ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.10.2021Справа № 910/4850/21
За позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл"
про стягнення 425965 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Лук'янчук Д.Ю.
Представники сторін
від позивача - Киричок І.І.
від відповідача - не з'явився.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (далі - відповідач) на користь Міністерства оборони України (далі - позивач) санкцій за договором поставки №286/1/20/16 від 27.03.2020 у сумі 425965 грн., що складається із 307170 грн. пені та 118795 грн. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 286/1/20/16 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020.
Ухвалою суду від 30.03.2021 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву у яких він заперечив проти позову повністю, а також просив суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 07.06.2021 вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 30.06.2021.
Заперечуючи проти вимог позову відповідач зазначив, що порушення ним строків поставки товару за договором №286/1/20/16 від 27.03.2020 відбулося у зв'язку із форс-мажорними обставинами, оскільки частина працівників (віком 6+0 років) виробника товару підпали під карантинні обмеження, що зумовило зупинку виробництва мастил, олив та тари. Також відповідач зазначає, що оскільки між ним та позивачем були підписані додаткові угоди до договору №286/1/20/16 від 27.03.2020 про розірвання цього договору, то зобов'язання передбачені таким договором у відповідача припинилися.
Відповідач також заперечує щодо нарахування позивачем одночасно пені та штрафу за порушення виконання зобов'язань, на його думку це суперечить вимогам ст. 61 Конституції України.
Заперечуючи проти тверджень відповідача з приводу укладення між сторонами додаткової угоди щодо розірвання договору №286/1/20/16 від 27.03.2020 позивач вказує на те, що проект додаткової угоди про розірвання договору не було підписано та реалізовано сторонами, крім того така додаткова угода не була оприлюднена на офіційному сайті ProZorro.
Суд протокольною ухвалою від 14.07.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 25.08.2021, 08.09.2021 та 04.10.2021 оголошувалися перерви.
У судовому засіданні 27.10.2021 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, на стадії дослідження доказів просив суд надати час для примирення. Проте жодних дій, як стверджує представник позивача, для цього не вчинив. На думку представника позивача така заява була пов'язана виключно із затягуванням розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27.03.2020 року між Міністерством оборони України як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міроіл" як постачальником було укладено договір № 286/1/20/16 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити у 2020 році мастильні засоби (09210000-4) (моторні оливи) (лот. 1: (09211100-2) моторні оливи (олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт)), а саме: олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно специфікації, а саме:
- Олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (61-000-7035), ГОСТ 8581-78; строк постачання - 30 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 26.04.2020 включно; загальна кількість - 77 т, ціна за одиницю, без ПДВ - 18333,30 грн., загальна сума вартості процукції, без ПДВ - 1411664,10 грн.;
- Олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (61-000-7035), ГОСТ 8581-78; строк постачання - 90 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 25.06.2020 включно; загальна кількість - 23 т, ціна за одиницю, без ПДВ - 18333,30 грн., загальна сума вартості процукції, без ПДВ - 421665,90 грн.
Вартість продукції, без ПДВ - 1 833 330 грн.
Крім того, ПДВ (20 %) - 366 666 грн.
Загальна вартість продукції з ПДВ - 2199996 грн.
Відповідно до п. 2.2 Договору одержувачами продукції є військові частини, склади (бази) пального, Центри забезпечення пальним (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядками Міністерства оборони України, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 4.1 Договору розрахунок за фактично постачену продукцію здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
За умовами п. 4.2 Договору постачальник зобов'язаний надати замовнику після постачання продукції комплект наступних документів:
4.2.1 Рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, яка підписана керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).
4.2.2 Акт приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440).
4.2.3 Видаткову накладну постачальника, яка містить обов'язкові реквізити та підписана Сторонами із зазначенням одержувачем замовника фактичної дати надходження продукції.
4.2.4 Повідомлення-підтвердження (додаток 12.4. договору), яке оформлюється одержувачем замовника (відповідно до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міноборони України від 31.12.2016 № 757).
4.2.5 Акт прийому-передачі продукції (додаток № 12.3 Договору).
Без вищезазначених документів або відсутності у них встановленої інформації, оплата постаченої продукції не здійснюється та такі документи повертаються постачальнику (п. 4.3 Договору).
Відповідно до п. 7.3.2 Договору за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару визначеного актом приймання-передачі у випадках, а саме:
- при постачанні залізничним транспортом (залізнична станція призначення), документом, що підтверджує поставку товару є належним чином сформована залізнична накладна з відміткою про надходження товару;
- при постачанні автомобільним транспортом (бази, склади замовника, одержувача) датою постачання товару є дата, що зазначена у акті приймання-передачі товару (графа надходження).
