25 жовтня 2021 року
справа №380/6670/21
провадження № П/380/6758/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Я., представника позивача Кунтого Н.О., представника відповідача-1 Лузгіна К.ОЛ., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Відповідно до ухвали про роз'єднання позовних вимог №380/6670/21 від 23.04.2021 (а.с. 79-81) в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач-1) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 , що полягає в ухиленні від нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 грудня 2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 грудня 2020 року з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців для розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 повідомив, що проходив військову службу в лавах Збройних Сил України, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №8-РС від 25.11.2020 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №248 від 11.12.2020 з 11.12.2020 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач вказує, що відповідно до довідок, наданих командиром військової частини НОМЕР_2 про всі види та розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2016 по жовтень 2020 року та архівної довідки №15/02-02 від 15.02.2021 з січня 2013 по грудень 2015 року індексація грошового забезпечення нараховувалася невірно та виплачувалась позивачу не в повному розмірі. Зокрема, за період з січня 2016 року по листопад 2018 року (включно) індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася взагалі.
Пояснюючи підстави звернення з позовом до військової частини НОМЕР_1 позивач стверджує, що у військової частини НОМЕР_2 відсутній фінансово-економічний відділ, тому вона перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
Суд ухвалою від 26.04.2021 відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішив розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (а.с. 82-84).
Відповідач, військова частина НОМЕР_1 , подала відзив на позовну заяву (а.с. 89-96), просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову. У відзиві ВЧ НОМЕР_1 посилається на те, що є неналежним відповідачем за позовом ОСОБА_1 , оскільки останній проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується наказом ВЧ НОМЕР_2 по стройовій частині №248 від 11.12.2020. Стверджує, що обов'язок проведення повного розрахунку з позивачем по всіх видах забезпечення покладений на ВЧ НОМЕР_2 , в якій позивач проходив службу, а не ВЧ НОМЕР_1 , як зазначено позивачем.
Відповідач подав клопотання про заміну неналежного відповідача ВЧ НОМЕР_1 на належного відповідача ВЧ НОМЕР_2 (а.с. 108-110), клопотання мотивовано аргументами, аналогічними до наведених вище у відзиві.
Суд ухвалою від 15.07.2021 залучив військову частину НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 , відповідач-2) до участі у справі як співвідповідача, а також вирішив розглянути цю справу за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання (а.с. 112-113).
Відповідач -1, ВЧ НОМЕР_1 надала суду підтверджуючі документи (а.с. 126,127), зі змісту яких відповідно до спільної Директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.09.2020 №д-321/7/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2020 році», передбачено скорочення фінансово-економічних служб у військових частинах, зокрема у військовій частині НОМЕР_2 ; з 01.01.2021 військову частину НОМЕР_2 зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Представник відповідача -1 зазначив, що у випадку задоволення позовних вимог позивача ВЧ НОМЕР_1 буде виконувати рішення суду, оскільки здійснює фінансово-економічне забезпечення ВЧ НОМЕР_2 , разом з тим претензійно-позовна роботи виконується ВЧ НОМЕР_2 (а.с. 123-124).
Відповідач -2, ВЧ НОМЕР_2 участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, скеровані на зареєстроване місце місцезнаходження відповідача процесуальні документи суду (а.с.117) повернуто поштою з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Разом з тим, суд вжив додаткових заходів для оповіщення відповідача про розгляд справи за його участі та здійснив повторний виклик до суду шляхом завчасного розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку статті 130 КАС України (а.с.189). Уповноважений представник ВЧ НОМЕР_2 до суду не прибув, відповідач-2 по суті заявлених вимог не висловився, відзив на позовну заяву не подав, заяв чи клопотань процесуального характеру суду не надсилав. На підставі частини шостої статті 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи копії письмових доказів та встановив такі фактичні обставини справи і відповідні їм правовідносини:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) проходив військову службу у лавах Збройних Сил України.
Відповідно до архівної довідки, наданої Львівським територіальним архівним відділом Галузевого державного архіву МО України за 2013-2015 рр. ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення (а.с. 19). Відповідно до довідок про грошове забезпечення за період з січня 2016 року по січень 2020 року (а.с. 21-77), виданих ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_1 за період з січня 2016 року і по листопад 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення (а.с. 21-55); виплату індексації грошового забезпечення здійснено у грудні 2018 року в сумі 71,08 грн., з січня 2019 року і до звільнення позивача зі служби/січень 2020 року відповідач здійснював нарахування ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, базовим місяцем для нарахування індексації визначений березень 2018 року (а.с. 56-77).
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 №8-РС від 25.11.2020 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а відповідно до наказу №248 від 11.12.2020 з 11.12.2020 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 15). При виключенні зі списків військової частини відповідач-2 не нарахував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Згідно з статтею 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено в статті 12 Закону №2011-XII. Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).
За визначенням, наведеним в статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Стаття 4 Закону №1282-XII визначає підстави для проведення індексації. Так, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Частиною другою статті 5 Закону №1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (частина перша статті 9 Закону №1282-XII).
Відповідно до норм статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку №1078).
