ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.11.2021Справа № 910/11801/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держпраці" (Україна, 04060, м. Київ, вул. Вавілових, буд. 10-А; ідентифікаційний код: 23379396)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" (Україна, 02100, м. Київ, вул. Попудренка буд. 10/1; ідентифікаційний код: 21601181)
про стягнення 214 342,27 грн
Державне підприємство "Головний навчально-методичний центр Держпраці" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" (далі - відповідач) про стягнення 214 342,27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним збереженням відповідачем грошових коштів у вигляді несплаченого податку на нерухомість за фактичне користування нерухомим майном без належних на те правових підстав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
05.08.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
27.09.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що ним було вчинено всі передбачені законодавством дії щодо передачі нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, з подальшим укладенням договору оренди державного майна, проте відповідний договір не було укладено, з огляду на зволікання зі сторони Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву, яке посилається на ненадання позивачем необхідних для укладення договору оренди державного майна відомостей та документів, у зв'язку з чим відповідач зазначає, що позивачем не доведено, що відповідач користується вказаним майном без достатньої правової підстави.
07.10.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач зазначає, що викладені у відзиві обставини не стосуються предмету заявленого позову. За твердженнями позивача, оскільки відповідний договір оренди між відповідачем та Фондом державного майна України (його регіональним відділенням) не укладено, починаючи з 2018 року по теперішній час, відповідач користується об'єктами нерухомого майна, які перебувають на балансі позивача, без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
13.10.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, відповідно до якого відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, та повторно зазначає, що ним були вчинені всі передбачені законодавством дії щодо укладення договору оренди державного майна, проте вказаний договір не було укладено у зв'язку з бездіяльністю балансоутримувача (позивача), відтак відсутні правові підстави вважати, що відповідач користується нерухомим майном без достатньої правової підстави.
23.10.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення.
02.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд збільшити заявлені позовні вимоги на 51 506,01 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з частинами 2, 3 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на викладене, оскільки заява про збільшення розміру позовних вимог подана позивачем після спливу встановленого процесуальним законом строку, суд не вбачає правових підстав для прийняття вказаної заяви до розгляду.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
22.04.1994 було проведено державну реєстрацію Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці", що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
09.02.2017 Державною службою України з питань праці було видано наказ № 22 "Про реорганізацію Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці", яким на виконання вимог Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 848 "Про затвердження переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі" вирішено:
1. Реорганізувати Державне підприємство "Редакція журналу "Охорона праці" шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці".
2. Створити комісію з реорганізації ДП "Редакція журналу "Охорона праці" у складі згідно з додатком.
3. Визначити місцезнаходження ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці" за адресою: 02100, м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.
4. У процесі реформування, майно (крім приміщень і земельних ділянок), що на момент набрання чинності Законом України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" перебувало на балансі ДП "Редакція журналу "Охорона праці" (майно, надане ДП "Редакція журналу "Охорона праці" засновниками (співзасновниками) у користування, та майно, придбане трудовим колективом ДП "Редакція журналу "Охорона праці"), передати у власність ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці" безоплатно, за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості.
5. Установити, що ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці" є правонаступником всіх прав та обов'язків, пов'язаних з діяльністю ДП "Редакція журналу "Охорона праці".
Реорганізацію ДП "Редакція журналу "Охорона праці" завершено 25.04.2018 державною реєстрацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція журналу "Охорона праці" (далі - відповідач), яке відповідно до свого Статуту є правонаступником прав та обов'язків ДП "Редакція журналу "Охорона праці".
На підставі наказу Державної служби України з питань праці № 151 від 26.12.2017 та Акту приймання-передачі від 23.01.2018 з балансу ДП "Редакція журналу "Охорона праці" було передано на баланс Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держпраці" (далі - позивач) нежитловий двоповерховий будинок, загальною площею 1066 кв.м. (інв. номер 2) та гараж (інв. номер 230), які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.
Як зазначає позивач, нежитловий двоповерховий будинок, загальною площею 1066 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, закріплений за ним на праві господарського відання.
У подальшому, позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 135 від 27.02.2019 щодо експлуатації нежитлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, в якому позивач просив відповідача призупинити користування вказаним об'єктом нерухомого майна до дати укладення договору оренди державного майна, проте відповідач ухилився від виконання вимог позивача.
