Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 жовтня 2021 р. № 520/7099/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бідонька А.В.
при секретарі судового засідання - Ліпчанській Я.В.,
за участю:
представника позивача - Вітер Н.В.,
представника відповідача - Мельченко К.С.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області (вул. Декабристів, буд. 5А,м. Миколаїв,54001) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 28.05.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Узбекистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та її неповнолітньому сину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданий 02.04.2016 року та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 31.05.2018 року.
- Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області на користь громадянці Узбекистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснених судових витрат.
- Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області на користь громадянці Узбекистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснених су дових витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем неправомірно зроблено висновок про надання позивачем свідомо неправдивих відомостей про себе та перебування на території України з грубим порушенням вимог Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", і як наслідок, прийняття оскаржуваного рішення про скасування набуття громадянства України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне провадження у справі.
Представником відповідача надано відзив на позов, в якому сторона відповідача проти вимог поданого позову заперечує. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що звертаючись з заявою про надання дозволу на імміграцію, позивач подала свідомо неправдиві відомості щодо себе, і тому прийнято обґрунтоване рішення про про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Узбекистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та її неповнолітньому сину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданий 02.04.2016 року та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 31.05.2018 року.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи заявленого позову, просив суд його задовольнити з підстав, викладених у ньому.
Представник відповідача в судових засіданнях проти вимог заявленого позову заперечував.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Як встановлено судовим розглядом, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Узбекистану, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 від 09.04.2018 року строком дії до 08.04.2028 року.
02.04.2016 рішенням Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» позивачу надано дозвіл на імміграцію Україну.
11.04.2016 року Управлінням Державної міграційної служби України в Миколаївській області на підставі дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до Закону З країни «Про імміграцію» позивачу видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 терміном дії - безстроково.
13.05.2016 року зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 .
31.05.2018 року рішенням Головного управління ДМС України в Харківській області позивач була документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 в порядку обміну у зв'язку із досягненням 25- річного віку.
Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області у відповідь на адвокатський запит 16.04.2021 року надано копію рішення Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 28.05.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Узбекистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 31.05.2018 року .
Також було надано копію висновку Управління Державної міграційної служби країни в Миколаївській області щодо «Перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці Узбекистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.05.2019 року.
Так, рішенням Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 28.05.2019 року визначено, що громадянці Узбекистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 1 частини першої ст.12 Закону України « Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 02.04.2016 року .
Також рішенням Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 28.05.2019 року визначено, що посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 31.05.2018 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 підпункту 4 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та необґрунтованими, позивач звернулась до суду з даним позовам.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно з ч. 15 ст. 4 Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію".
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції особи, яка є батьком, чоловіком (дружиною) іммігранта та його неповнолітні діти (п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію").
Згідно з ст. 6 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що обов'язковою передумовою прийняття компетентним органом відповідного рішення про надання особі дозволу на імміграцію є перевірка правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні.
Судом встановлено, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну прийнято суб'єктом владних повноважень 02.04.2016 року. Станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України "Про імміграцію". Так, відповідно вищенаведеної статті Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Суд зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого встановлено, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27.09.2019 № 815/3420/17 та № 820/285/17, від 13.11.2019 у справі № 815/3651/17 та від 22.01.2020 у справі № 802/1432/17-а.
Як було встановлено під час розгляду справи, підставою для надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивача стало те, що позивач є матір'ю громадянина України.
Поданням Відділу боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП України в Миколаївській області від 02.04.2019 року №395/21-2019 було порушено питання щодо скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку з поданням неправдивих відомостей. (а.с. 116 т. 1).
В поданні зазначено, що інформація, яка міститься у закордонному паспорті громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 стосовно перетину державного кордону України не відповідає інформації, що міститься в БД «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон», та встановлено, що дата-штампи «виїзд - 18.09.2015 року, п/п Харків-пасажирський та в'їзд - 21.12.2015 року п/п Харків-пасажирський» і базі даних взагалі відсутні.
Відповідно до інформації, вказаної у поданні від 02.04.2019 року №395/21-2019, УДМС України в Миколаївській області було здійснено перевірку зазначених відомостей, за результатами якої складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Республіки Узбекестан ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 від 28.05.2019 (а.с. 47-51 т. 1).
В ході перевірки було встановлено, що під час подачі заяви на отримання дозволу на імміграцію разом зі своїм неповнолітнім сином, позивач надала паспортний документ з датою штампом перетину кордону «виїзд - 18.09.2015 року п/п Харків-пасажирський та в'їзд - 21.12.2015 року п/п Харків-пасажирський».
