03 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа №440/10508/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУПФ України в Полтавській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі - ГУПФ України у Київській області), у якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог /а.с. 42-50/) просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 23.07.2021 №163950014046 про відмову у призначенні пенсії за віком;
зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.05.2021 відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 14.03.1980 по грудень 1985 року на посаді різноробочої радгоспу ім. Ватутіна с. Пришиб, з січня 1987 року по грудень 1993 року на посаді різноробочої радгоспу ім. Ватутіна с. Пришиб, з січня 1993 року по серпень 1996 року на посаді різноробочої радгоспу ім. Ватутіна с. Пришиб, з вересня 1996 року по грудень 1999 року на посаді різноробочої КСП ім. Ватутіна с. Пришиб, з квітня 2000 року по березень 2002 року на посаді різноробочої СГК ім. Шевченка та ПСП ім. Шевченка.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період трудової діяльності позивач набула стаж, достатній для призначення пенсії за віком. Однак, пенсійний орган відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості стажу роботи, підтвердженого в установленому порядку.
2. Позиція відповідачів.
ГУПФ України в Полтавській області у наданому до суду відзиві на позов просило у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 43-47/. Свою позицію представник відповідача мотивував посиланням на правомірність та обґрунтованість спірного рішення, зазначивши, що до розрахунку загального стажу роботи позивача не враховано періоди роботи, зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , оскільки відсутня печатка на титульному аркуші трудової книжки.
ГУПФ України у Київській області відзив на позов до суду не надало.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 /а.с. 10-11/.
16.07.2021 позивач звернулась до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 96/.
Рішенням ГУПФ України у Київській області від 23.07.2021 №163950014046 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного загального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку /а.с. 97/.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржила його до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу (...) з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV.
Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність цього рішення критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а саме - чи прийнято таке рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд враховує, що умовами для призначення пенсії за віком з підстави, визначеної частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, є: 1) досягнення віку 60 років; 2) наявність страхового стажу тривалістю не менше 28 років.
Так, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилось 60 років, що підтверджено її паспортним документом /а.с. 10/.
Пенсійним органом проведено обчислення страхового стажу роботи позивача та визначено, що такий стаж становить 13 років 02 місяці 2 дні, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено розрахунок стажу /а.с. 98/.
Отже, позивач досяг пенсійного віку, однак, за розрахунком пенсійного органу, не має достатнього стажу, за наявності якого можливо призначити пенсію за віком на загальних підставах.
При цьому ГУПФ України у Київській області не враховані періоди трудової діяльності ОСОБА_1 , зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданій 14.03.1980, оскільки відсутня печатка на титульному аркуші трудової книжки.
Трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Проте окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17 та враховується судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Судом досліджено залучену до матеріалів справи копію трудової книжки серії НОМЕР_3 , зі змісту якої встановлено, що в ній у хронологічному порядку наведені записи про трудову діяльність ОСОБА_1 із зазначенням дати прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи, реквізитів розпорядчих документів та засвідченням цих записів підписом уповноваженої особи та відтиском печатки підприємства /а.с. 99-104/.
Зокрема, у трудовій книжці наявні записи:
№1 від 14.03.1980 про прийняття на роботу у Радгосп ім. Ватутіна робочою по овочах;
№2 від 21.08.1996 - Радгосп ім. Ватутіна реформовано у КСП ім. Ватутіна;
№3 від 30.06.1999 про призначення ланковою рільничої бригади;
№№ 4, 5 від 20.05.2000 про переведення до Сільськогосподарського кооперативу ім. Шевченка та прийняття різноробочою овочевої бригади;
№6 від 10.01.2001 - С/г кооператив ім. Т.Г. Шевченка реорганізовано в ПСП "Агрофірма ім. Шеваченка";
№7 від 10.08.2002 про звільнення у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору.
При цьому трудова книжка не містить записів про переривання періодів трудової діяльності ОСОБА_1 .
Відсутність на титульному аркуші трудової книжки печатки підприємства, на переконання суду, не є достатньою підставою для неврахування періодів трудової діяльності ОСОБА_1 при обчислення стажу її роботи, адже особою, відповідальною за ведення трудової книжки є роботодавець, а не найманий працівник.
До того ж, позивачем пенсійному органу додатково надані копії архівних довідок від 08.07.2021 №№ 06-10/211, 06-10/212, 06-10/213, 06-10/214, 06-10/215, 06-10/216 /а.с. 105-110/, якими підтверджені періоди трудової діяльності ОСОБА_1 .
За наведених обставин, суд зазначає, що надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії копія трудової книжки серії НОМЕР_3 у достатній мірі підтверджує періоди трудової діяльності позивача, що мають бути зараховані до її стажу.
За обставин цієї справи, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком, пенсійний орган застосував суто формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права. При цьому, суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Суд зауважує, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17.
Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення ГУПФ України у Київській області від 23.07.2021 №163950014046, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУПФ України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.05.2021, суд виходить з таких міркувань.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
За правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзаци другий, третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення від 27.01.2010 №3-рп/2010).
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
У силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Окрім того, у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачем віку 60 років та підтвердження записами у трудовій книжці наявності загального стажу роботи понад 28 років (з урахуванням періодів, що не враховані ГУПФ України у Київській області), що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, дійшов висновку про зобов'язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.05.2021, оскільки позивачем виконані усі умови для призначення такої пенсії.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Доводи представника відповідача про наявність у пенсійного органу дискреції на прийняття рішення з питань призначення пенсії суд визнає помилковими, оскільки за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
При цьому суд враховує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком визначено ГУПФ України у Київській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.
На цій підставі суд, відповідно до частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, зобов'язавши ГУПФ України у Київській області призначити ОСОБА_1 з 06.05.2021 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 06.09.2021 №35969 /а.с. 33/. Зазначену суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 34/.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення ГУПФ України у Київській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком без наявних на те законних підстав, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача зі сплати судового збору у повному розмірі за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України у Київській області.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 23 липня 2021 року №163950014046 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 з 06 травня 2021 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; вул. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга в електронній формі подається через Електронний кабінет користувача підсистеми "Електронний суд" безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду, а у паперовій формі - через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Кукоба