Справа № 638/12332/21
Провадження №1-кп/638/1380/21
05 листопада 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду кримінальне провадження №12021221200001144 від 25.07.2021 року стосовно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Коломак Коломацького району Харківської області, українця, громадянина України, не одруженого, має дитину, не працюючого, із середньою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
09.06.2020 року Комінтернівським районним судом м.Харкова за ч.1 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений з іспитовим строком 2 роки, ухвалою Харківського апеляційного суду від 26.01.2021 року вирок скасовано в частині призначеного покарання, призначено за ч.1 ст.185 КК України 1 рік обмеження волі, на підставі 75 КК України звільнений з іспитовим строком 2 роки,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, -
встановив:
21 липня 2021 року приблизно о 04 годині 00 хвилин ОСОБА_4 , маючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєнане з проникненням у сховище, яким є моторний відсік легкового автомобілю фірми «ZAZ» марки «110557» державний номер реєстрації НОМЕР_1 , прибув за адресою: м.Харків, вул.Римарська буд. 4, де, реалізуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з корисливих мотивів, повторно, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, впевнившись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_4 підійшов до автомобіля фірми «ZAZ» марки «110557» державний номер реєстрації НОМЕР_1 , який належить потерпілому ОСОБА_6 , відкрив капот та взяв з моторного відсіку вказаного автомобілю акумуляторну батарею торговою марки «KLEMA», потужністю 50 ампер, вартість якої згідно висновку експерта за результатами товарознавчої експертизи №133 від 29.07.2021 року становить 1300 гривень. Після чого ОСОБА_4 не маючи наміру повернути викрадене майно, залишив місце події, тим самим обернув викрадене майно на свою користь, чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 1300 гривень.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро покаявся у скоєному злочині, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діяння та щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень пояснив як зазначено вище, що у липні 2021 року викрав з автомобіля акумуляторну батарею. Просив при призначенні покарання застосувати ст.69 КК України.
Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_4 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднаному з проникненням у сховище, вчиненому повторно та кваліфікує його дії за ч.3 ст.185 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України - є тяжким злочином, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом'якшує та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 , є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 раніше судимий за вчинення корисливого правопорушення, вчинив злочини під час перебування на іспитовому строку, не одружений, має малолітню дитину 2017 року народження, не працює, на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КНП «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» не звертався.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді позбавлення волі, не вбачаючи підстав для можливості виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання чи призначення іншого виду чи розміру покарання.
Щодо клопотання засудженого про застосування приписів ст.69 КК України щодо нього при призначенні покарання, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
При цьому суд зауважує, що пом'якшуючі обставини чи їх сукупність мають бути в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця. Засуджений, посилаючись на можливість призначення йому покарання із застосуванням статті 69 КК України, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
У цій справі засуджений як на підставу застосування до нього положень статті 69 КК України, посилається на визнання вини у вчиненні злочину, сприяння слідству. Однак засуджений жодним чином не обґрунтував, яким є зв'язок цих обставин із вчиненим злочином і чому вони істотно знизили його тяжкість.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання ОСОБА_4 суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Крім того, встановлено, що вироком Комінтернівського районного суду м.Харкова від 09.06.2020 року ОСОБА_4 засуджено за ч.1 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений з іспитовим строком 2 роки. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26.01.2021 року вирок скасовано в частині призначеного покарання, призначено за ч.1 ст.185 КК України 1 рік обмеження волі. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробування, якщо він протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст.71 КК УКраїни, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років.
За змістом п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71, 72 КК України. Частиною 2 статті 75 КК України передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
За правилами ч.1 ст.72 КК України при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення, що одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.
Отже невідбута ОСОБА_4 частина покарання за попереднім вироком у виді обмеження волі на строк 1 рік становить шість місяців позбавлення волі.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що обвинувачений вчинив нове кримінальне правопорушення в період звільнення від відбування покарання у виді обмеження волі протягом іспитового строку, відповідно до нового покарання суд дійшов висновку про часткове приєднання невідбутої частини покарання за вироком Комінтернівського районного суду м.Харкова від 09.06.2020 року, скасованого в частині призначеного покарання ухвалою Харківського апеляційного суду від 26.01.2021 року.
Оскільки судом призначається покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства, за відсутності виняткових обставин, передбачених ч.3 ст.377 КПК України, враховуючи встановлені та викладені раніше обставини, у тому числі визначені ст. 178 КПК України, які підтверджують ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, на переконання суду до набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_4 у виді тримання під вартою, необхідно залишити без змін.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.06.2020 року, скасованого в частині призначеного покарання ухвалою Харківського апеляційного суду від 26.01.2021 року, та за даним вироком, до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі, із застосуванням положень ст.72 КК України, згідно якої одному дню позбавлення волі відповідає 2 (два) дня обмеження волі, та остаточно визначити покарання за сукупністю вироків у виді 3 (трьох) 3 (трьох) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати з 04.08.2021 року.
Зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 з 04.08.2021 року до набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Речові докази - DVD-R диск з маркуванням «TITANUM» білого кольору ємністю 4,7Gb та DVD-R диск з маркуванням «KAKTUZ» зеленого кольору ємністю 4,7Gb - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1