В результаті перевірки за даними бази «Аркан» виявлено, що документ, який підтверджував законність перебування Позивача на території України на момент подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію містив інформацію про в'їзди/виїзди, які іноземцем не здійснювалися.
Таким чином, міграційна служба дійшла до висновку, що при подачі документів на надання дозволу на імміграцію позивач повідомила про себе завідомо неправдиві відомості та перебувала на території України з грубим порушенням вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Разом з тим, додатковою перевіркою також було виявлено наступне, що до заяви про надання дозволу на імміграцію позивачем під власний підпис внесено дані її неповнолітнього сина: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин Узбекистану. Зазначені дані внесено також до висновку про надання дозволу на імміграцію від 02.04.2016, дозволу на імміграцію від 05.04.2016 №707 та заяви про видачу посвідки на постійне проживання від 05.04.2016. При цьому, згідно копії свідоцтва про народження та дозволу батька про імміграцію дитини разом з матір'ю, а також згідно результатів перевірки за даними «Аркан», встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином Киргизстану, народжений ІНФОРМАЦІЯ_5 , документований паспортом громадянина Киргизстану НОМЕР_5 , та з 2012 року в'їзджав на територію України лише один раз у період з 18.07.2013 до 21.10.2013 року.
Таким чином, на момент подачі документів син позивача на території України був відсутній та не мав право на отримання дозволу на імміграцію згідно до вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про імміграцію». Отже, позивач повідомила неправдиві відомості, що призвело до внесення даних дитини до волу на імміграцію та посвідки на постійне проживання.
На підставі викладеного, висловлено за доцільне: скасувати рішення від 02.04.2016 про надання дозволу на імміграцію в Україну гр. Р Узбекистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 11.04.2016.
Однак, суд зазначає, що що зазначені відомості інформаційної системи "Аркан" не є беззаперечною передбаченою законодавством підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивачу.
Представником позивача до матеріалів справи надана відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 91- 1,4856/0/15-21-вих від 26.04.2021 року, наданої на запит №АЗ-78/21 від 19.04.2021 року представника позивача адвоката Вітер Н.В., якою повідомлено про неможливість надати наявну у базі інформацію про перетинання державного кордону України, запитану у зверненні, особою позивачки у період з 01.09.2015 р. по 31.12.2015 року, оскільки дана інформація, яка зберігається протягом п'яти років.
На момент скасування дозволу на імміграцію позивачу, 28.05.2019 року позивача документовано іншим паспортом НОМЕР_2 виданий 09.04.2018 року, що підтверджує правовий зв'язок з Республікою Узбекистан.
Отже, перевірити справжність таких штампів у паспорті НОМЕР_6 , виданого на ім'я позивача 23.05.2009 року, не є можливим.
Окрім того, відповідачем під час судового розгляду не надано доказів того, що дата штампу про перетин державного кордону позивачем у 2015 році, який проставлений в паспортному документі серії НОМЕР_6 , виданому 23.05.2009 р., є недійсним, чи визнано у судовому порядку факт його підробки.
Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Використання завідомо підробленого документа кваліфікується як злочин, відповідно до частини четвертої статті 358 Кримінального Кодексу України.
Відповідно до частин першої та другоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідачем не надано вироку суду по кримінальній справі за статтею 358 Кримінального кодексу України відносно будь-якої особи, чим підтверджувався би факт недійсності, або підробки в паспортному документі НОМЕР_6 виданий 23.05.2009 р. дата штампу про перетин державного кордону позивачем у 2015 році.
В підтвердження вказаного, у відповідь на адвокатський запит адвоката Вітер Г.Р. № АЗ-123/2021 від 27.05.2021 року листом Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУ НП України в Миколаївській області від 08.06.2021 року № 12аз/31-2021 повідомлено, що відповідно до наявних автоматизованих обліків інформаційних підсистем Інтегрованої телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, станом на 08.06.2021 року відомості щодо оголошення про підозру (пред'явлення обвинувачення) та притягнення до кримінальної відповідальності громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні.
Як вбачається із матеріалів справи, єдиною та фактично підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію відповідачем визначено п.1 ч.І ст.12 Закону України "Про імміграцію", а саме, надання дозволу на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
При цьому суд звертає увагу на те, що внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації до офіційного документа, яка повністю або частково не відповідає дійсності. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам. Під підробленням документа потрібно розуміти як повне виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних записів, знищення частини тексту, витравлення, підчистка, змивання, підробка підпису, переклеювання фотографій, проставляння на документі відбитка підробленої печатки тощо).