За умовами п. 8.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Пунктом 8.3 Договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. Після закінчення терміну дії договору, коригування зобов'язань здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння (п. 10.1 Договору).
Згідно з п. 11.4 Договору зміни і доповнення до цього договору здійснюються тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які додаються до договору та будуть його невід'ємними частинами.
Додатком № 12.2 до Договору № 286/1/20/16 від 27.03.2020 сторони погодили Рознарядку на постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "Міроіл" оливи моторної для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (61-000-7035), ГОСТ 8581-78.
Як зазначає позивач, відповідач зобов'язаний був поставити у 2020 році моторну оливу для автотракторних дизелів М-10Г2к у кількості 77,0 т до 26.04.2020 вартістю 3105661,02 грн. з ПДВ та 23,0 т до 25.06.2020 загальною вартістю 927664,98 грн. з ПДВ.
Проте, позивач вказує, що всупереч умовам укладеного договору відповідачем договірні зобов'язання виконано лише на 23 %, решту обсягу продукції не було поставлено.
Так, за першою партією постачання продукції здійснюється до 26.04.2020, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.2020 № 2300-20-0659, строк перенесено до 15.05.2020, однак відповідачем було поставлено лише 22,86 т продукції, що підтверджується актами приймання-передачі № 52 від 01.06.2020 та № 56 від 25.05.2020, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, тож не здійснено поставку 54,14 т продукції вартістю 1191077,83 грн, з урахуванням ПДВ - 20 % (період прострочення постачання з 15.05.2020 по 12.11.2020).
За другою партією відповідач зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 23,0 т вартістю 505999,08 грн., з урахуванням ПДВ - 20 % до 25.06.2020, проте за вказаною партією відповідачем взагалі не здійснено поставку продукції, тож період прострочення з 26.06.2020 по 23.12.2020.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тому просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 425965 грн., з яких 215585 грн. пені за період з 15.05.2020 по 12.11.2020 та 91585 грн. пені за період з 26.06.2020 по 23.12.2020, а також 118795 грн. штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару за Договором.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Особливості укладання договорів за державним замовленням (державних контрактів) визначаються Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони".
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що відповідно до умов Договору та рознарядки до договору, відповідач зобов'язаний був поставити у 2020 році моторну оливу для автотракторних дизелів М-10Г2к у кількості 77 т до 26.04.2020 та 23 т до 25.06.2020 загальною вартістю 2199996 грн.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, листами від 10.04.2021 № 89/07, від 22.04.2020 № 104/07 відповідачем було повідомлено Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) під час виконання Договору.
За умовами п. 8.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Пунктом 8.3 Договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Згідно з пп. 2 п. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин було додано до заперечень на позов сертифікат Запорізької Торгово-Промислової палати від 14.05.2020 № 2300-20-0659, відповідно до якого період дії форс-мажорних обставин розпочався з 06.04.2020 і станом на 14.05.2020 (дату видачі сертифікату) триває.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем було прийнято до розгляду сертифікат про форс-мажорні обставини від 14.05.020 № 2300-20-0659 та відповідно визначено кінцевий термін поставки товару у кількості 77 т до 15.05.2020 включно, з урахування вказаного сертифікату, що також не заперечується відповідачем.
Тож, за першою партією відповідач, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.020 № 2300-20-0659 зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 77 т до 15.05.2020, однак відповідачем було поставлено лише 22,86 т продукції, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, тож не поставлено продукцію у кількості 54,14 т вартістю 1191077,83 грн., з урахуванням ПДВ.
За другою партією відповідач зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 23 т вартістю 505999,08 грн. (з урахуванням ПДВ 20 %) до 25.06.2020, проте в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем вказаної партії товару.
У свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що з метою виконання умов Договору, відповідачем було укладено договір №138 від 29.01.2018 з товаровиробником - ТОВ "НВП "Агрінол", проте на адресу відповідача від ТОВ "НВП "Агрінол" надійшло повідомлення, що підприємство підпало під дію форс-мажорних обставин - частина працівників віком 60+, які безпосередньо задіяні на виробництві моторних олив та тари переведено на самоізоляцію, у зв'язку з чим виробництво мастил, олив та тари вимушено зупинено.
Проте, суд не приймає до уваги посилання відповідача на обставини неможливості поставки товару у визначені договором строки, у зв'язку з тим, що ТОВ "НВП "Агрінол" зупинено виробництво мастил, олив, оскільки відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
При цьому, порушення контрагентом відповідача своїх зобов'язань за договором поставки за своєю природою не є об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні договору.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки першої партії товару до 26.04.2020 (включно) та другої партії товару до 25.06.2020 (включно) відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.
