справа №380/12147/21
27 жовтня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Хоми О.П.,
з участю секретаря судового засідання Максимович А.Я.,
з участю представників: позивача Сергєєвої О.І., відповідача Чубак Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант Віос» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діамант Віос» (далі-позивач, ТзОВ «Діамант Віос») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі-відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.06.2021:
- №14614/13010706 форми «В4», яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 876 640 грн;
- №14615/13010706 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 788 975 грн.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю та невідповідністю нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 28.05.2021 №11788/13-01-07-06/39913982. Реальність взаємовідносин між позивачем та ІП «Драйфхолм Фармінг» спростовується належними первинними документами, які підтверджують факт здійснення фінансово-господарських відносин, вид, обсяг, якість операцій та розрахунків, що здійснювалися, реальність на повноту відображення в бухгалтерському та податковому обліку результатів таких господарських операцій. Первинні документи долучені до матеріалів справи та були дослідженні контролюючим органом під час перевірки. При цьому, наявність певних неточностей в оформленні первинних документів, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися). Вказує, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Контрагент позивача - ІП «Драйфхолм Фармінг» на час здійснення таких господарських операцій був діючими, належним чином зареєстрованими підприємством, складені податкові накладні за результатами господарських операцій, були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі податкових накладних без зауважень контролюючого органу. При цьому, відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем. Крім того, позивач вказує, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення законодавства його контрагентом. Просив позов задовольнити.
Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зміст якого полягає в такому. Господарські операції між ТзОВ «Діамант Віос» та ІП «Драйфхолм Фармінг» не мали реального товарного характеру, оскільки позивачем не представлено до перевірки документів, що підтверджують якість товару. В представлених до перевірки видаткових накладних відсутні такі обов'язкові реквізити як посади і прізвища осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Вважає, що представлені до перевірки документи не відповідають вимогам чинного законодавства щодо форми і змісту таких документів. ТзОВ «Діамант Віос» також не підтверджено факт транспортування реалізованих товарно-матеріальних цінностей. Вказує, що у контрагента позивача ІП «Драйфхолм Фармінг» були відсутні трудові та інші ресурси для виконання вимог договору. Окрім того, ГУ ДПС у м. Києві 11.05.2021 прийнято рішення про відповідність ІП «Драйфхолм Фармінг» критеріям ризиковості платника податків. Тому, на думку податкового органу, спірні податкові повідомленням-рішенням є такими, що винесені на підставі та в межах встановлених законом. Просив відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою від 26.07.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі. Підготовче засідання призначено на 17.08.2021.
Відповідачем 26.08.2021 (вх.№61675) подано відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 13.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 27.10.2021.
Представником позивача 13.10.2021 (вх. №74296) подано відповідь на відзив.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач - ТзОВ «Діамант Віос», зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності з присвоєнням коду ЄДРПОУ 39913982.
ГУ ДПС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Діамант Віос» з питань проведення взаємовідносин із ІП «Драйфхолм Фармінг» за період червень 2020 року та правомірності їх відображення у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2020 року та податковій декларації з податку на прибуток за 2020 рік.
Результати перевірки оформлено актом від 28.05.2021 №11788/13-01-07-06/39913982.
Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Діамант Віос», зокрема:
- п.5, п.6, п.7, п.9 П(С)БО 16, п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток за 2020 рік всього на суму 788 975 грн;
- п.198.1, п.198.2, 198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 876 640 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (позитивне значення) (р.19) на загальну суму 876 640 грн за період червень 2020 року.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом 18.06.202021 винесено податкові повідомлення-рішення:
- №14614/13010706 форми «В4», яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 876 640 грн;
- №14615/13-01-07-06 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 788 975 грн.
Вказані в акті перевірки порушення вимог податкового законодавства по взаємовідносинах позивача з ІП «Драйфхолм Фармінг» полягають у тому, що, на думку податкового органу, господарські операції позивача з вказаними контрагентом фактично не відбувались. Зокрема, відповідно до акта перевірки ГУ ДПС у Львівській області встановлено реалізацію товарів за номенклатурою, відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання, відповідно до податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; відсутність можливості виконання операцій з постачання товарів наявним трудовим ресурсом з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного; відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів (наявність власних або орендованих складських приміщень., угоди зберігання товарно-матеріальних цінностей, відомості про місцезнаходження складів, їх площа, власник складських приміщень/орендодавця); відсутність необхідної площі земельних ділянок для вирощування реалізованої сільськогосподарської продукції; оформлення проведення господарських операцій первинними документами, заповненими з порушенням вимог чинного законодавства до первинного документа.