Таким чином, судом не встановлено подання позивачкою неправдивих відомостей.
Щодо висновків відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, суд зазначає наступне.
Так, відповідачем вказано, що на момент подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянка Узбекистану ОСОБА_1 перебувала на території України з порушенням вимог підпункту 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 № 150, якою передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів для в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Згідно статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Суд зазначає, що доказів порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства з боку позивача, відповідачем до матеріалів справи не надано, доказів притягнення позивача до адміністративній відповідальності за це порушення не встановлено, а отже доводи позивача в цій частині є необгрунтованими.
Щодо свідомого надання позивачем неправдивих відомостей, як підставу для скасування рішення про оформлення дозволу на імміграцію в Україну, суд зазначає наступне.
Відповідачем вказано, що позивач зазначила свідомо неправдиві відомості з приводу належності її неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до громадянства Киргистану, але у заяву про надання дозволу на імміграцію зазначила належність до громадянства Узбекистану.
Судом встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Жалал-Абад, Киргизька Республіка, про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 , видане 21.01.2010 року відділом РАЦС м. Жалал-Абад, де батько та мати записані як громадяни Узбекистану.
Суд зазначає, що заява (що була покладена в основу висновків відповідача про подання позивачем свідомо неправдивих відомостей) не може слугувати документом, який би спростовував інформацію, що міститься в свідоцтві про народження ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 на Україні, оскільки законодавством чітко визначено, що факт родинних відносин встановлюється на підставі документа, а тому, спростування такого факту повинно бути підтверджено відповідним документом, який би свідчив про наявність невідповідних даних, або його фальшивості.
Зазначена правова позиція узгоджена у постанові Верховного суду від 20 червня 2019 року по справі №820/4982/16.
Крім того суд зазначає, що виявлені помилки не впливають на факт родинних відносин, оскільки підставою для надання дозволу на імміграцію громадянки ОСОБА_5 стало те, що вона є матір'ю саме громадянина України ,а не Киргистану чи Узбекистану.
Відповідачем також вказано, що позивач зазначила в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдиві відомості з приводу року народження дитини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_7 , тоді як, відповідно до наданих копій документів (копія свідоцтва про народження, дозвіл батька про імміграцію дитини разом з матір'ю) установлено, що дитина народжена ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_7 про народження ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що в книзі реєстрації актів про народження 21.01.2010 зроблено запис №142 відділом РАЦС м. Жадал-Абад.
В судовому засіданні представник позивача пояснила, що під час заповнення заяви про надання дозволу на імміграцію була допущенна помилка, а саме в графі дати народження співробітником міграційної служби помилково вказано дату запису в книзі реєстрації актів про народження - ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Однак, суд зазначає, що допущення помилки при заповненні заяви на отримання дозволу на імміграцію в даті народження дитини не впливають на висновки суду, оскільки заява жодним чином не спростовує інформацію, яка міститься в свідоцтві про народження дитини.
Отже, доводи відповідача з приводу того, що при подачі документів позивач повідомила про себе завідомо неправдиві відомості не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Також суд враховує, що навіть у разі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності факту подання заявником (позивачем) свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, позивач не повинен нести відповідальність за помилки допущені з боку міграційних органів.
Додатково суд вважає, що якщо дозвіл на імміграцію позивачу та її неповнолітній дитині було надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладення тягаря наслідків такої помилки або зловживання на позивача у справі є порушенням її законних прав та інтересів.
Вказане відповідає принципу «належного урядування» відповідно до якого, допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть за умови неправомірного документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні ці обставини не можуть бути виправлені за рахунок позивача та мати для неї та її дітей негативні наслідки у вигляді скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що при прийнятті рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Узбекистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та її неповнолітньому сину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданий 02.04.2016 року та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 31.05.2018 року, відповідач діяв не в межах наданих йому повноважень не з метою, з якою ці повноваження надано та не в порядку, що передбачений діючим законодавством України, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області (вул. Декабристів, буд. 5А,м. Миколаїв,54001) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним га скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 28.05.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Узбекистану ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 іа її неповнолітньому сину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданий 02.04.2016 року та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 31.05.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області на користь громадянки Узбекистану ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення підписано 05 листопада 2021 року
Суддя Бідонько А.В.