Справа № 420/15614/21
04 листопада 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича, Державного бюро розслідувань, директора Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Миколаєві Титор Дмитра Павловича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання протиправними дії щодо видання наказу №373 від 29.06.2021 року та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 30 серпня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) до виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича (надалі - відповідач 1 або в.о. директора ДБР Сухачова О.О.), Державного бюро розслідувань (надалі - відповідач 2 або ДБР), директора Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Миколаєві Титор Дмитра Павловича (надалі - відповідач 3 або директор ТУ ДБР розташоване у місті Миколаєві Титор Д.П.), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (надалі - відповідач 4 або ТУ ДБР розташованого у місті Миколаєві), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича щодо видання наказу від 29.06.2021 року №373 в частині віднесення до службової інформації у пункті 1.8. Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу, штатний розпис;
- визнати незаконним пункт 1.8. Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича від 29.06.2021 року №373;
- зобов'язати Державне бюро розслідувань вилучити пункт 1.8. з Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича від 29.06.2021 року №373 і з дня набрання судовим рішенням законної сили надати до суду звіт про виконання судового рішення;
- визнати протиправною бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича по відмові у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 18 серпня 2021 року про надання копії штатного розпису першого та другого слідчих відділів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві станом на дату звернення;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати копію штатного розпису першого та другого слідчих відділів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві станом на дату звернення, а з дня набрання судовим рішенням законної сили надати до суду звіт про виконання судового рішення.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач вважає, що запитувана інформація відноситься до публічної з вільним доступом. Посилання на інші правові норми для регулювання питань доступу до публічної інформації є незаконним через зазначення у п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI щодо приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Позивач звертає увагу, що обов'язок розпорядника інформації повідомити про запитувану інформацію ґрунтується на нормах спеціального Закону.
Таким чином, позивач вважає, що відмова в наданні інформації на запит свідчить, що відповідачі не керуються нормами ч.2 ст.19 Конституції України та протиправно відмовили позивачу в задоволенні запиту на інформацію.
Позиція територіального управління Державного бюро розслідувань розташоване у місті Миколаєві обґрунтовується наступним
ТУ ДБР, розташоване у місті Миколаєві не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що виходячи з положень частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (щодо проведення «трискладового тесту»), аналізуючи штатний розпис ТУ ДБР у м. Миколаєві (інформацію яку запитує ОСОБА_1 ) та беручи до уваги зміст запитуваної позивачем інформації, на переконання відповідача вона підпадає під наведені критерії обмеження, а саме: 1) беручи до уваги статус ДБР, як правоохоронного органу, специфіку завдань, які вирішує ДБР, особливий характер служби в ДБР, умови правового захисту працівників ДБР, умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, обмеження доступу до запитуваних позивачем відомостей здійснюється в інтересах держави України, що полягають в забезпечені незалежності Державного бюро розслідувань як правоохоронного органу, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням; 2) можливість завдання істотної шкоди зазначеним інтересам полягає у можливості створення передумов для спроб та намагань використати в інтересах певних сил діяльність ДБР, підвищення рівня дезорганізації діяльності ДБР, зростання ризиків виникнення тиску (впливу) на осіб, причетних до виконання завдань слідства та оперативно-розшукової діяльності, тощо. Як наслідок, надання запитуваних позивачем відомостей в реальному часі відкриє необмеженому колу осіб інформацію про штатну чисельність, фактичну укомплектованість підрозділ ДБР що, у свою чергу, матиме прямий причинно-наслідковий зв'язок із зазначеною вище потенційно-конкретною істотною шкодою. Зважаючи на специфіку завдань, які вирішує ДБР, вказана шкода є істотною, а ймовірність її настання внаслідок надання доступу до запитуваних позивачем відомостей є достатньо високою; 3) зважаючи на те, що запитувані позивачем відомості з урахуванням положень статей 32, 34 Конституції України, частини 2 статті 29 Закону України «Про інформацію» не є інформацією, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних запитуваних позивачем відомостей значною мірою переважає суспільний інтерес в їх отриманні.
Зазначений «трискладовий тест» на думку ТУ ДБР, розташоване у місті Миколаєві, однозначно підтверджує, що запитувані позивачем у ТУ ДБР у м. Миколаєві, відомості є інформацією з обмеженим доступом-службовою інформацією, яка знаходиться під особливим захистом, а її поширення обмежене відповідно до приписів статей 32, 34 Конституції України, статей 2, 5, частини 2 статті 6, частини 2 статті 11, частини 2 статті 21 Закону України «Про інформацію», частини 2 статті 6, статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
З урахуванням викладеного, ТУ ДБР, розташоване у місті Миколаєві вважає, що відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу ДБР, штатний розпис (п.1.8 Переліку, затвердженого наказом ДБР №373 від 29.06.2021 року) з урахуванням приписів статей 6 та 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» правомірно віднесено до інформації з обмеженим доступом.
Вказане, на переконання ТУ ДБР, розташоване у місті Миколаєві, свідчить про необґрунтованість позовних вимог, пред'явлених в.о. Директора ДБР Сухачова О.О. та Державного бюро розслідувань.
Позиція Державного бюро розслідувань обґрунтовується наступним
ДБР не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що конституційне право на інформацію не є абсолютним, оскільки його здійснення може бути обмежене у визначених законом випадках.
Також, ДБР вказує, що у в.о. Директора ДБР наявні належні та необхідні законодавчо визначені повноваження, а також достатні правові підстави для видання наказу ДБР від 29.06.2021 року №373 «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань».
Таким чином, на думку ДБР, віднесення пунктом 1.8 Переліку, затвердженого наказом ДБР №373 від 29.06.2021 року, відомостей про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу ДБР, штатний розпис до відомостей, що становлять службову інформацію, є обґрунтованим, прийнятим відповідно до вимог релевантного законодавства, а, отже, законним.
Більше того, ДБР вказує, що правові підстави для визнання пункту 1.8 Переліку, затвердженого наказом ДБР №373 від 29.06.2021 року, незаконним, як і правові підстави для зобов'язання ДБР пункт 1.8 Переліку, затвердженого наказом ДБР №373 від 29.06.2021 року, вилучити - відсутні.
Також, ДБР вважає, що Перелік, затверджений наказом ДБР №373 від 29.06.2021 року, не є нормативно-правовим актом, так як не містить норм, а слугує для розпорядників та запитувачів тільки орієнтиром щодо інформації, доступ до якої може бути обмежено, у разі, якщо застосування «трискладового тесту» в кожному конкретному випадку надасть підстави для її обмеження.
Тож зазначений Перелік, затверджений наказом ДБР №373 від 29.06.2021 року, не підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року №731.
Крім того, ДБР звертає увагу, що включення до пункту 1.8 Переліку, затвердженого наказом ДБР від 29.06.2021 року №373, відомостей про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу ДБР, штатний розпис жодним чином не порушує будь-яких прав позивача, у тому числі прав на доступ до конкретної, предметно-визначеної публічної інформації, передбачених Законом України «Про доступ до публічної інформації», а, отже, відсутні правові підстави для визнання протиправними дій в.о. Директора ДБР Олексія Сухачова щодо видання зазначеного наказу у відповідній частині, як і відсутні правові підстави для визнання незаконним пункту 1.8 зазначеного Переліку, а також для зобов'язання Державного бюро розслідувань вилучити пункт 1.8 із зазначеного Переліку.
На підставі викладеного ДБР зазначає, що виходячи з положень статей 10, 12 Закону України «Про державну таємницю», частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо проведення «трискладового тесту», Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 23.12.2020 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2021 року за №52/35674 (в редакції наказу Центрального управління Служби безпеки України від 08.07.2021 року №230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2021 року за №959/36581), запитувані позивачем у ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, відомості є інформацією з обмеженим доступом, яка знаходяться під особливим захистом, а її поширення обмежене відповідно до приписів статті 34 Конституції України, статей 5, 6, 29 Закону України «Про інформацію», статей 1, 4, 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
07 жовтня 2021 року від позивача надійшла заява про стягнення витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою адвоката (вхід. №55326/21) до якої додано заперечення на відзив на позовну заяву.
08 жовтня 2021 року від Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №55524/21).
08 жовтня 2021 року від Державного бюро розслідувань надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №55557/21).
11 жовтня 2021 року від позивача надійшли заперечення на відзив ДБР на позовну заяву (вхід. №55995/21).
23 жовтня 2021 року від Державного бюро розслідувань надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (вхід. №ЕП/28862/21).
25 жовтня 2021 року від позивача надійшла відповідь на клопотання Державного бюро розслідувань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (вхід. №59048/21).
26 жовтня 2021 року від Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (вхід. №59434/21), а також додаткові пояснення (вхід. №59433/21).
Копії ухвал Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року про відкриття провадження по справі та позови з додатками були вручені виконуючому обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачову Олексію Олександровичу та директору Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титор Дмитру Павловичу - 13 вересня 2021 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.21, 23).
Виконуючий обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачов Олексій Олександрович та директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титор Дмитро Павлович відзиви на позовну заяву, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслали. У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на 04 листопада 2021 року будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача, Державного бюро розслідувань та Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
18 серпня 2021 року (вх. №Т-2899/зпі від 19.08.2021 року) позивач звернувся із запитом на інформацію до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, у якому просив надати копію штатного розпису першого та другого слідчих відділів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві станом на дату звернення (а.с.9).
Листом від 27.08.2021 року №Т-2899/зпі/16-16/21 директор ТУ ДБР у м. Миколаєві Дмитро Титор відмовив у задоволенні запиту посилаючись п.1.8. Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затверджених наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373, згідно якого відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу, штатний розпис становлять інформацію з обмеженим доступом. Таким чином, штатний розпис першого та другого слідчих відділів ТУ ДБР у м. Миколаєві є документом з обмеженим доступом, тому надати копію зазначеного документу не уявляється можливим (а.с.10).
Вважаючи дії відповідачів щодо не надання копії штатного розпису першого та другого слідчих відділів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України «Про інформацію» №2657-ХІI від 02.10.1992 року (далі - Закон України «Про інформацію»).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч.2. ст.6 Закону України «Про інформацію»).
Частинами 1, 2 статті 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
У свою чергу, статтею 20 Закону України «Про інформацію» встановлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону України «Про інформацію»).
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011 року (далі - Закон №2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Статтею 13 Закону №2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
У відповідності до частини 1 статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Статтею 6 Закону №2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім випадків, визначених зазначеним Законом.
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно статті 9 Закону №2939-VI, відповідно до вимог частини 2 статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Суд зазначає, що Конституційним Судом України у рішенні від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 по справі №1-9/2012 зроблено висновок, що перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі (ст. 2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).
Судом зазначає, що відповідачами не надано доказів того, що запитуваний штатний розпис першого та другого слідчого відділів ТУ ДБР у м. Миколаєві становить внутрівідомчу службову кореспонденцію чи доповідну записку або у ньому міститься інформація, яка зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку віднесено до державної таємниці.
Крім того, доказів того, що надання вищевказаної інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину, відповідачем до суду не надано.
Аналізуючи зазначені норми права, суд вважає, що п.1.8 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом ДБР від 29.06.2021 року №373, суперечить вищенаведеним нормам. Зазначена інформація не віднесена до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 та ч.1 ст.129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах судоустрійного і процесуального законодавства.
Обов'язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов'язковість судових рішень забезпечується державою.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина 5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Крім того, нормами п.17 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
У Резолюції №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про право на приватність» публічними фігурами визначено осіб, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усіх тих, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у сфері політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій сфері).
У ст.3, 4, 6, Декларації про свободу політичної дискусії в засобах масової інформації, прийнятої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю.
Крім цього, як свідчить судова практика (див., наприклад, постанову КЦС ВС від 22.07.2020 року у справі №638/1098/16-ц), публічна особа повинна бути готовою до підвищеного рівня критики, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства її діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вона, обираючи кар'єру публічної особи, погодилась на таку увагу.
Персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень не є конфіденційною інформацією відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про захист персональних даних».
Системний аналіз викладених норм національного законодавства дає підстави суду для висновку про визнання незаконним пункт 1.8 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича від 29.06.2021 року №373, яким віднесено до службової інформації відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу, штатний розпис.
Щодо визнання протиправними дій виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича щодо видання наказу від 29.06.2021 року №373 в частині віднесення до службової інформації у пункті 1.8 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань відомостей про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу, штатний розпис.
Наказ №373 від 29.06.2021 року прийнято відповідно до статей 6, 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та вимог Інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 20.08.2020 року №435, керуючись пунктом 8 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Пунктом 3 Інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 20.08.2020 року №435, визначено, що Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у Державному бюро розслідувань (далі - Перелік), складається у порядку, визначеному пунктом 4 Інструкції №736, затверджується наказом Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) та оприлюднюється на офіційному вебсайті ДБР.
При цьому, Типова інструкція про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №736.
Цією Інструкцією встановлено:
В установі утворюється комісія з питань роботи із службовою інформацією, яка постійно діє, положення про яку та склад якої затверджуються відповідним актом установи.
Основними завданнями комісії з питань роботи із службовою інформацією є, зокрема:
складення на підставі пропозицій структурних підрозділів установи та з урахуванням вимог законодавства переліку відомостей, що становлять службову інформацію (далі - перелік відомостей), і подання його на затвердження керівникові установи.
Викладене судом свідчить про відсутність підстав для визнання протиправними дій виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича щодо видання наказу від 29.06.2021 року №373 в частині віднесення до службової інформації у пункті 1.8. Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань відомостей про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу, штатний розпис.
Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
При цьому, хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Щодо зобов'язання Державного бюро розслідувань вилучити пункт 1.8 з Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича від 29.06.2021 року №373.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів, суд виходив з декількох ознак, зокрема, щодо наявності дискреції. Суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Директор Державного бюро розслідувань, відповідно до п.8 ч.1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов'язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.
Отже, спосіб приведення у відповідність з вимогами чинного законодавства наказу №373 від 29.06.2021 року є його дискреційними повноваженням.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича по відмові у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 18 серпня 2021 року про надання копії штатного розпису першого та другого слідчих відділів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві станом на дату звернення та зобов'язання Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати копію штатного розпису першого та другого слідчих відділів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві станом на дату звернення, а з дня набрання судовим рішенням законної сили надати до суду звіт про виконання судового рішення суд зазначає наступне.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Як встановлено судом, листом від 27.08.2021 року №Т-2899/зпі/16-16/21 директор ТУ ДБР у м. Миколаєві Дмитро Титор відмовив у задоволенні запиту посилаючись п.1.8. Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затверджених наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373, згідно якого відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу, штатний розпис становлять інформацію з обмеженим доступом. Таким чином, штатний розпис першого та другого слідчих відділів ТУ ДБР у м. Миколаєві є документом з обмеженим доступом, тому надати копію зазначеного документу не уявляється можливим.
Відтак, встановлені судом фактичні обставини справи цілком спростовують твердження представника позивача про вчинення директором ТУ ДБР у м. Миколаєві Титором Д.П. протиправної бездіяльності.
Враховуючи викладене наведені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Достатніх доказів на спростування позиції відповідачів, позивачем під час розгляду справи не надано.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Суд зауважує, що стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться у розпорядженні держави. Але, таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням і по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, § 156) і від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, § 96)).
Крім того, важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі «громадського наглядача». Водночас, це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа Інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до «громадського наглядача» у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 87)).
У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат
07 жовтня 2021 року від позивача надійшла заява про стягнення витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою адвоката (вхід. №55326/21), в якій просить стягнути з відповідачів витрати, пов'язані з правовою допомогою адвоката у сумі 6793 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, позивачем надано до суду:
- договір про надання правової допомоги від 20.06.2021 року №14, укладений між адвокатом Єрмолатіним В.І., та ОСОБА_1 ;
- акт про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14.
23 жовтня 2021 року від Державного бюро розслідувань надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (вхід. №ЕП/28862/21).
26 жовтня 2021 року від Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (вхід. №59434/21).
