СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
(заочне)
ун. № 759/5240/20
пр. № 2/759/831/21
07 жовтня 2021 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
в складі: головуючого - судді Кириленко Т.В.;
при секретарі Істоміній О.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3-тя особа відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, суд, -
Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати відповідачку та її неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , 2004р. народження та ОСОБА_4 , 2005р. народження такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що вона є власником даної квартири на підставі договору довічного утримання. Відповідачка є колишньою дружиною її сина, а неповнолітні - її онуками, які також проживали в даній квартирі. Однак, шлюбні стосунки між її сином та відповідачкою не склалися, шлюб між ними було розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.10.2012р., у зв'язку з чим відповідачка в 2012р. забрала дітей та поїхала з ними на постійне місце проживання до м. Одеси. З того часу вони в квартирі не проживають, витрат по її утриманню не несуть, нею не цікавляться.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2020р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 25-26).
Позивачка та її представник в судове засідання не з'явились, просять слухати справу у їх відсутність, позов підтримують, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідачка, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився повторно, про день розгляду справи повідомлялась належним чином, відзив на позовну заяву не подала, а тому суд вважає можливим слухати справу у її відсутність відповідно до ст. 280 ЦПК України та ухвалити заочне рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, спірне жиле приміщення представляє собою двокімнатну ізольовану квартиру жилою площею 27,6 кв.м., загальною площею 45,1кв.м., яка розташована по АДРЕСА_2 .
Згідно договору довічного утримання, позивачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).
Відповідачка та неповнолітній ОСОБА_4 зареєстровані в спірній квартирі з 6.07.2010р. по теперішній час; неповнолітній ОСОБА_4 був зареєстрований з 6.07.2010р. по 11.02.2020р., на даний час зареєстрованим по м. Києву не значиться (а.с. 22-24).
Як вбачається з заяви про реєстрацію місця проживання, відповідачі були зареєстровані за вказаною адресою на підставі заяви ОСОБА_5 - батька неповнолітніх та чоловіка відповідачки ОСОБА_2 (а.с. 13).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.10.2012р. шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно актів про фактичне не проживання особи від 3.12.2013р., 12.03.2020р., ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 не проживають (а.с. 10).
З довідки (виписки з будинкової книги про склад сім'ї ЖБК «Іллічевський-16» від 11.03.2013р. вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 проживають в кв. АДРЕСА_3 (на підставі піднайму) (а.с. 14).
Згідно довідки від 12.10.2012р., ОСОБА_2 працює в Одеській загальноосвітній школі № 5 на посаді вчителя початкових класів з 3.09.2012р. (а.с. 15).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.01.2015р., яким визначено способи участі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у вихованні неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_4 встановлено, що діти проживають в м. Одеса (а.с. 8-9).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За таких обставин, оскільки судом беззаперечно встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 з неповнолітніми ОСОБА_4 , 2004р. народження та ОСОБА_4 , 2005р. народження більш як рік в спірній квартирі не проживає без поважних причин понад один рік, суд вважає, що позов в частині визнання відповідачки ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у спірній квартирі підлягає задоволенню.
Як зазначено в позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з заяви про реєстрацію місця проживання, неповнолітні ОСОБА_4 , 2004р. народження та ОСОБА_4 , 2005р. народження у встановленому порядку були зареєстровані за місцем проживання батька - ОСОБА_2 , проте у зв'язку з розірванням шлюбу відповідачка ОСОБА_2 в 2012р. забрала їх і поїхала проживати до м. Одеси, де вони проживали у найманій квартирі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).
Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі №337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).
Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку малолітня дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.
Таким чином суд вважає, що законних підстав для визнання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 на даний час немає.
Позов в частині визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням в кв. АДРЕСА_1 неповнолітнього ОСОБА_4 , 2004р. народження також задоволенню не підлягає, оскільки згідно довідки від 24.03.2020р. він з 11.02.2020р. в даній квартирі не зареєстрований.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 №4191-VI, розмір компенсації витрат на правову допомогу в цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, в судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, небхідно з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений законом №4191-VI.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Судом встановлено, що 12.03.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Гарницьким П.П. було укладено Договір про надання правої допомоги та Додаткову угоду до нього від 16.03.2020 року (а.с. 16, 17).
Як вбачається із розрахунку, підписаного між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Гарницьким П.П. витрати на правову допомогу складаються із: 1) попереднього опрацювання матеріалів (3 год.); 2) опрацювання законодавчох бази та формування правової позиції (3 год.); 3) підготовка процесуальних документів (5 год.); 4) транспортні витрати (2 год.) (а.с. 19).
19.03.2020 року позивачкою ОСОБА_1 було сплачено 30000 грн. на правничу допомогу (а.с. 18).
Дослідивши матеріали справи, суд знаходить безпідставним включення до переліку робіт, пов'язаних з наданням правової допомоги транспортних витрат, а також вважає необґрунтованим зазначення опрацювання матеріалів справи і законодавчої бази та формування правової позиції, як окремих видів робіт із надання правової допомоги.
Крім цього, аналізуючи надані послуги, суд вважає необґрунтованим заявлений позивачкою розмір витрат, понесених на правову допомогу, а тому враховуючи складність справи, кількість судових засідань та поданих представником позивачки процесуальних документів, а також часткове задоволення позовних вимог, вважає можливим стягнути з відповідачки на її користь витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 29, 321, 391 ЦК України, 405 ЖК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 200, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн., а всього підлягає стягненню 3840 грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Т.В. Кириленко