11 жовтня 2021 року м. Полтава Справа № 440/8238/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Нехворощанської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
23 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Нехворощанської сільської ради, у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Нехворощанської сільської ради "Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради" від 04.02.2021 №19/73;
- зобов'язати Нехворощанську сільську раду повторно, із урахуванням висновків суду, у спосіб, порядок та строк, передбачений чинним законодавством України, розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.12.2020 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Нехворощанської сільської ради, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Позов обґрунтований тим, що позивач звернувся до Нехворощанської сільської ради із заявою від 28.12.2020 про передання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га та відповідно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту відповідно до графічних матеріалів. Рішенням шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання від 04.02.2021 відмовлено йому у наданні такого дозволу у зв'язку з тим, що рішенням шостої сесії восьмого скликання від 04.02.2021 “Про створення громадського пасовища” земельна ділянка площею 10,2588 га (сіножаті) кадастровий номер 5323484200:00:002:0094 відведена для створення громадського пасовища в межах населеного пункту с. Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. Відмова відповідача є необґрунтованою та протиправною, оскільки прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.
30 вересня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив /а.с. 41-56/, у якому відповідач зазначив, що земельна ділянка площею 10,2588 га (сіножаті) кадастровий номер 5323484200:00:002:0094, за рахунок якої позивач бажає отримати земельну ділянку у власність, знаходиться в межах населеного пункту с. Нехвороща, тоді як у заяві позивачем зазначено, що він бажає отримати земельну ділянку за межами населеного пункту, а тому наявні підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Рішенням шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання від 04.02.2021 “Про створення громадського пасовища” вирішено створити громадське пасовище на земельній ділянці площею 10,2588 га (сіножаті) кадастровий номер 5323484200:00:002:0094 в межах населеного пункту с. Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.
У відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 03.09.2021 /а.с. 57-63/, позивач наполягає на протиправності прийнятого рішення, оскільки згідно графічних матеріалів позивач бажає отримати земельну ділянку орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земельної ділянки комунальної власності площею 10,2588 га із кадастровим номером 5323484200:00:002:0094, яка відповідно до відкритих даних на Публічній кадастровій карті на момент надання позивачем заяви та на дату розгляду справи має цільове призначення: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Доказів на спростування цього суду не надано, зокрема, не надано відомостей з Державного земельного кадастру про зміну цільового призначення земель в межах категорії земель сільськогосподарського призначення. Таким чином, відповідачем не доведено створення на обраній позивачем земельній ділянці громадського пасовища в межах населеного пункту с. Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 звернувся до Нехворощанської сільської ради із заявою від 28.12.2020 (вх.№508 від 30.12.2020) /а.с. 26/ про передання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га та відповідно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту відповідно до графічних матеріалів, де бажана земельна ділянка позначена номером 2.
До вказаної заяви додано графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та документи, що посвідчують особу, що учасниками справи не заперечується.
Відповідно до схеми бажаного розташування земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га гр. ОСОБА_1 /а.с. 27/, ОСОБА_1 позначив на графічних матеріалах земельну ділянку, яку бажає отримати, на земельній ділянці комунальної власності площею 10,2588 га із кадастровим номером 5323484200:00:002:0094, цільове призначення якої: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
Розглянувши заяву гр. ОСОБА_2 , графічний матеріал із зазначеним місцем розташування земельної ділянки, керуючись статтями 12, 33, 34, 79-1, 83, 122, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, пунктом 34 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, та враховуючи висновки постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та комунальної власності, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою на шостій сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання прийнято рішення №19/73 від 04.02.2021 “Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради”, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, так як рішенням шостої сесії восьмого скликання від 04.02.2021 “Про створення громадського пасовища” земельна ділянка площею 10,2588 га (сіножаті) кадастровий номер 5323484200:00:002:0094 відводиться для створення громадського пасовища в межах населеного пункту с. Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області /а.с. 28/.
Не погодившись із рішенням шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання №19/73 від 04.02.2021 “Про відмову гр. ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради”, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.
Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
У відповідності до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою цієї статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Дослідивши рішення шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання №19/73 від 04.02.2021 “Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради”, суд встановив, що підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стало віднесення спірної земельної ділянки до громадських пасовищ в межах населеного пункту с. Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області згідно рішення шостої сесії восьмого скликання №19/5 від 04.02.2021 “Про створення громадського пасовища”.
Надаючи оцінку вказаній підставі для відмови у наданні дозволу, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Згідно зі статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Пунктом "а" частини другої статті 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), а пунктом "а" частини третьої цієї статті - землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.4 розділу І Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306, Класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ) розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 № 224. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
В зазначеному Класифікаторі визначено види цільового призначення земель, зокрема землі сільськогосподарського призначення, до яких належать землі для ведення особистого селянського господарства, землі для сінокосіння і випасання худоби, а також землі резервного фонду, загального користування та землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
Відповідно до статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Таким чином, орган місцевого самоврядування має право на створення на землях комунальної власності громадських сіножатей і пасовищ, яке має відбуватись у повній відповідності з вимогами Земельного кодексу України та інших законів з питань землеустрою. При цьому земельні ділянки, які призначені для сінокосіння та випасання худоби, можуть бути передані громадянам виключно на умовах користування (в оренду).
Відповідно до частини першої статті 193 ЗК України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Згідно зі статтею 194 ЗК України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Статтею 196 ЗК України передбачено, що склад відомостей Державного земельного кадастру визначається законом.
Частиною першою статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI від 07.07.2011 встановлено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Відповідно до частин першої та шостої статті 36 вказаного Закону на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об'єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.
Відомості з Державного земельного кадастру, зазначені в пунктах "а" - "є", "ї" частини першої цієї статті, оприлюднюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у вигляді відкритих даних на Публічній кадастровій карті, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Отже, відомості з Державного земельного кадастру про віднесення земельної ділянки до земель сіножатей та пасовищ відображаються на Публічній кадастровій карті.
Судовим розглядом встановлено, що згідно графічних матеріалів позивач бажає отримати земельну ділянку орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земельної ділянки комунальної власності площею 10,2588 га із кадастровим номером 5323484200:00:002:0094, яка відповідно до відкритих даних на Публічній кадастровій карті на момент подання позивачем заяви та на дату розгляду справи має цільове призначення: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) /а.с. 52/.
Доказів на спростування цього суду не надано, зокрема, не надано відомостей з Державного земельного кадастру про зміну виду цільового призначення земель в межах категорії земель сільськогосподарського призначення.
Таким чином, відповідачем не доведено створення на обраній позивачем земельній ділянці громадського пасовища в межах населеного пункту с. Нехворища на території Нехворощанської сільської ради.
Посилання відповідача на рішення шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання від 04.02.2021 “Про створення громадського пасовища” та від 04.02.2021 “Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища в межах населеного пункту с.Нехвороща на території Нехворощанської сільської ради” суд вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження станом на момент винесення оскаржуваного рішення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі тощо.
Крім того, відмовляючи позивачу у наданні дозволу, відповідач не врахував того, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян передбачає реалізацію таких послідовних стадій: 1) подання громадянином до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 3) погодження проекту землеустрою у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України; 4) подання громадянином до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, погодженого проекту землеустрою для його затвердження та надання земельної ділянки у власність; 5) затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є тотожним наданню земельної ділянки у власність, а є лише однією із стадій процесу набуття особою права власності на земельну ділянку. Надання особі дозволу не означає позитивного вирішення питання щодо надання їй земельної ділянки у власність, адже дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом на земельну ділянку.
Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №826/5735/16.
Довід відповідача, який наведений у відзиві на позов, про знаходження спірної земельної ділянки в межах населеного пункту с. Нехвороща, тоді як згідно поданої заяви позивач бажав отримати земельну ділянку за межами населеного пункту, що не відповідає вимогам генерального плану населених пунктів та свідчить про наявність підстав для відмови у надані дозволу згідно із частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, суд відхиляє як безпідставний, оскільки такий мотив в основу оскаржуваного рішення відповідачем не покладався та відповідно до змісту цього рішення така підстава для відмови не зазначалася.
Таким чином, відповідач не довів суду правомірності своєї відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку з чим рішення шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання №19/73 від 04.02.2021 “Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради”, яке прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.12.2020, підлягає скасуванню як протиправне.