Згідно з пп.2) пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду:
« […] 24. Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 25. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. 26. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17. 27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог. 28. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що у 2016 - 2017 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі […]», постанова від 23.10.2019 у справі №825/1832/17;
- « 32. […] Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 33. Також Верховний Суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин», постанова від 07.08.2019 у справі №825/694/17.
При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:
нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищення грошових доходів громадян (в межах прожиткового мінімуму) для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов'язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі, коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України до грудня 2020 року.
Суд оцінив дані довідок про грошове забезпечення щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за 2016-2020 роки (а.с. 21-77) та зауважує, що значних змін зазнали такі складові грошового забезпечення як премія та щомісячна додаткова грошова винагорода. Так, в 2016 році премія позивача зросла орієнтовно в чотири рази (3478 грн. щомісяця) порівняно з 2015 роком (925 грн. а.с. 18, 21). Ці обставини свідчать про очевидні прорахунки в роботі фінансової частини, оскільки впродовж тривалого часу систематично виплачувалися значні суми необов'язкових одноразових складових грошового забезпечення, як от премії (котрі фактично втратили характер «одноразових» та стали систематичними, що суперечить меті їх запровадження - преміювання військовослужбовця за певні досягнення), проте не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Оскільки індексація як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, тому така підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Відповідач всупереч вимогам Закону №1282-XII та Порядку №1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача підчас проходження ним служби, тому повинен був вчинити ці дії слід при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списків особового складу військової частини. Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує цю ситуацію як протиправну бездіяльність відповідача.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: - визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; - визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд вважає належним способом захисту прав позивача спонукання/зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
Щодо позовних вимог за період з березня 2018 по грудень 2020 року, то такі не підлягають до задоволення з огляду на таке:
В березні 2018 року набрала чинності Постанова КМУ №704, на підставі якої розмір посадового окладу ОСОБА_1 збільшено в чотири рази - з 760 грн. до 3170 грн. Отже, березень 2018 року є «базовим» місяцем для подальшого обчислення індексації на підставі Постанови №1078, тому підстав для нарахування індексації починаючи з березня 2018 року і до досягнення порогового значення інфляції в розмірі 103% (до жовтня 2018 року включно) не було. Індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 103 відсотка в листопаді 2018 року, тому нарахування індексації в грудні 2018 року відновлено (а.с. 56), така нараховувалася та виплачувалася до дати звільнення ОСОБА_1 зі служби (грудень 2020 року, а.с.56-77), тому позовні вимоги за період з березня 2018 року по грудень 2020 року не підлягають до задоволення як безпідставні.
Суд враховує, що саме такий спосіб захисту прав колишніх військовослужбовців (прийняття рішення зобов'язального характеру) є усталеним в практиці Верховного Суду як суду касаційної інстанції при перевірці рішень судів у спорах щодо невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям (про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за певний період).
Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача застосувати січень 2008 року та березень 2018 року як базових місяців при нарахуванні індексації грошового забезпечення суд керується такими міркуваннями та мотивами:
суд зобов'язаний керуватися частиною п'ятою статті 242 КАС України, відповідно до якої суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Релевантними є такі висновки Верховного Суду:
І) питанню передчасності позовних вимог щодо визначення судом базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення присвячена правова позиція Верховного Суду в постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92203570) такого змісту:
«[…]31. Разом з тим, як вірно було зазначено судами попередніх інстанцій, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення. […]
37. У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
38. Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
39. За таких обставин, слід погодитись з висновком суду першої та апеляційної інстанції, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «січень 2004 року» відсутні».
ІІ) аналогічний підхід щодо способу захисту прав позивача при вирішенні питання про перерахунок пенсії колишніх прокурорів застосував Верховний Суд, розглядаючи зразкову справу №560/2120/20 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91571313):
« 60. […] питання щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і питання обмеження пенсії максимальним розміром є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.
61. Суд зауважує, що відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив йому у перерахунку пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури. Відтак спору щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і щодо обмеження пенсії максимальним розміром на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.
62. Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії за вислугу років на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
63. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних».
У цій справі суд дав оцінку протиправній бездіяльності відповідача щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за певний період проходження позивачем служби. Суд з'ясував, що відповідач за період з січня 2016 і по лютий 2018рр. не здійснював нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , тому питання про визначення базового місяця для такого нарахування та його правильність в принципі не поставало. На виконання цього рішення суду відповідач, нараховуючи індексацію грошового забезпечення позивача, повинен провести математичні обчислення та для проведення розрахунків повинен визначити базовий місяць, що дозволить провести обчислення відповідного відсотка інфляції. Відповідач також, нараховуючи індексацію грошового забезпечення позивача, також повинен здійснити нарахування/утримання/сплату передбачених законодавством податків та обов'язкових зборів, подати відповідну звітність в контролюючі органи (ДПС, ПФУ) щодо суми виплаченого фізичній особі доходу, тому спір щодо сум чи складових формули для нарахування індексації за цей період та визначення так званих «базових місяців» є передчасним, і такий не підлягає до задоволення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково. Отже, відповідач повинен нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
Суд не здійснює розподіл судових витрат відповідно до норм статті 132 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а сторони не надали суду доказів понесення інших видів судових витрат.
Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Судові витрати не розподіляти.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення виготовлене 04.11.2021.
Суддя Москаль Р.М.