Окрім того, відповідач вказує, що ГУ ДПС у м. Києві 11.05.2021 прийнято рішення про відповідність ІП «Драйфхолм Фармінг» критеріям ризиковості платника податків.
Такі висновки, в тому числі, зроблено на підставі інформації з інформаційних систем податкового органу.
Податковим органом не заперечується факт наявності первинних документів, що підтверджують господарські операції. Відповідач вважає, що оскільки видаткові накладні та товаро-транспортні накладні містять неточності, то такі не відображають реальний рух активів між учасниками господарської операції.
При цьому, в ході проведення перевірки відповідачем не встановлено порушень щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.
Стосовно відображених у акті перевірки порушень, судом встановлено таке.
Між ТзОВ «Діамант Віос» (покупець) та ІП «Драйфхолм Фармінг» (постачальник) 04.06.2020 укладено договір поставки №С040620/1, за умовами якого продавець зобов'язується продати покупцю сою врожаю 2019 року (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар і сплатити за нього визначену цим договором ціну (п. 1.1. договору).
На виконання вимог даного договору ІП «Драйфхолм Фармінг» у червні 2020 року виписано податкові накладні: №4 від 05.06.2020, №6 від 09.06.2020, №9 від 12.06.2020, №13 від 15.06.2020, №15 від 17.06.2020, №16 від 19.06.2020.
ПДВ в сумі 876 640 грн згідно виписаних ІП «Драйхолм Фармінг» податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, включено ТзОВ «Діамант Віос» до складу податкового кредиту за червень 2020 року, що відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за період червень 2020 року.
ТзОВ «Діамант Віос» відображено придбання сої на підставі видаткових накладних: №68 від 05.06.2020, №70 від 09.06.2020, №71від 12.06.2020, №74 від 15.06.2020, №80 від 17.06.2020, №81 від 19.06.2020.
На підтвердження здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем долучено також такі документи: товарно-транспортні накладні №181 від 04.06.2020, №5 від 09.06.2020, №3 від 09.06.2020, №7 від 11.06.2020, №9 від 11.06.2020, №11 від 11.06.2020, №1 від 13.06.2020, №2 від 13.06.2020, №15 від 16.06.2020, №1 від 18.06.2020, №2 від 18.06.2020, №3 від 18.06.2020; платіжні доручення: №546 від 09.06.2020, №550 від 10.06.2020, №552 від 11.06.2020, №558 від 12.06.2020, №562 від 15.06.2020, №565 від 16.06.2020, №569 від 17.06.2020, №571 від 18.06.2020, №575 від 12.06.2020, №580 від 26.06.2020, №1677 від 19.06.2020, №1685 від 30.06.2020р.
Вартість придбаного товару позивачем відображено в Декларації на прибуток за 2020 рік та відображено у Декларації з податку на додану вартість.
Усі вищевказані документи були долучені позивачем до перевірки та описані у акті перевірки.
Суд також звертає увагу, що в матеріалах справи наявні документи, що підтверджують реалізацію переробленої сої на макуху соєву та олію соєву.
Податкові повідомлення-рішення від 18.06.2020 №14614/13010706 та №14615/13010706 є предметом оскарження у справі.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - Податковий кодекс).
Згідно з підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті14 Податкового кодексу господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За відсутності факту поставки товарів, відповідні суми не можуть враховуватись у податковому обліку, навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.
Розумною економічною причиною (діловою метою) в розумінні підпункту 14.1.231 пункту14.1 статті 14 Податкового кодексу є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Згідно з пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.
Згідно з пунктом 137.4 статті 137 Податкового кодексу датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Держбюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.
Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з цим пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Податкового кодексу, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з цим розділом.
Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до статті 201 Податкового кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.
Згідно з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі Закон №996-XIV) відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
В статті 2 Закону №996-XIV зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 Закону №996-XIV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені підчас здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі- Положення №88), під первинними документами розуміють документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до пункту 2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійснені господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (п.2.5 Положення №88).
Всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим Законом №996-XIV до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ІП «Драйфхолм Фармінг».
При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Саме такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 12.06.2018 у справі № 826/5577/15.
Щодо тверджень податкового органу про неналежне оформлення доказів транспортування придбаного товару, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 у справі № 816/1587/17 вказав, що товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.
Таким чином, наявність певних недоліків у вказаних документів не є доказом безтоварності господарських операцій.
При цьому, суд звертає увагу, що наявними в матеріалах справи видатковими накладними підтверджується в повному обсязі факт передання товару.
Необґрунтованими є також посилання податкового органу, як на підставу неправомірності формування даних податкового обліку, на відсутність у позивача супровідних документів на вантаж та довіреностей на отримання товару.
Суд зазначає, що відсутність супровідних документів на вантаж та довіреностей на отримання товарів не є підтвердженням безтоварності господарських операцій, оскільки наявність таких довіреностей не передбачена положеннями чинного законодавства.
Вказане відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.05.2018 у справі № 815/423/17.
Суд також звертає увагу, що нереальність господарських відносин та безтоварність операцій між контрагентами не може ґрунтуватись на припущеннях, а повинна підтверджуватись первинними документами.
Посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагента позивача умов, необхідних для ведення відповідної господарської діяльності з обсягом товару у відповідні строки не береться судом до уваги, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів.
Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди.
Крім того, у комерційній діяльності щодо виконання робіт та послуг не завжди вимагається наявність задекларованих власних основних засобів та значної кількості персоналу, звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).
Податковим органом не доведено неможливості виконання ІП «Драйфхолм Фармінг» наявними у них силами та засобами умов договорів з урахуванням видів та обсягів виконаних робіт.
Сумнівність господарських операцій позивача з контрагентом податковим органом обґрунтовується виключно посиланням на інформацію, викладену в інформаційних базах даних податкового органу.
З цього приводу суд зазначає, що інформаційні бази даних податкового органу, та узагальнена податкова інформація не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку, а тому не є належними доказами у справі. Чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.
Судом встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та мав статус платників ПДВ, що не заперечується податковим органом. Виписані за результатами господарських операцій податкові накладні були зареєстровані патковим органом без застережень.
Стосовно посилання податкового органу на рішення ГУ ДПС у м. Києві 11.05.2021 про відповідність ІП «Драйфхолм Фармінг» критеріям ризиковості платника податків, суд звертає увагу, що таке рішення прийнято у 2021 році, тобто майже через рік після здійснення господарських операцій у червні 2020 року.
Крім того, обґрунтування правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентом є неприпустимим також і з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.
Зокрема, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 («Булвес АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.06.2020 №14614/13010706 та №14615/13010706.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржувані податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 18.06.2020 №14614/13010706 та №14615/13010706, суд дійшов переконання, що такі прийнято відповідачем без урахування вимог Податкового кодексу та з порушенням передбачених статтею 2 КАС України принципів, тому їх слід визнати протиправними та скасувати.
Позивач також просить вирішити питання про стягнення з відповідача понесені ним судові витрати.
При вирішенні цього питання, суд враховує таке.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Професійна правова допомога ТзОВ «Діамант Віос» надавалася адвокатом Сергєєвою О.І. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 29.11.2017 серія ЛВ №000808) на підставі договору про надання правової допомоги від 11.06.2021 №19/21 та ордеру від 07.07.2021, які наявні у матеріалах справи.
Позивач вказує, що понесені ним витрати на професійну правничу допомогу становлять 15 000 грн.
Відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу у зв'язку з тим, що ТзОВ «Діамант Віос» не надано належних доказів щодо обсягу наданих послуг та використання адвокатом робочого часу, що пов'язані з розглядом справи, відсутні будь-які детальні розрахунки на підтвердження факту здійснення витрат, їх обґрунтованості та пропорційності.
Відповідач вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.
Судом встановлено, що понесені ТзОВ «Діамант Віос» витрати на правничу допомогу пов'язані із юридичним супроводом справи №380/12147/.
У зв'язку із наявністю заперечень відповідача суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Вказане зумовлює висновок суду про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 7 500 грн.
Ураховуючи викладене в сукупності та висновок суду про часткове задоволення позову, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 7 500 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 22 700 грн 80 к., сплаченого платіжним дорученням від 07.07.2021 №51.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант Віос» (вул. Гайдучка, буд. 1, м. Львів, 79056, ЄДРПОУ 39913982) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, буд. 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, буд. 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43143039) від 18.06.2021 №14614/13010706.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, буд. 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43143039) від 18.06.2021 №14615/13010706.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, буд. 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43143039) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант Віос» (вул. Гайдучка, буд. 1, м. Львів, 79056, ЄДРПОУ 39913982) 22 700 (двадцять дві тисячі сімсот) грн судових витрат у вигляді судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, буд. 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43143039) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант Віос» (вул. Гайдучка, буд. 1, м. Львів, 79056, ЄДРПОУ 39913982) 7 500 ( сім тисяч п'ятсот) грн витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 05 листопада 2021 року.
Суддя О.П. Хома