За доводами позивача, він не має повноважень ініціювати укладення договору оренди нерухомого майна, оскільки сторонами такого договору мають бути відповідач та Фонд державного майна України (його регіональне відділення) і станом на дату звернення до суду з позовом відповідний договір оренди нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, не укладено, проте відповідач продовжує користуватись вказаним майном.
У свою чергу, як зазначає позивач, він, як балансоутримувач нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, виконує вимоги законодавства в частині його утримання та починаючи з квітня 2018 року по квітень 2021 року ним було сплачено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 214 342,27 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи належним чином засвідчені копії платіжних доручень та виписки по рахунку позивача.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що за відсутності укладеного між відповідачем та Фондом державного майна України (його регіональним відділенням) договору оренди державного майна, позивач позбавлений можливості укласти з відповідачем відповідний договір про відшкодування витрат балансоутримувача та у зв'язку з понесенням витрат на оплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на утримання нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, оскільки відповідач користується вказаним майном без достатньої правової підстави, позивач, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 214 342,27 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
01.01.2016 набрав чинності Закон України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації", який визначає механізм реформування друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" дія цього Закону поширюється на друковані засоби масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування (далі - друковані засоби масової інформації), і редакції друкованих засобів масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування (далі - редакції).
Частинами 1, 2 статті 2 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" визначено, що реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється у два етапи: перший - протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом та другий - протягом наступних двох років. На першому етапі здійснюється реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, організовується підвищення кваліфікації працівників таких редакцій, а також складається Зведений перелік об'єктів реформування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється шляхом виходу органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції з перетворенням редакції членами її трудового колективу у суб'єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості друкованого засобу масової інформації.
Постановою Кабінету Міністрів України № 848 від 23.11.2016 було затверджено Перелік друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі, згідно з п. 236 якого ДП "Редакція журналу "Охорона праці" було включено до переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі.
Суд встановив, що, на виконання вимог Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" та постанови Кабінету Міністрів України № 848 від 23.11.2016, Державною службою України з питань праці було видано наказ №22 "Про реорганізацію Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці", відповідно до якого вирішено реорганізувати ДП "Редакція журналу "Охорона праці" шляхом перетворення у ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці".
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які відповідно до ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вважаються достовірними, вбачається, що 25.04.2018 здійснено державну реєстрацію припинення ДП "Редакція журналу "Охорона праці" та створення ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці", яке є правонаступником прав та обов'язків ДП "Редакція журналу "Охорона праці".
Сторони у своїх заявах по суті справи зазначають, що на виконання вимог законодавства щодо реформування державних друкованих засобів масової інформації, згідно з Актом приймання-передачі (уточнений) від 23.01.2018 з балансу ДП "Редакція журналу "Охорона праці" було передано на баланс позивача нежитловий двоповерховий будинок загальною площею 1066 кв.м. та гараж, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1.
З матеріалів справи вбачається, що 06.06.1995 між Акціонерним товариством закритого типу "Будінвестсервіс" (продавець) та Журналом "Охорона праці" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив двоповерховий будинок загальною площею 1 066,00 кв.м., що розташований на земельній ділянці 0,2177 га в м. Києві по вул. Попудренка, 10/1.
Отже, ДП "Редакція журналу "Охорона праці" придбало нерухоме майно: двоповерховий будинок, що розташований в м. Києві по вул. Попудренка, 10/1, але в подальшому, внаслідок проведення реформування державних друкованих засобів масової інформації, вказане нерухоме майно залишилось у державній власності та було передано на баланс позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" у процесі реформування майно (крім приміщень і земельних ділянок), що на момент набрання чинності цим Законом перебувало на балансі редакції (майно, надане редакції засновниками (співзасновниками) друкованого засобу масової інформації та редакції у користування, та майно, придбане трудовим колективом редакції), передається у власність зазначеному суб'єкту господарювання безоплатно, за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості. Приміщення, що перебувають у державній або комунальній власності, у яких на час реформування розташовувалися редакції, передаються в оренду строком не менше ніж на 15 років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій. Договір оренди укладається між редакцією та Фондом державного майна України (його регіональним відділенням) або відповідним органом місцевого самоврядування. Суборенда приміщень редакцій забороняється.
Згідно з частинами 1 - 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (чинний станом на час виникнення спірних правовідносин) фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву із заявою-клопотанням від 07.03.2019 за вих. № 81 про укладення договору оренди з наміром взяти в оренду майно, що належить до державної власності, яке обліковується на балансі позивача.
