Справа № 215/7399/21
2/215/3218/21
05 листопада 2021 року м. Кривий Ріг
Суддя Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Демиденко Ю.Ю., розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку та моральної шкоди спричиненої не проведенням повного розрахунку при звільненні,-
04.11.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» про стягнення одноразової допомоги в сумі 5336,55 грн., середнього заробітку за час затримки при розрахунку в сумі 94045,80 грн. та моральної шкоди спричиненої не проведенням повного розрахунку при звільненні в сумі 10000 грн.
Однак, позовну заяву ОСОБА_1 , відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України, слід залишити без руху, оскільки вона не відповідає вимогам ч.4 ст.177 ЦПК України, а саме:
- до копії позовної заяви не додано документу, що підтверджують сплату судового збору.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЦПК України, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у редакції, чинній на час звільнення позивача, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Означена структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 і 3.9 Інструкції).
Отже, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.
Крім того, як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер, а тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.
З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення одноразової допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Дана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як видно з тексту позовної заяви, позивачем заявлено одну позовну вимогу майнового характеру про стягнення з відповідача грошової суми в загальному розмірі 109382,35 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270 грн.
Таким чином, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання даного позову становить 1093,82 грн.
Суддя роз'яснює, що недоліки усовуються шляхом подання до суду документів про сплату судового збору в розмірі 1093,82 грн., що сплачується на рахунок Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області суду за реквізитами: отримувач коштів - ГУК у Дн-кiй обл/Терн.р/ 22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37988155; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA308999980313101206000004643; код класифікації доходів бюджету - 22030101.
Керуючись ст.ст.177, 185 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку та моральної шкоди спричиненої не проведенням повного розрахунку при звільненні - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Попередити ОСОБА_1 , що в разі невиконання цієї ухвали у встановлений строк, його позовна заява може вважатися неподаною і повернута.
Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає та набирає законної сили після її підписання суддею.
Ухвала підписана суддею 05.11.2021.