Справа № 500/5891/21
05 листопада 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування позивачці роботи з 21.01.1992 по 07.12.1998 в Заліщицькій районній друкарні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачці до страхового стажу періоди роботи з 21.01.1992 по 07.12.1998 в Заліщицькій районній друкарні та призначити пенсію по інвалідності з 25.05.2021.
Позов мотивовано тим, що її трудовою книжкою підтверджується спірний період роботи, а тому має включатися до стажу при обчисленні пенсії по інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання. Проте, відповідач відмовив у призначені їй пенсії та у зарахуванні їй спірного періоду роботи, оскільки у трудовій книжці та виписках з наказів №2, №35 прізвище не збігається з даними паспорта. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, та такими, що порушують його соціальні права, позивач звернулась з вказаним адміністративним позов до суду.
Ухвалою суду від 20.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 05.11.2021.
Відповідач подав 25.10.2021 відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що за доданими документами позивача до заяви на призначення пенсії до страхового стажу не зараховано період роботи з 21.01.1992 по 07.12.1998 на посаді коректора-касира в Заліщицькій друкарні, оскільки в трудовій книжці та виписках з наказів №2, №35 прізвище не збігається з даними паспорта. Тому, відсутні підстави для зарахування позивачу до страхового стажу зазначеного періоду роботи.
В судове засідання сторони не прибули, позивач подала до суд клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, без її участі.
Дослідивши матеріали справи, суд повно та всебічно розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані докази, встановив наступні факти.
Як випливає із матеріалів справи, позивачці 25.05.2021 встановлено інвалідність ІІІ групи загального захворювання, що підтверджується випискою Чортківської міжрайонної МСЕК Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи від 25.05.2021 (аркуш справи 18).
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності у відповідності до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-ІУ).
Відповідач листом №1900-0215-8/17980 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 11 червня 2021 року відмовив в призначенні пенсії по інвалідності, так як на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж складав 12 роки 3 місяці, що є меншим за необхідний.
Підставою для відмови зазначено те, що за доданими документами позивача до заяви на призначення пенсії до страхового стажу не зараховано період роботи з 21.01.1992 по 07.12.1998 на посаді коректора-касира в Заліщицькій друкарні, оскільки в трудовій книжці та виписках з наказів №2, №35 прізвище не збігається з даними паспорта.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно положень статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю III групи після досягнення пенсійного віку не менше 15 років.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, із зазначеного вище вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Згідно вимог статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як слідує із матеріалів справи, а саме із трудової книжки позивачки НОМЕР_1 (аркуш справи 8-9) позивач з 21.01.1992 по 07.12.1998 працювала на посаді коректора-касира в Заліщицькій друкарні.
Відповідач зазначає, що підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 21.01.1992 по 07.12.1998 в Заліщицькій друкарні, слугувало те, що в трудовій книжці та виписках з наказів №2, №35 прізвище не збігається з даними паспорта.
Однак, із такою позицією відповідача суд не погоджується, враховуючи таке.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 (справа №235/805/17), від 06.12.2019 (справа №663/686/16-а), від 06.12.2019 (справа №500/1561/17) та від 05.12.2019 (справа №242/2536/16-а).
Суд акцентує увагу на тому, що виявлені відповідачем недоліки не стосуються періоду роботи позивачки в Заліщицькій друкарні, йдеться лише про не зазначення у виписках з наказів правильно її прізвище.
Інші підстави для відмови у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 11.06.2021, відсутні.
Разом з тим, враховуючи дослідженні у судовому засіданні докази, суд вважає, що вищенаведені документи безпідставно не взяті до уваги Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області для прийняття рішення про зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 21.01.1992 по 07.12.1998 в Заліщицькій друкарні.
За таких обставин суд вважає, що саме лише помилка в прізвищі позивачки в наказіне може слугувати безумовною та обґрунтованою підставою для відмови у зарахуванні даного періоду роботи до страхового стажу.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у документах. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, чи довідки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивачки з 21.01.1992 по 07.12.1998 в Заліщицькій друкарні, є протиправними.
Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що період роботи позивачки з 21.01.1992 по 07.12.1998 на посаді коректора-касира в Заліщицькій друкарні має бути зарахований до страхового стажу, оскільки такий підтверджений записами у її трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не встановлено, а тому вказану трудову книжку слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказу в підтвердження її страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Крім того, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи довідках.
Також суд наголошує, що згідно із частиною першою статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із частиною першою статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Водночас суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача зарахувати позивачці до страхового стажу періоди роботи з 21.01.1992 по 07.12.1998 на посаді коректора-касира в Заліщицькій друкарні.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Як випливає із матеріалів справи, позивачці була встановлена інвалідність 25.05.2021, а звернулась вона до відповідача в червні 2021 року.
Оскільки, страховий стаж роботи позивачки становить більше 15 років і відповідно до ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вона має право на призначення пенсії по інвалідності, а отже слід призначити таку пенсію з дня встановлення інвалідності, а саме з 25.05.2021, оскільки зверненні її за пенсією відбулося в межах трьохмічного строку з дня встановлення інвалідності.
Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих положень відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів на спростування тверджень позивача та доведення правомірності свого рішення, відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов належить задовольнити повністю.
Згідно із положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 по інвалідності, що викладене у формі листа від 11.06.2021 №1900-0215-8/17980.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 21.01.1992 по 07.12.1998 на посаді коректора-касира в Заліщицькій друкарні.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 25.05.2021.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позову в сумі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 05 листопада 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: с. Добрівляни,Заліщицький район, Тернопільська область,48674 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: Майдан Волі, 3,м. Тернопіль,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769);
Головуючий суддя Осташ А.В.