У матеріалах справи також містяться листи відповідача № 160 від 10.03.2019, № 198 від 27.06.2019, № 241 від 23.10.2019, № 3 від 09.01.2020 щодо вирішення питання про укладення договору оренди державного майна, в яких відповідач надавав Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву уточнюючу інформацію та додаткові документи.
Листом № 30-04/818 від 28.01.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву повідомило відповідача про надання балансоутримувачем (позивачем) інформації про використання відповідачем державного майна, проте ним не надано жодних документів для проведення процедури рецензування акта оцінки вказаного нерухомого майна, що унеможливлює процедуру укладення договору оренди.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/1914/20 за позовом ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та ДП "Головний навчально-методичний центр Держпраці" про зобов'язання надати згоду на укладення договору оренди та зобов'язання укласти договір оренди в редакції позивача, під час розгляду якої судом було встановлено, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу на праві господарського відання належить (зареєстроване 24.01.2020) нежитловий двоповерховий будинок загальною площею 1066 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1 та з аналізу приписів частин 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (в редакції станом на дату звернення позивача із заявою про укладення договору оренди) не вбачається обов'язку саме позивача надавати будь-яке погодження на укладення договору оренди.
Крім того, зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі № 910/1914/20, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2021, вбачається, що сторонами не заперечувалось та судом підтверджено, що на підставі ч. 2 ст. 9 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" позивач має право на оренду нежитлового двоповерхового будинку за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1 строком не менше ніж на 15 років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій.
Судом при розгляді вказаної справи було також встановлено, що ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці" зі своєї сторони було надано всі необхідні документи для укладення договору оренди державного майна, однак, ДП "Головний навчально-методичний центр Держпраці" не було надано документів для проведення процедури рецензування акту оцінки, що унеможливило подальшу процедуру укладення договору оренди, у зв'язку з чим Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву позбавлене можливості укласти договір оренди з ТОВ "Редакція журналу "Охорона праці".
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129, ч. 1 ст. 129-1 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі №910/11164/16.
Обставини, встановлені судом під час розгляду справи № 910/1914/20, з огляду на набрання судовим рішенням у вказаній справі законної сили, відповідно до вищевказаних положень законодавства, не підлягають повторному доказуванню при розгляді цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було вчинено всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством, з метою укладення з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву договору оренди державного нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 10/1, при цьому, договір оренди не укладено саме з підстав ненадання позивачем, як балансоутримувачем, запитуваної інформації та документів.
Наведене також спростовує доводи позивача щодо ухилення відповідача від обов'язку укласти з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву договір оренди державного майна та ухилення відповідача від виконання обов'язків, які пов'язані з користуванням вказаним нерухомим майном.
У рішенні у справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеr аlіа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що зволікання орендодавця та балансоутримувача в укладенні договору оренди державного майна та договору про відшкодування витрат балансоутримувача щодо вказаного майна не може виправлятися за рахунок відповідача, який відповідно до законодавства має право на оренду вказаного майна.
Предметом позову в цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 214 342,27 грн, що становлять витрати позивача, як балансоутримувача вищевказаного нерухомого майна, по сплаті податку на нерухомість, відмінного від земельної ділянки.
Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 11.02.2019 у справі №922/391/18.
Доводи позивача стосовного того, що відповідач користується вищевказаними об'єктами нерухомого майна, які перебувають на балансі позивача, без достатньої правової підстави судом також відхиляються як необґрунтовані, оскільки право відповідача на оренду державного майна визначене Законом України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" та Законом України "Про оренду державного та комунального майна" і як встановлено при розгляді справи № 910/1914/20 відповідачем було надано всі необхідні документи для укладення договору оренди державного майна, однак позивачем не було надано документів для проведення процедури рецензування акту оцінки, що унеможливило подальшу процедуру укладення договору оренди, у зв'язку з чим Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву позбавлене можливості укласти договір оренди з відповідачем.
Враховуючи ту обставину, що судом при розгляді цієї справи не встановлено "абсолютної" безпідставності користування відповідачем вищевказаним нерухомим майном, у суду відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Наведені позивачем доводи та подані ним докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 215,13 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 215,13 грн покласти на Державне підприємство "Головний навчально-методичний центр Держпраці".
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 05.11.2021
Суддя О.В. Нечай