При цьому, відповідно до п. 11.4 Договору зміни і доповнення до цього договору здійснюються тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які додаються до договору та будуть його невід'ємними частинами.
Тобто, як визначено умовами укладеного між позивачем та відповідачем Договору зміни договору здійснюються шляхом укладення додаткової угоди до договору, проте, у матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами відповідної додаткової угоди до договору в частині збільшення строків поставки продукції.
Отже, суд зазначає, що підписуючи Договір, у пункті 1.1 якого вказано строк поставки першої партії продукції до 26.04.2020 (включно) та другої партії товару до 25.06.2020 (включно), позивач мав оцінити можливість своєчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе, у зв'язку з невиконанням зобов'язань в строк.
При цьому, суд звертає увагу відповідача, що договір № 286/1/20/16 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020, укладений саме між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міроіл", та участь третіх осіб у договорі не передбачена.
Щодо тверджень відповідача стосовно того, що договір є розірваним за ініціативою позивача, суд вказує про наступне.
Так, п. 6.2 Договору передбачено право замовника достроково розірвати договір у разі невиконання зобов'язань постачальником, повідомивши його про це у строк 5 робочих днів.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази надсилання розірвання Договору, у зв'язку з чим суд вважає безпідставними твердження відповідача стосовно того, що договір є розірваним.
Крім того, відповідно до п. 8.4 Договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 календарних днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати договір. Якщо обставини, зазначені у пункті 8.1 Договору, будуть продовжуватись більше 30 календарних днів, то кожна із сторін буде вправі розірвати договір повністю чи частково і в такому випадку, жодна із сторін не буде мати права вимагати від іншої відшкодування можливих збитків.
Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов'язків за договором, якщо доведуть, що невиконання зобов'язань викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін, і виникла після укладення договору.
Згідно з п. 8.5 Договору продовження строку (терміну) виконання зобов'язань (постачання товару, виконання робіт, надання послуг) можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язань за договором у разі, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору він може бути змінений або розірваний за згодою сторін.
Проте, відповідачем не надано суду будь-якого документального підтвердження існування форс-мажорних обставин після 14.05.2020, відповідні сертифікати про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у матеріалах справи відсутні.
Так, відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Тож, відповідач за першою партією, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.020 № 2300-20-0659, зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 77 т до 15.05.2020, однак відповідачем поставлено лише 22,86 т продукції, тож починаючи з 16.05.2020 відбулося прострочення виконання зобов'язання з поставки продукції у кількості 54,14 т вартістю 1191077,83 грн. (з урахуванням ПДВ 20 %).
За другою партією відповідач зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 23 т вартістю 505999,08 грн. (з урахуванням ПДВ 20 %) до 25.06.2020, проте в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем вказаної партії товару, тож, починаючи з 26.06.2020 відбулося прострочення виконання зобов'язання з поставки вказаної партії продукції.
Відповідно до п. 7.3.2 Договору за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару визначеного актом приймання-передачі у випадках, а саме:
- при постачанні залізничним транспортом (залізнична станція призначення), документом, що підтверджує поставку товару є належним чином сформована залізнична накладна з відміткою про надходження товару;
- при постачанні автомобільним транспортом (бази, склади замовника, одержувача) датою постачання товару є дата, що зазначена у акті приймання-передачі товару (графа надходження).
Позивач просить суд стягнути з відповідача 425965 грн., з яких 215585 грн. пені за період з 15.05.2020 по 12.11.2020 та 91585 грн. пені за період з 26.06.2020 по 23.12.2020, а також 118795 грн. штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару за Договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1-2, ст. 217 ГК).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (ч. 1 ст. 199 ГК).
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що останнім помилково визначено період нарахування пені, оскільки як зазначено судом вище починаючи з 16.05.2020 відбулося прострочення виконання зобов'язання з поставки першої партії продукції у кількості 54,14 т вартістю 1191077,83 грн. (з урахуванням ПДВ 20 %), проте розмір пені вирахувано позивачем вірно, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 307170 грн. пені за періоди з 16.05.2020 по 12.11.2020 та з 26.06.2020 по 23.12.2020.
Крім того, відповідно до п. 7.3.2 Договору за порушення строків постачання продукції понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
У випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.3.2 Договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 118795 грн. штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (бул. Марії Приймаченко, буд. 1/27, м. Київ; ідентифікаційний код 39248284) на користь Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ; ідентифікаційний код 00034022) 307170 (триста сім тисяч сто сімдесят) грн. пені, 118795 (сто вісімнадцять тисяч сімсот дев'яносто п'ять) грн. штрафу, а також 6390 (шість тисяч триста дев'яносто) грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 05.11.2021.
Суддя Ростислав СТАШКІВ