05 листопада 2021 р. № 400/5114/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження розглянув дміністративну справу
за позовом:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ,
про:стягнення коштів в сумі 19 137,63 грн.,
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) у якому просить стягнути вартість предметів речового майна, що не вислужило встановлених термінів носіння у розмірі 19137,63 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Відповідно до Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців ЗСУ в мирний час та в особливий період» затверджений Наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016, солдата ОСОБА_2 було забезпечено речовим майном на період проходження військової служби в Збройних Силах України. Вказує, що 12.09.2020 наказом №230 відповідача було призначено на посаду навідника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 та було зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення. Відповідно до наказу №19 від 19.01.2021 року відповідача було звільнено в запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у запас за підпунктом «д» (через службову невідповідність). Зазначає, що під час звільнення з військової служби відповідача, Військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено розрахунок вартості речового майна, яке не вислужило встановлений термін експлуатації і відповідно до довідки №3 заборгованість відповідача перед Військовою частиною становить 19137,63 грн. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 08.07.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано час для усунення недоліків.
03.08.2021 року позивачем недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою суду від 06.09.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд,-
12.09.2020 року наказом №230 відповідача, призваного на військову службу за контрактом на 6 місяців, було призначено на посаду навідника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 та було зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу №19 від 19.01.2021 року відповідача було звільнено в запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у запас за підпунктом «д» (через службову невідповідність) без права носіння військової форми одягу, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Кривоозерського РТЦК та СП Миколаївської області.
12.09.2020 року відповідачем було отримано речове майно, яке станом на день звільнення з військової служби не вислужило встановлених термінів носіння, тому відповідно до законодавства вартість виданих предметів речового майна, строки носіння яких не закінчились, утримуються з урахуванням зносу.
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за речове майно, яке не вислужило встановлений термін експлуатації, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі Закон №2011).
Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №2011 дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Абзацом 2 частини 1 статті 91Закону №2011 речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за №768/28898, затверджена Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі Порядок №232).
Згідно абзацу 7 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №232 у разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби.
Враховуючи, що відповідача було звільнений з військової служби у зв'язку через службову невідповідність, а тому відповідач зобов'язаний відшкодувати суму вартості виданих йому предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 2 цієї ж статті, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи, що у цій справі задоволено позов Військової частини НОМЕР_1 як суб'єкта владних повноважень, судовий збір з відповідача на користь позивача стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) - задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) вартість речового майна, яке не вислужило встановлений термін експлуатації в сумі 19 137,63 (дев'ятнадцять тисяч сто тридцять сім) гривень 63 коп.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В. С. Брагар