Перевіривши обраний позивачем спосіб відновлення порушеного права, суд вважає за можливе зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.12.2020 (вх.№508 від 30.12.2020) про передання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га та відповідно про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту відповідно до графічних матеріалів, де бажана земельна ділянка позначена номером 2.
Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постанові від 29.08.2019 у справі №420/5288/18.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню.
У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь судових витрат зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу, яка надана ОСОБА_4 на підставі ордеру серії ВІ №105229 від 19.07.2021 /а.с. 25/.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин другої, четвертої - шостої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною першою статті 138 КАС України передбачено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частинами першою та дев'ятою статті 139 згаданого Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що за подання позову до суду позивач поніс судові витрати у загальній сумі 5908,00 грн, з яких витрати зі сплати судового збору складають 908,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ “Полтава-банк” №26-10899044/С від 26.07.2021 /а.с.21/, а витрати на професійну правничу допомогу складають 5000,00 грн, що підтверджується квитанцією №02 від 19.07.2021 /а.с.35/.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги №02 від 12.07.2021, укладеного між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатським об'єднанням “ГАРАНТ” в особі голови Борзовця Олександра Володимировича (виконавець) /а.с. 30-32/, розрахунку надання правової допомоги за договором №02 від 12.07.2021 /а.с. 29/, акта прийому-передачі виконаних робіт від 19.07.2021 за договором №02 від 12.07.2021 /а.с. 33/, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2626 від 26.03.2019 /а.с 34/.
Так, 12.07.2021 між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатським об'єднанням “ГАРАНТ” в особі голови Борзовця Олександра Володимировича (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги №02, згідно із пунктами 1.1. та 4.1 якого предметом вказаного договору є зобов'язання адвоката надавати юридичну допомогу щодо оскарження відмови Нехворощанської сільської ради у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (пункт 1.1); юридичну допомогу, що надається виконавцем, клієнт оплачує в гривнях, що дорівнює 5000,00 грн без ПДВ (пункт 4.1) /а.с. 30-32/.
Відповідно до квитанції №02 від 19.07.2021 /а.с.35/ Адвокатським об'єднанням “ГАРАНТ” прийнято від клієнта за юридичну допомогу щодо оскарження відмови Нехворощанської сільської ради у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гонорар у сумі 5000,00 грн.
За змістом акту прийому-передачі виконаних робіт від 19.07.2021 за договором №02 від 12.07.2021 /а.с. 33/ до витрат правничої допомоги включено вартість наступних послуг адвоката: - 500,00 грн за попередню консультацію щодо земельних правовідносин, подальшу консультацію щодо характеру виниклих спірних правовідносин; - 1500,00 грн за попереднє дослідження оспорюваного рішення, опрацювання нормативної бази, аналіз національної судової практики, рішень ЄСПЛ; - 3000,00 грн за підготовку процесуальних документів.
Разом з тим, на переконання суду, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Еаst/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
В даному випадку суд вважає за доцільне відмітити, що такі послуги як попереднє дослідження оспорюваного рішення, опрацювання нормативної бази, аналіз національної судової практики, рішень ЄСПЛ, підготовка процесуальних документів є складовими єдиного процесу щодо підготовки та складення процесуальних документів у справі про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.
З огляду на зазначене, заявлені витрати на попереднє дослідження оспорюваного рішення, опрацювання нормативної бази, аналіз національної судової практики, рішень ЄСПЛ, витрати за складання процесуальних документів суд в цілому зменшує до 2500,00 грн.
Таким чином, обґрунтована сума витрат на правничу допомогу становить 2500,00 грн, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Поряд з цим, враховуючи висновок суду про наявність підстав для задоволення позову, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають також витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Миру, 3, с. Нехвороща, Новосанжарський район, Полтавська область, 39354, ідентифікаційний код 21045225) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення шостої сесії Нехворощанської сільської ради восьмого скликання №19/73 від 04 лютого 2021 року “Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Нехворощанської сільської ради”, прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 грудня 2020 року.
Зобов'язати Нехворощанську сільську раду Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 грудня 2020 року (вх.№508 від 30 грудня 2020 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п'ятсот гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко