Справа № 206/2868/21
Провадження № 2/206/1044/21
05 листопада 2021 року суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська Сухоруков А.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
05.07.2021 року до суду з позовною заявою звернувся представник позивача Кіріченко Віталій Михайлович в інтересах АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» з позовом про стягнення заборгованості до відповідача ОСОБА_1 , в якій просить суд-.
стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 20.06.2014 року у розмірі 10046,02 грн. станом на 13.06.2021 року та судові витрати у розмірі 2270,00грн.
І. Стислий виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 20.06.2014 року. Відповідач при підписанні анкети - заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Для користування кредитним картковим рахунком, відповідач отримала кредитну картку та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці. У подальшому розмірі кредитного ліміту збільшився до 8000,00грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов'язувався повернути витрачену частину кредитного ліміту шляхом внесенням клієнтом грошей на кредитний рахунок в розмірі не менше мінімального обов'язкового платежу. Однак відповідач ОСОБА_1 порушила умови договору та не виконала покладені на неї зобов'язання за даним договором, у зв'язку з чим станом на 13.06.2021 має заборгованість - 10046,02 грн.., яка складається з наступного: 8123,90 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита, 1922,12 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за комісією; 0,00 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором (а.с.1-4).
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
05.07.2021 представником позивача подано дану позовну заяву. Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, клопотання про огляд веб-сайту та розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.1-89).
26.07.2021 у справі відкрито провадження, справу призначено до розгляду по суті у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.94).
Від відповідача відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило. Відповідач повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки. Також суд повідомляв відповідача, шляхом оголошення на сайті «Судова влада України» (а.с.96-97).
Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
20.06.2014 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 була підписана заява № б/н з метою отримання банківських послуг. Відповідачу було видано кредитну картку та встановлено початковий кредитний ліміт (а.с.22).
Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на відповідача, у період з 20.06.2014 по 04.02.2021 кредитний ліміт змінювався, та станом на 29.01.2021 становив 8000,00 грн. (а.с. 20).
АТ КБ «Приватбанк» виконав свої зобов'язання за договором та надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, відповідач користувалась кредитним коштами, що підтверджується випискою за договором станом на 15.06.2021 (а.с.71-89).
Однак, у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, у відповідача станом на 13.06.2021 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 10046,02 грн. (а.с.9-19).
ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідно до умов кредитного договору та вимог частини другої статті 1050, частини другої статті 1054 ЦК України, у разі порушення позичальником зобов'язання щодо повернення чергової частини кредиту позивач, як позикодавець, має право вимагати дострокового повернення частини суми кредиту, що залишилася, а також сплати належних процентів.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 20.06.2014 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором № б/н від 20.06.2014, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору (а.с. 24-60).
Суд, за клопотанням позивача, оглянув веб-сайт з оригіналом Умов та правил надання банківських послуг (а.с.98).
Домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд визнає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 342/1801/17 від 03.07.2019 року зазначила, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Враховуючи позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду №342/1801/17 від 03.07.2019 року, суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20.06.2014 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Така позиція суду повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/1801/17.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
В той же час, аналіз доказів, наданих позивачем, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.
Між тим, аналіз документів, які, на думку позивача, є кредитним договором, свідчить про те, що такі підписи містяться лише в заяві від 20.06.2014, яка не містить відповідних істотних умов.
На думку позивача, такі істотні умови сторони узгодили у Правилах надання банківських послуг.
Однак, така позиція є безпідставною, оскільки позивач не довів належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами, що відповідач при складанні анкети-заяви ознайомився саме із цими Правилами надання банківських послуг.
Так, у справі, що розглядається, позивача за допомогою жодного доказу не підтверджено, що відповідач, підписуючи заяву, розумів саме ті Правила надання банківських послуг, що додано до позову.
Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 20.06.2014 у вигляді анкети-заяви містяться лише анкетні дані відповідача, відсутні позначки про вид виданої карти, бажаному кредитному ліміті, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
З огляду на викладене факт ознайомлення відповідача з Правилами надання банківських послуг не можна визнати доведеним, а самі Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 11.03.2015 № 43098344 (справа № 6-16цс15) та від 12.03.2017 (справа № 6-2320цс16), які відповідно до статті 263 ЦПК підлягають врахуванню судом.
Крім того, таку ж позицію зайняв і Верховний Суд, який у постанові від 21.02.2018, ухваленій у цивільній справі № 203/5497/13-ц (провадження № 61-1391св18), постанові від 05.03.2018, ухваленій у цивільній справі №192/156/17 (провадження №61-2109св18), дійшов аналогічного висновку з тих самих правовідносин.
Суд також дослідивши відповідний розрахунок представника позивача вважає, що останній не може вважатись обґрунтованим з тих підстав, що останній не містить обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше), а відтак суд не може вважати заявлену до стягнення суму обґрунтованою (а.с. 9-19).
Отже, відсутність обґрунтованого розрахунку, свідчить про недоведення позивачем розміру грошових вимог пред'явлених до відповідача.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За правилами, встановленими статтею 76 ЦПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
При цьому суд бере до уваги й те, що представником позивача на виконання статей 12, 13 ЦПК України не вважав за необхідне у відповідний процесуальний спосіб довести обставини, які мають значення для справи і на які він послався як на підставу своїх вимог, безпосередньо у суді, обмежившись матеріалами, доданими до позовної заяви, та клопотаннями про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та за його відсутністю.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
Суд, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, доходить висновку, що позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню.
Питання щодо розподілу судових витрат між сторонам суд вирішує згідно ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 623, 1050, 1054-1055 ЦК України, ст.ст. 2,13, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (який знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судовог рішення.
Повне судове рішення складено 05 листопада 2021 року.
Суддя А.О. Сухоруков