Відповідно до договору від 20.06.2021 року №14, адвокат зобов'язується: надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права, надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в усіх судах (незалежно від спеціалізації), стороною у яких є Державне бюро розслідувань, його територіальні управління та працівники: представляти у них інтереси Клієнта та здійснювати його захист з усіх питань, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (втагароду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. За підпунктом 4.4.1 п. 4.1 вказаного договору вартість послуг Адвоката в межах Одеської області при здійсненні правового супроводу адміністративного провадження у фіксованих сумах на день укладання договору про надання правничої (правової) допомоги становить: За здійснення комплексу послуг щодо розгляду позовів, передбачених п. 2.4.1. Договору у суді першої станції Клієнт сплачує гонорар у гривневому еквіваленті 200 доларів США (до двох відповідачів) та 250 доларів США (більше двох відповідачів). В свою чергу, за підпунктом 4.4.1 п. 2.4 Договору від 20.06.2021 року №14 адвокат зобов'язується по кожній судовій справі у разі потреби здійснити наступні дії: при розгляді справи: надати юридичну консультацію із усіх юридично значимих взаємопов'язаних питань; вивчення документів, необхідних для складання позовної заяви, сучасної судової практики та необхідної нормативно-правової бази; складання позовної заяви, необхідних заяв, клопотань, заперечень, пояснень із виготовленням та засвідченням необхідної кількості примулам та додатків; скласти та виготовити відповідь на відзив у необхідній кількості примірників та додатків; скласти та виготовити уточнену позовну заяву у необхідній кількості примірників та додатків; надавати суду необхідні письмові пояснення та заперечення; оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу суду про повернення позовної заяви та інші рішення суду, що перешкоджають руху чи розгляду справи по суті; здійснювати направлення до суду та сторонам найбільш ефективним способом позовну заяву та документи для сторін; скласти і подати апеляційну скаргу, необхідні заяви та клопотання, у необхідній кількості примірників та додатків; скласти і подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, а у разі необхідності інші письмові пояснення, заяви та заперечення.
З акту про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14, вбачається, що в рамках адміністративного судового провадження Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/15614/21 (суддя Стефанов С.О.) при виконанні Договору про надання правничої (правової) допомоги від 20 червня 2021 року Адвокатом своєчасно та у повному обсязі виконані всі необхідні роботи із супроводу адміністративної справи. Згідно пунктів 4.1., 4.1.1., 4.2., 4.3 Договору розмір гонорару Адвоката, який необхідно сплатити Клієнту становить 27,1712 х 250 = 6780 гривні.
Водночас суд враховує положення ч. 3 ст. 134 КАС України, згідно з яким для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Так, на підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду: договір про надання правової допомоги від 20.06.2021 року №14, укладений між адвокатом Єрмолатіним В.І. та Тутевичем О.А., а також акт про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14.
Разом з тим, представником позивача не надано суду акта виконаних робіт з детальним описом конкретних послуг, їх погодинної вартості та затраченого часу на їх виконання; жодних доказів на підтвердження сплати суми, визначеної в договорі, зарахування такої на корить представника позивача. Ні квитанції, ні платіжних доручень чи інших банківських документів, які б свідчили про сплату та зарахування коштів на користь представника позивача, останнім суду не надано.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі Est/West Alliance Limited проти України (заява №19336/04; остаточне рішення 02.06.2014 року) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи, зміст виконаних послуг та доказів на їх підтвердження, суд вважає, що представником не доведено належними доказами понесення витрат на правову допомогу в розмірі 6780,00 грн., а тому відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат на правову допомогу.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 139, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича, Державного бюро розслідувань, директора Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Миколаєві Титор Дмитра Павловича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання протиправними дії щодо видання наказу №373 від 29.06.2021 року та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати незаконним пункт 1.8. Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича від 29.06.2021 року №373, яким віднесено до службової інформації відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу, штатний розпис.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: виконуючий обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачов Олексій Олександрович (вул. Симона Петлюри, буд.15, м. Київ, 01032).
Відповідач: Державне бюро розслідувань (вул. Симона Петлюри, буд.15, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 41760289).
Відповідач: директор Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Миколаєві Титор Дмитро Павлович (вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020).
Відповідач: територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 42341034).
Суддя С.О. Cтефанов