Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 листопада 2021 року Справа №520/2369/21
Харківський окружний адміністративний суду у складі головуючої судді Ніколаєвої О.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 , яка подана у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №520/2369/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення,
У провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебувала справа №520/2369/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №520/2369/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Позивач 12.10.2021 подав заяву у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №520/2369/21, в якій просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати протягом п'ятнадцяти днів, з дня набрання ухвалою законної сили, звіт про виконання судового рішення.
Вказану заяву мотивує невиконанням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №520/2369/21 у частині виплати пенсії.
Відповідач 29.10.2021 через канцелярію суду надав заперечення на заяву позивач у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у яких зазначив, що нарахована позивачу сума доплати має бути виплачена за рахунок Державного бюджету України. На переконання відповідача, проведення вказаної виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Управління та проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.
Судом враховано відсутність правового регулювання процедури розгляду такого виду заяви як встановлення судового контролю за статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, керуючись приписами частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про можливість розгляду поданої заяви у порядку письмового провадження без виклику сторін.
Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 адміністративний позов адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий органом №6311) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61022, код ЄДРПОУ:14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 , починаючи з червня по липень 2018 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити пенсію ОСОБА_1 за червень та липень 2018 року.
Рішення суду у частині виплати суми пенсії за один місяць звернуто до негайного виконання.
Вказане рішення набрало законної сили - 15.07.2021.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За приписами частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Відповідно до частин першої та другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначені правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №826/18826/14, від 19.11.2018 у справі №804/10264/15.
Судом встановлено, що на виконання рішення суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було здійснено перерахунок пенсії позивача, проте відповідач вказав, що проведення вказаної виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Управління.
Орган Пенсійного фонду вказує на неможливість виплати позивачеві нарахованої заборгованості через відсутність додаткових бюджетних асигнувань. Також зазначає, що виплата вказаних коштів буде проведена в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
Суд вважає за необхідне зауважити, що відсутність відповідних коштів не є поважною причиною для невиконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Крім того, у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004, заява №18966/02 було вказано, що нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання. Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №1140/3479/18, від 16.09.2020 у справі №287/1/17-а.
Слід зазначити, що у разі відсутності добровільного виконання судового рішення чинним законодавством України, а саме - Законом України "Про виконавче провадження", визначено спосіб та порядок дій та заходів, спрямованих на примусове виконання судового рішення.
Так, згідно статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною шостою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що при виконанні рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чого звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України.
Суд звертає увагу, що з метою виконання судового рішення у даній справі позивачу видано виконавчий лист.
Таким чином, враховуючи що встановлення судового контролю за виконанням рішенням суду є правом суду, а не - обов'язком та те, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", у суду відсутні докази того, що загальний порядок виконання судового рішення не призведе до очікуваного результату.
Враховуючи викладене та проаналізувавши аргументи та доводи позивача, суд на вбачає правових підстав для задоволення поданої заяви про встановлення судового контролю.
Керуючись статтями 241-242, 248, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка подана у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №520/2369/21 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та у строк, визначені частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Ніколаєва