Справа № 175/245/21
Провадження № 2/175/90/21
04 листопада 2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Новік Л.М.,
за участю секретаря - Варави О.Г.,
розглянувши у відкритому засіданні в залі суду смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у цій справі та призначено судове засідання.
В судові засідання, призначені на 02 вересня 2021 року, 04.11.2021 року позивач не з'явилася, хоча про час, день і місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
Відповідач ОСОБА_2 до початку судового засідання надав заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача в судові засідання.
Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
Відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, які встановлюють порядок виклику сторін у судове засідання, судова повістка, разом із розпискою надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі і вручається службовій особі, яка розписується про одержання повістки, у разі, якщо сторона у справі є юридичною особою (ч. 6 ст. 128). Розписки про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день, особами, які її вручили повертається до суду (ч. 2 ст. 130).
Виходячи з системного аналізу норм процесуального права, слід вважати, що повторною неявкою є друга поспіль неявка позивача або його представника, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Крім того, причини повторної неявки значення не мають.
Таким чином, в силу ч.3 ст. 131 ЦПК України, суд визнає, що позивач вдруге поспіль не з'явилася до суду.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 223, п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений представник позивача або позивач повторно не з'явилися в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомили про причини неявки, якщо від них не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
Згідно ч.4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні у справі «Калашников проти Росії», Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст.17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
Вищевказані норми процесуального права мають сприяти розглядові цивільних справ у розумні строки, оскільки неявка до суду позивача може свідчити про втрату ним інтересу до вирішення справи, а вирішення спору у такому випадку було б порушенням принципу диспозитивності.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати права і виконувати процесуальні обов'язки.
В порушення зазначеної норми процесуального права та не зважаючи на прийняті судом заходи для сприяння здійсненню позивачем своїх прав, остання не виконала покладені на неї процесуальні обов'язки та двічі поспіль у судове засідання не з'явилася.
Зазначені обставини свідчать про те, що неявки позивача у судові засідання є наміром затягнути розгляд справи по суті, яке в свою чергу суперечить вимогам ст. 210 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд справи судом упродовж розумного строку.
У зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні заяви позивача про розгляд справи за її відсутності, суд вбачає законні підстави для залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998р. та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Із зазначеного слідує, що залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до ст. 257 ЦПК України не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, а відповідно і не позбавляє права позивача на повторне звернення до суду із позовом.
Керуючись ч. 3 ст. 131, ч.5 ст.223, п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - залишити без розгляду.
Роз'яснити, що особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Л.М. Новік