02 листопада 2021 року Справа № 480/1296/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Діски А.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Івах Я.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Непийпи Р. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/1296/21 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування вимог,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ), звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Сумській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4215-17 від 29.05.2019 на суму 35892,42 грн, від 08.11.2019 на суму 41400,78 грн, від 11.11.2020 на суму 33438,98 грн, від 23.02.2021 на суму 27389,98 грн.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що позивач є фізичною особою-підприємцем, здійснює діяльність за кодом КВЕД - 69.10 "Діяльність в сфері права". Крім того, позивач має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, видане 27.11.2009. За час здійснення діяльності позивачем сплачувався податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок. Незважаючи на це, позивачу нараховано єдиний внесок і як фізичній особі-підприємцю, тобто, має місце подвійне оподаткування. Позивач зазначає, що види її діяльності як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність співпадають, а тому відсутні підстави вважати здійснену нею підприємницьку діяльність відмінною від незалежної професійної діяльності, відповідно відсутні підстави вести подвійний облік доходів та витрат. Крім того, позивач працює в КЗ Сумський обласний Інститут післядипломної педагогічної освіти та сума податкової заборгованості сплачувалася її роботодавцем шляхом відповідних відрахувань із заробітної плати позивача.
Ухвалою суду від 18.02.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Також цією ухвалою задоволено заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнано поважною причину пропуску позивачем строку для звернення з даним позовом до суду та поновлено позивачу цей строк.
Представником відповідача подано до суду відзив, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що оскаржувана вимога є законною, оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем, тому зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У відповідача відсутні відомості про взяття на облік ФОП ОСОБА_2 , як фізичну особу, яка провадить незалежну професійну діяльність. Щодо правоміності подвійного нарахування єдиного внеску за місцем основної роботи та нарахування єдиного внеску як фізичної особи-підприємця, вдповідач зазначає що, зміни до законодавства щодо усунення дискримінації за колом платиників набирають чинності з 01.01.2021 (т. 1 а.с. 50-51).
До суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримує позовні вимоги та зазначає, що законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Жодним нормативним актом не передбачено обов'язковість подвійної сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування самозайнятою особою у випадку набуття фізичною особою-підприємцем ознак провадження незалежної професійної діяльності. Якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа здійснює незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується в контролюючих органах як фізична особа - підприємець (т. 1 а.с. 69-72).
Ухвалою суду від 19.05.2021 було призначено у справі судове засідання на 26.05.2021.
Позивачкою було подано заяву про збільшення позовних вимог.
Ухвалою від 23.09.2021 було задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подачу заяви про збільшення позовних вимог, визнано поважною причину пропуску позивачем строку на подачу заяви про збільшення позовних вимог, прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог та встановлено відповідачу 15-денний строк для надання відзиву по справі на подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог з дня отримання вказаної заяви.
29.09.2021 відповідачем було подано відзив на уточнену позовну заяву, в якому заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що станом на 01.10.2013 по ІКП платника ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму - 4960,48 грн. Законом України від 07.12.2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 - 3723 грн. Відповідно, щоквартальний мінімальний платіж з єдиного внеску складає 2457,18 грн. (3723,00*22%), по - квартально: до 19.04.2018 - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн, до 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., до 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн, до 21.01.2019 - за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
Законом України від 23.11.2018 року № 2629- VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 - 4173 грн. Відповідно, щоквартальний мінімальний платіж з єдиного внеску складає 2754,18 грн. (4173,00*22%), по - квартально: до 19.04.2019 - за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн, до 19.07.2019 - за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн, до 21.10.2019 - за 3 квартал 2019 року - 2754,18 грн, до 20.01.2020 - за 4 квартал 2019 року - 2754,18 грн.
Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2020 року по 31.08.2020 - 4723,00 грн., з 01.09.2020 по 31.12.2020 - 5000,00 грн., по - квартально: до 21.04.2020 - за 1 квартал 2020 року - 2078,12 грн., до 21.07.2020 - за 2 квартал 2020 року - 1039,06 грн, до 19.10.2020 - за 3 квартал 2020 року - 3178,12 грн, до 19.01.2021 - за 4 квартал 2020 року - 2200 грн.
Отже, ФОП ОСОБА_1 було нараховано єдиний соціальний внесок за 2018, 2019, 2020 роки за мінімальними ставками.
Щодо сплати єдиного страхового внеску роботодавцем ФОП ОСОБА_1 , відповідач зазначає, що відповідно до Закону України від 13 травня 2020 року № 592-IX «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» набирає чинності з 01.01.2021 року. Крім того, ГУ ДПС у Сумській області вказує на те, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо). Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту і контролюючий орган немає права вносити будь-які корективи в звітність платника з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Щодо «непровадження» діяльності ФОП ОСОБА_1 та неотримання нею доходу від провадження господарської діяльності зазначає, що згідно відомостей форми 1-ДФ, позивачка отримувала протягом 2020 року дохід за ознакою діяльності - 157 (Дохід виплачений само зайнятій особі). У зв'язку з чим, на думку відповідача, твердження позивачки про непровадження нею діяльності та відповідно неотримання доходу не відповідає дійсності. З матеріалів справи вбачається, що позивачка отримувала протягом 2020 року дохід, у зв'язку з провадження нею підприємницької діяльності, з обліку ні як платник єдиного внеску, ні як платник податків не знімалась, а тобто зобов'язана була сплачувати єдиний соціальний внесок.
