м. Вінниця
05 листопада 2021 р. Справа № 120/8437/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Томашпільської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Томашпільської селищної ради (далі - Томашпільська СР, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га на території с. Олександрівка, за межами населеного пункту с. Олександрівка для ведення особистого селянського господарства. Відповідач, за наслідками розгляду вказаного клопотання, рішенням 9 чергової сесії 8 скликання № 1232 від 25.06.2021 надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 0,01 га. На думку позивача, надання вказаного дозволу щодо відведення земельної ділянки площею лише 0,01 га не відповідає меті та цілям отримання бажаної земельної ділянки у власність.
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась з цим адміністративним позовом до суду.
Відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Ухвалою суду від 28.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.
02.11.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що стаття 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлює максимальний розмір земельної ділянки, що може бути відведена у власність, а не її обов'язкового розміру. Для ведення особистого селянського господарства такий розмір встановлено не більше 2,00 га, а нижньої межі допустимого розміру не встановлено. Тому, із урахуванням інтересів усіх жителів територіальної громади, Радою прийнято рішення про надання позивачці дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,01 га. На переконання відповідача, оскаржуване рішення є правомірним, а підстави для його скасування відсутні.
Інших заяв по суті від сторін до суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені позивачем доводи, суд встановив, що 18.05.2021 ОСОБА_1 звернулась до Томашпільської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована за межами населеного пункту села Олександрівка Тульчинського району Вінницької області.
Рішенням 9 чергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради №1232 від 25.06.2021 позивачеві надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,01 га, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0523980300:05:000:0574 загальною площею 16,0258 га на території с. Олександрівка Тульчинського району (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03).
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III та іншими законами України, що регулюють земельні
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Частина 2 статті 116 ЗК України визначає, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (ч. 1 ст. 117 ЗК України).
Відповідно до положень частини шостої та сьомої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства мають право звернутися з відповідним клопотанням, надавши необхідні документи. При цьому, Земельним Кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997 (далі - Закон №280/97-ВР).
Згідно із статтею 25 вказаного Закону, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР).
Частинами 1, 5, 14 статті 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно.
Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради.
Також повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України.
Зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
При цьому, відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як встановлено судом, позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, однак рішенням 9 чергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради №1232 від 25.06.2021 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,01 га, тобто у меншому розмірі ніж позивач просила.
При цьому, згідно з частиною першою статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,00 гектара.
Таким чином, законодавцем визначено лише максимальні можливі розміри передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
У свою чергу, органи місцевого самоврядування, діючи в інтересах територіальної громади, мають право розпоряджатися землями комунальної власності з урахуванням будь-яких правомірних цілей, проте, вони не можуть ухвалювати правові акти, які не належать до їх повноважень або суперечать закону.
Отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого статтею 24 Конституції України, оскільки в даному випадку принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір земельної ділянки, що надається може визначатись власником.
Водночас слід вказати, що рішення органу виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою має бути чітко обґрунтоване та вмотивоване про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови, що узгоджується із абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами відповідача, що сільська рада має право надавати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства будь-якого розміру, у межах до 2,00 га, а також встановлювати різні їх розміри, однак при умові обґрунтованості такого рішення та розміру земельної ділянки, на який надається дозвіл для виготовлення проекту землеустрою.
Оцінюючи оскаржуване рішення, суд керується нормами частини 2 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині 2 статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:
- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;
- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.
Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так, само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
Водночас, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не вказує на обставини, які не дають змогу надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою у бажаному розмірі земельної ділянки, не зазначає обґрунтування наданого дозволу у меншому розмірі земельної ділянки, ніж того просила позивач, що у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України є обов'язковою умовою при прийнятті рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення 9 чергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради №1232 від 25.06.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,01 га, не відповідає приписам частини 2 статті 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, суд критично оцінює посилання відповідача на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 11.09.2019 у справі 379/656/16-а, оскільки в даній справі мало місце обґрунтування прийнятого органом місцевого самоврядування рішення, а саме щодо меншого розміру земельної ділянки, на яку надано дозвіл для виготовлення проекту землеустрою. Надаючи дозвіл, сільська рада зазначила, що керується Пропозицією № 2 від 28.03.2016 постійної комісії Петрівської сільської ради з питань аграрної політики, земельних відносин та природокористування згідно з якою з метою першочергового забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції, які є постійними жителями села Петрівське, вказана комісія пропонує сесії Петрівської сільської ради: надавати дозвіл учасникам антитерористичної операції, які мають право на першочергове відведення земельних ділянок відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на розроблення проектів землеустрою щодо безоплатної передачі у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення Петрівської сільської ради для ведення особистих селянських господарств, у таких розмірах:
- учасникам антитерористичної операції, які зареєстровані та постійно проживають на території Петрівської сільської ради у розмірі 2,00 га;
- учасникам антитерористичної операції, які не є постійними жителями села Петрівське у розмірі 1,00 га.
В той же час, рішення 9 чергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради №1232 від 25.06.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,01 га, обґрунтування щодо надання дозволу саме в такому розмірі не містить.
Посилання відповідача на висновок постійної комісії селищної ради з питань промислової політики, підприємництва, агропромислового комплексу, земельних ресурсів, розвитку особистих підсобних господарств, охорони навколишнього природного середовища та з питань поводження з безхазяйними відходами та комунальною власністю суд оцінює критично, оскільки наведені у ньому обставини не підтвердженні належними та допустимими доказами.
Крім того, вказаний висновок також, як і оскаржуване рішення, не містить належного обґрунтування визначення рекомендованої площі земельної ділянки, яка є бажаною для позивача.
Стосовно вимоги позивача зобов'язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0523980300:05:000:0574 загальною площею 16,0258 га, на території с. Олександрівка Тульчинського району (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, згідно поданого клопотання від 18.05.2021, суд зазначає наступне.
Наслідком скасування судом у цій справі рішення 9 чергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради №1232 від 25.06.2021, є те, що клопотання позивача від 18.05.2021 залишається нерозглянутим.
Згідно із ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору з будь-ким.
Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуване позивачем рішення Томашпільської селищної ради не містить належного обґрунтування та повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача у бажаному розмірі.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
В даному випадку, на переконання суду прийняття рішення про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у бажаному позивачем розмірі, без дослідження усіх умов необхідних для його надання, може призвести до втручання в дискреційні повноваження.
Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 18.05.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована за межами населеного пункту села Олександрівка Тульчинського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати понесені позивачем у розмірі 908 грн підлягають відшкодуванню в сумі 454 грн, тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020, № 640/15803/19 від 05.08.2020.
До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 20.07.2021 № 78, розрахунок наданих послуг і виконаної роботи адвокатом від 20.07.2021 № 78, квитанція від 20.07.2021 № 78 про сплату гонорару у розмір 1000 грн.
Отже, витрати позивача в розмірі 1000 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.
Суд зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Водночас, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не направлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.
З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивачів на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 9 чергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради №1232 від 25.06.2021.
Зобов'язати Томашпільську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.05.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована за межами населеного пункту села Олександрівка Тульчинського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Томашпільської селищної ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 454 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн (п'ятсот гривень).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Томашпільська селищна рада (24200, Вінницька область, смт. Томашпіль, площа Тараса Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04326218)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович