірно встановив вид провадження та проводив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. В той час, як вказана справа повинна була розглядатися за правилами загального позовного провадження. Суд невірно трактував Закон № 113-ІХ вказавши, що обласні прокуратури повинні були бути створені як новий державний орган, в той же час прокуратура Дніпропетровської області змінила своє найменування/назву на Дніпропетровська обласна прокуратура без зміни ідентифікаційного коду, таким чином Дніпропетровська обласна прокуратура не є новоутвореними державним органом, а є органом, який змінив лише свою назву без зміни організаційно-правової форми. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до ст. 81 ЗУ «Про прокуратуру», заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими законодавчими актами. Пріоритетність норм законодавства надається законодавчому акту, який прийнятий за часом пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даному етапі розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними. Однак норми Закону України «Про прокуратуру» в частині визначення заробітної плати прокурорів є спеціальними по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів (в тому числі Постанов Кабінету Міністрів України, Бюджетного кодексу України та Закону України № 113-ІХ) незалежно від дати їх прийняття. Вважає, що заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні ст. 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно ЗУ «Про прокуратуру» (ст. 81 Закону), а тому положення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, в частині, що «на зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури» є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 05.09.2007 року працював на різних посадах в органах прокуратури Дніпропетровської області.
З 14.01.2015 року позивач працював в прокуратурі Дніпропетровської області.
Наказом прокурора Дніпропетровської області №386к від 30.04.2020 року позивача було звільнено з посади прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14.05.2020 року, із зазначенням в якості підстави рішення кадрової комісії №2.
Відповідно до розрахункового листка за 2020 рік (табельний номер 58) оклад позивача складав 5730 грн., вислуга 25% (17р. 6м. 0д.). За спірний період з 01.05.2020 року по 14.05.2020 року позивачу було нараховано та виплачено: оклад - 907,74 грн., компенсація при звільненні - 34378,50 грн., місячна премія - 1441,92 грн., за виконання ОВЗ - 791,64 грн., індексація доходів - 90,61 грн., вислуга років прокурора - 226,18 грн., разом нараховано - 37833,59 грн.
В період з 01.05.2020 року по 14.05.2020 року Дніпропетровською обласною прокуратурою позивачеві нараховувалась заробітна плата з урахуванням посадового окладу у розмірі, що є меншим ніж встановлений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Заробітна плата за спірний період виплачувалась із урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того , що заробітна плата в період з 01.05.2020 року по 14.05.2020 року нарахована та виплачена позивачу відповідно до вимог діючого законодавства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суд першої інстанції виходячи з наступного
Так 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» 1697-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом:
1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2;
2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.9 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 1774-VIII частину 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:
з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Згідно з положеннями статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
З матеріалів вбачається, що у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
В той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини 3, 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладена у такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.»
Таким чином, з 25 вересня 2019 року положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.
Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».
Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 року № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020 року.
Пункт 7 цього Закону передбачає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Доказів того, що позивач успішно пройшов атестацію та має право бути переведеним на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а відповідно і на розрахунок заробітної плати відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру», суду надано не було.
Таким чином, дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру», в частині визначення розміру посадового окладу з розрахунку до прожиткового мінімуму, можливо бути застосована до позивача виключно в разі успішного проходження ним атестації та переведення до обласної прокуратури, що в даному випадку відсутнє, а тому оплата праці позивача з 01.05.2020 року по 14.05.2020 року правомірно здійснювалась відповідачем, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.
Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, положення п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX не визнані неконституційними.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу необхідності розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження потрібно зауважити таке. Ця справа у розумінні частини шостої статті 12 КАС не належить до справ незначної складності. Водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, водночас суд (першої інстанції), беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її за правилами загального позовного провадження, якщо дійде такого висновку.
Резюмуючи викладене колегія суддів зазначає, що розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на остаточний результат апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що при розгляді справи суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, вірно встановив фактичні обставини справи та дав їм правову оцінку, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції, що не може бути підставою для скасування судового рішення.
Керуючись п.1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 02 листопада 2021 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.М. Іванов
суддя В.В. Мельник