Судові засідання неодноразово відкладались як у зв'язку з неявкою сторін, так і з метою витребування додаткових доказів.
У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, зазначених у відзивах.
Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивачка з 18.12.2009 зареєстрована як фізична особа-підприємець, вид економічної діяльності - діяльність у сфері права (69.10), а з 19.01.2010 позивачку взято на облік як платника податків, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 12).
Позивачка перебуває на спрощеній системі оподаткування зі ставкою єдиного податку 5% група 3, зокрема зазначено вид господарської діяльності: 69.10 - Діяльність у сфері права, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку (т. 1 а.с. 40, 41).
Відповідачем було сформовано та направлено позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4215-17 від 29.05.2019 на суму 35892,42 грн, від 08.11.2019 на суму 41400,78 грн, від 11.11.2020 на суму 33438,98 грн, від 23.02.2021 на суму 27389,98 грн (т. 1 а.с. 15, 87, 168, 169).
Не погодившись з даними вимогами, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склалися між позивачем та відповідачем, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-УІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
А пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом першим частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника фізичної особи). Після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику другий примірник такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.
Суд зазначає, що позивачкою оскаржується чотири вимоги про сплату боргу за № Ф-4215-17:
- від 29.05.2019 на суму 35350,99 грн за період з 22.07.2013 по 19.04.2019 (1 квартал 2019 року) включно;
- від 08.11.2019 на суму 41400,78 грн за період з 22.07.2013 по 19.07.2019 (2 квартал 2019 року) включно;
- від 11.11.2020 на суму 30614,28 грн за період з 09.02.2018 по 19.10.2020 (3 квартал 2020 року) включно;
- від 23.02.2021 на суму 26203,33 грн за період з 09.07.2018 по 19.01.2021 (4 квартал 2020 року) включно.
Отже оскаржувані вимоги відображають загальну заборгованість з єдиного внеску на певну дату.
Представник відповідача у відзиві на уточнену позовну заяву вказує, що предмет спору по справі в частині оскарження вимог за № Ф-4215-17 від 29.05.2019, 08.11.2019 та 11.11.2020 відсуній, оскільки вказані вимоги ГУ ДПС у Сумській області було відкликано.
Проте суд не погоджується з вказаними доводами відповідача з огляду на наступне.
Так, на підтвердження вказаної позиції представником відповідача було надано суду копію заяви ГУ ДПС у Сумській області № 6984/5/18-28-13-03-09 від 31.05.2021, направленої відповідачем до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якій просить повернути без виконання вимоги про сплату боргу від 06.11.2018, від 29.05.2019, 08.11.2019 та 11.11.2020 № Ф-4215-17 У по ФОП ОСОБА_1 , оскільки суми заборгованості по вказаним вимогам включено до складу суми недоїмки по вимозі від 25.02.2021 № Ф-4215-17 У (т. 1 а.с. 170).
В матеріалах справи містяться постанови державного виконавця про закінчення виконавчих проваджень № 60407729, № 61087638 та № 64818230, відкритих на виконання узгоджених вимог № Ф-4215-17 (а.с. 231, 233, 236). Вказані виконавчі провадження було закінчено на підставі вимог п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до вимог п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.
Отже, стягувач у виконавчому провадженні має право звернутися до виконавця з вимогою про повернення виконавчого документу без виконання, що має наслідком закінчення виконавчого провадження.
Направлення до державної виконавчої служби вимоги про повернення виконавчого документу свідчить лише про те, що державний орган відмовився від його примусового виконання в порядку, встановленому законом.
Відповідно до п. 6 розд. VІ Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо, зокрема, податковий орган скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття податковим органом рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки).
Суд наголошує, що такі дії, як відмова від примусового виконання вимоги та відкликання вимоги не є тотожними, регулюються різними нормами права та тягнуть за собою різні наслідки. Відповідачем на вимогу суду не надано рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки). Будь-яких інших підстав, передбачених п. 6 розд. VІ Інструкції № 446, у зв'язку з настанням яких вимога вважається відкликаною, судом також не встановлено. З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги про сплату боргу за № Ф-4215-17 від 29.05.2019, 08.11.2019 та 11.11.2020 є чинними, ніким не скасованими та можуть бути оскаржені позивачем та такі вимоги підлягають розгляду судом.
