Справа № 199/6787/21
(2/199/3199/21)
Іменем України
(заочне)
03.11.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Мажарі К.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
03 вересня 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 , однак у даному будинку залишається зареєстрованим місце проживання відповідача, який є його сином та з травня 2019 року у вказаному домоволодіння не проживає, своїх речей у цьому будинку не зберігає, проживає за іншою адресою, яка позивачу невідома. Крім того, позивач послався на те, що відповідач участі в обслуговуванні та утримуванні будинку не приймає. Наразі позивач бажає продати будинок, знайшов покупця, однак реєстрація місця проживання відповідача у будинку перешкоджає укладенню правочину із відчуження нерухомого майна. За таких обставин позивач просив суд визнати відповідача таким, який втратив право користування вищевказаним будинком.
В судове засідання учасники справи повторно не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Відповідач відзив не подав, про причини своєї неявки суд не повідомив. Від сторони позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, заперечення проти заочного розгляду справи позивачем не висловлено.
За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що позивачу на підставі договору дарування від 24 березня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Яворською Л.А. за реєстровим №2-406, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 1991 року по справі №2-921/1991 на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується копією вказаного свідоцтва про право на спадщину, копіями вказаних договору дарування, рішення суду, витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Також судом встановлено, що за адресою вищевказаного домоволодіння з 25 липня 1994 року зареєстроване у встановленому законом порядку місце реєстрації відповідача, який є сином позивача, що підтверджується довідкою №4555 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04 червня 2021 року, копією свідоцтва про народження відповідача.
Разом з тим, відповідно до акту від 27 серпня 2021 року, складеного та підписаного сусідами сторін, що мешкають у будинках АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , відповідач з травня 2019 року дійсно не мешкає за адресою своєї реєстрації в будинку АДРЕСА_1 .
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, ЖК України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Згідно ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.
Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Нормою ст.9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
За змістом ст.ст.391, 401, 402 ЦК України різновидом речового права на чуже майно є право користування (сервітут). Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене і щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Нормою ст.156 ЖК УРСР визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.64 ЖК УРСР передбачено до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.
Положеннями ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Нормою ст.406 ЦК України передбачено, що сервітут припиняється у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені в судовому засіданні на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм цивільного законодавства, приймаючи до уваги, що в ході розгляду справи підтверджено належність позивачу на праві власності будинку АДРЕСА_1 , за адресою якого наразі зареєстровано у встановленому законом порядку місце проживання сина позивача - відповідача, який більше одного року (з травня 2019 року) не мешкає у вказаному будинку, своїх речей у ньому не має та іншим чином не користується житловою площею будинку, що, в свою чергу, створює позивачу, як власнику, перешкоди у реалізації його права власності на цей будинок, зокрема, права користування та розпорядження ним, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом. Відтак, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 47, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 383, 391, 392, 401, 402, 405, 406 ЦК України, ст.ст.9, 64, 150, 156 ЖК УРСР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75; ЄДРПОУ 40392181), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір в розмірі 908 гривень.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко