Справа № 420/15825/21
04 листопада 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача на рахунок управління Державної казначейської служби України Банк - ГУ ДКСУ в Одеські області, Одержувач - ГУК Великомихайлівська селищна ТГ/50070000, МФО 899998, р/р UA708999980313191230000015582, код ЄДРПОУ 37607526, тел./факс: (048)722-52-42, e-mail: Odessa_fszi@ukr.net, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2020 році у розмірі 30571,43 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1210,44 грн.
Ухвалою суду від 03 вересня 2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі змістом позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав:
- згідно «Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2020 рік, наданому до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників на ФОП ОСОБА_1 склала 14 осіб;
- на підприємстві протягом 2020 року не працювало жодної особи з інвалідністю;
- Мінсоцполітики у своїх листах від 26.03.2017 р. № 1/6-172, від 27.01.2009 р. № 1/6- 30/06: «норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо інвалід працював на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку використання робочого часу працівників відповідають цим шести місяцям звітного року з частиною другою пункту 3.2 інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.20015 р. № 286»;
- за правилами заокруглення, якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення. Тому, якщо підприємству потрібна 1 особа з інвалідністю, то такий норматив вважатиметься виконаним, якщо особа з інвалідністю працювала 6 повних місяців звітного року, оскільки 6 (місяців): 12 (місяців) = 0.5 = 1 особа;
- у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив жодного;
- відповідно до розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій сума відрахувань за 1 нестворене робоче місце становить 30571,43 гри.: середньорічна заробітна плата 856,00 грн. х 1000 :14 = 61142,86 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій = 61142,86 грн. х 1: 2 = 30571,43 грн.;
- ФОП ОСОБА_1 у 2020 році не подавав звітність за формою 3-ПН - інформація про попит на робочу силу (вакансії), на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю, про що свідчить відповідь Великомихайлівської районної філії Одеського обласного центру зайнятості від 20.07.2021 року № 5147.
Станом на 04.11.2021 року відзив відповідача на позовну заяву до суду не надійшов.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані позивачем, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
Відповідачем до позивача подано Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, Форма № 10-ПОІ (річна) (а.с.4), відповідно до якого, зокрема:
- середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 14 осіб;
- з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - -;
- кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - -;
- Фонд оплати праці штатних працівників - 71,4 тис. грн.;
- середньорічна заробітна плата штатного працівника - 4,8 тис. грн.;
- сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - -.
08.07.2021 року позивачем складено Розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2020 звітний рік, № 414/01 (а.с.5), відповідно до змісту якого:
- норматив = 1
- середньооблікова кількість штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність = 0
- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю = 1
- середньорічна заробітна плата = 856,00х1000:14 = 61142,86 грн.
- сума адміністративно-господарських санкцій = 61142,86х1:2 = 30571,43 грн.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копію листа Великомихайлівської районної філії Одеського обласного центру зайнятості від 20.07.2020 № 547 (а.с.6), яким Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів повідомлено, що протягом 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не надавав звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» в рахунок працевлаштування інвалідів.
Судом також встановлено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зокрема дата запису про проведення державної реєстрації: 04.06.2018.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Частина перша статті 18 Закону № 875-XII вказує, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-XII.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання вищевказаної норми, наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
В контексті положень Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.
Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Проте, обов'язок підприємства / фізичної особи, яка використовує найману працю, щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19.
Підприємство / фізична особа, яка використовуює найману працю, не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Судом встановлено, що відповідно до Звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, Форма № 10-ПОІ (річна), зокрема:
- середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 14 осіб;
- з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - -;
- кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - -.
Згідно зі змістом позовної заяви, позивач стверджує, зокрема, що у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив жодного.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копію листа Великомихайлівської районної філії Одеського обласного центру зайнятості від 20.07.2020 № 547, яким Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів повідомлено, що протягом 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не надавав звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» в рахунок працевлаштування інвалідів.
При цьому, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зокрема дата запису про проведення державної реєстрації: 04.06.2018.
Проте, жодних доводів щодо не вчинення відповідачем дій з виконання законодавчо встановленого обов'язку у 2018 році та/або у 2019 році: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316, - позивачем не наведено та жодних доказів на їх підтвердження не подано.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що на виконання вимог ч. 1 ст. 77 КАС України позивачем не доведено, що в діях відповідача наявний склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 807/612/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 812/1127/18, від 19 грудня 2018 року у справі № 812/1140/18, від 23 липня 2019 року у справі № 820/2204/16, від 31 липня 2019 року у справі № 812/1164/18.
Суд також не бере до уваги посилання представника позивача на листи Міністерства соціальної політики України, з тих підстав, що листи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, носять лише та виключно рекомендаційний, а не обов'язковий до виконання, характер, а відтак вони не є джерелом права відповідно до статті 7 КАС України.
Інших суттєвих доводів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, позивачем не наведено та/або доказів на їх підтвердження не надано.
При цьому щодо решти доводів слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд дійшов висновків, що:
- підстав для стягнення з відповідача на користь позивача на рахунок управління Державної казначейської служби України Банк - ГУ ДКСУ в Одеські області, Одержувач - ГУК Великомихайлівська селищна ТГ/50070000, МФО 899998, р/р UA708999980313191230000015582, код ЄДРПОУ 37607526, тел./факс: (048)722-52-42, e-mail: Odessa_fszi@ukr.net, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2020 році у розмірі 30571,43 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1210,44 грн., та, відповідно, для задоволення позову - немає.
Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 981 від 22.09.2021 року) до 31 грудня 2021 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 241-246, 250, 255, 262, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107; ідентифікаційний код юридичної особи: 13901271) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій - відмовити повністю.
Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Г. Цховребова
.