Варто зазначити, що відповідачем виносилась вимога № Ф-4215-17 від 06.11.2018, виставлена ОСОБА_1 про сплату боргу в сумі 30681,06 грн (т. 2 а.с. 42). Як вбачається з розрахунку до вказаної вимоги (т. 2 а.с. 41), до неї було включено борг з єдиного внеску за період з 31.12.2012 по 19.10.2018 (3 квартал 2018 року).
Вказана вимога позивачем не оскаржується та борг, включений до неї позивачкою не оспорюється.
Зазначена вимога була пред'явлена до виконання до державної виконавчої служби та державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 58279293 (т. 1 а.с. 229) та борг у сумі 30681,06 грн стягувався з неї у примусовому порядку.
Як вбачається з листа Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) № 84742 від 15.09.2021 борг по виконавчому провадженню № 58279293 було стягнуто та перераховано на рахунок ГУ ДПС у Сумській області (т. 1 а.с. 228). На підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі державним виконавцем постановою від 13.05.2021 було закінчено виконавче провадження № 58279293 (т. 1 а.с. 230).
З огляду на викладене, суд вважає неправомірним включення до вимог від 29.05.2019 та від 08.11.2019 боргу, що виник в період з 22.07.2013 по 19.10.2018 (3 квартал 2018 року), до вимоги від 11.11.2020 боргу, що виник в період з 09.02.2018 по 19.10.2018 (3 квартал 2018 року) та до вимоги від 23.02.2020 боргу, що виник в період з 19.07.2018 по 19.10.2018 (3 квартал 2018 року).
Щодо включення до оскаржуваних вимог боргу за період з 4 кварталу 2018 року по 4 квартал 2020 року включно, суд зазначає наступне.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу викладеного свідчить, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Враховуючи, що ОСОБА_1 у спірний період з 11.12.2017 по теперішній час є найманим працівником та перебуває у трудових відносинах з Комунальним закладом Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, у цей період роботодавець сплачував за неї єдиний внесок у розмірі, визначеному Законом №2464-VI, що не заперечується відповідачем, та підтверджується копією трудової книжки позивача та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про застраховану особу - ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 27-31).
Отже у період з 3 кварталу 2018 року по 4 квартал 2020 року ЄСВ за позивача, як за найманого працівника, сплачувалось роботодавцем, доказів зворотнього відповідачем суду не надано.
Представник відповідача у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою-підприємцем та вказує, що відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI.
Такі доводи представника відповідача судом відхиляються, так як Законом №2464-VI не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
При цьому суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду висловленої в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції завважав за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Разом з тим, суд зауважує, що позивачка у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 отримувала дохід не лише від роботодавця, але і від Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (т. 2 а.с. 19).
Суд зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску.
Згідно вимог п. 3 розд. ІІІ Інструкції № 449 єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Водночас, суд зауважує, що нарахована позивачу сума єдиного внеску за період 1-4 квартали 2020 року не відповідає ані розміру мінімального страхового внеску, ані з огляду на отримані суми доходу, розміру 22% від цього доходу.
Зважаючи на те, що суму єдиного внеску за 1, 2, 3, 4 квартали 2020 року було нараховано, як зазначає у відзивах відповідач, за мінімальними ставками, ухвалою від 26.10.2021, занесеною до протоколу судового засідання, судом витребовувались у відповідача письмові пояснення щодо того, з якої саме суми нараховувався єдиний соціальний внесок позивачу в період, коли нею отримувався дохід.
Представником відповідача на виконання вимог ухвали суду надано письмові пояснення, в яких містяться посилання на норми закону та відсутнє будь-яке обґрунтування чи розрахунок нарахованої суми єдиного внеску за цей період (т. 2 а.с. 40-41).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено належними та достатніми доказами правильність нарахування позивачу суми єдиного внеску за період 1-4 кварталів 2020 року, з огляду на що суд вважає необґрунтованим нарахування єдиного внеску позивачу за цей період у визначених відповідачем сумах.
З огляду на викладене суд вважає оскаржувані вимоги про сплату боргу з єдиного внеску № Ф-4215-17 від 29.05.2019 на суму 35892,42 грн, № Ф-4215-17 від 08.11.2019 на суму 41400,78 грн, № Ф-4215-17 від 11.11.2020 на суму 33438,98 грн, № Ф-4215-17 від 23.02.2021 на суму 27389,98 грн необгрунтованими та такими, що не відповідають вимогам правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України. А тому позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування підлягають задоволенню.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив і не довів правомірності вчинених дій та прийнятих ним рішень.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування вимог - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу № Ф-4215-17 від 29.05.2019 на суму 35892,42 грн, № Ф-4215-17 від 08.11.2019 на суму 41400,78 грн, № Ф-4215-17 від 11.11.2020 на суму 33438,98 грн, № Ф-4215-17 від 23.02.2021 на суму 27389,98 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13 код ЄДРПОУ 43995469) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний тест рішення складено 05.11.2021.
Суддя А.Б. Діска