Іменем України
04 листопада 2021 року
Київ
справа №320/1375/19
адміністративне провадження №К/9901/7784/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 320/1375/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування наказу на проведення перевірки, податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Головенко О. Д.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року (головуючий суддя - Оксененко О. М., судді: Лічевецький І. О., Мельничук В. П.),
У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ № 2513 від 19 листопада 2018 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 » (далі - Наказ № 2513);
- визнати протиправними дії з проведення перевірки на підставі Наказу № 2513;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 січня 2019 року: №0000841303, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 9452442,75 грн; № 0000851303, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 510 грн; № 0000861303, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 510 грн; № 0000871303, яким збільшено грошові зобов'язання з військового збору на загальну суму 1078135,93 грн;
- визнати протиправною та скасувати вимогу № 0000811303 від 16 січня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску в сумі 461697,16 грн;
- визнати протиправними та скасувати рішення від 16 січня 2019 року: № 0000831303 про застосування штрафних санкцій в сумі 510,00 грн за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI); № 0000821303 про застосування штрафних санкцій в сумі 132218,07 грн за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що контролюючий орган протиправно провів документальну позапланову невиїзну перевірку, яку призначено спірним наказом № 2513, оскільки у ньому не зазначено підстав проведення такої перевірки. Крім того, позивач не отримував належним чином оформлений запит, який є необхідною передумовою призначення податкової перевірки. Як наслідок, на думку позивача, спірні податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийнятті за результатами проведення незаконної перевірки.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 22 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року, позов задовольнив повністю.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
Головне управління ДФС у Київській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) призначило документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем об'єктів нерухомого майна за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року, про що видало Наказ № 2513 від 19 листопада 2018 року.
За результатами проведеної перевірки складено Акт № 1101/10-36-13-03/ НОМЕР_1 від 10 грудня 2018 року, відповідно до якого встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:
1) пункту 44.1 статті 44 ПК України в частині не надання до перевірки Книги обліку доходів і витрат;
2) пунктів 177.5, 177.11 статті 177 ПК України в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2017 рік та невчасне подання декларацій про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки;
3) підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2013 - 2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 7561954,20 грн, у тому числі за 2015 рік - 142593,00 грн, за 2016 рік - 2574113,49 грн, за 2017 рік - 4845247,71 грн;
4) пункту 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013, 2014 та 2017 роки;
5) абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 461697,16 грн, у тому числі у 2013 році - 71612,63 грн, у 2014 році - 88254,93 грн, у 2015 році - 87163,60 грн, у 2016 році - 94941,00 грн, у 2017 році - 109725,00 грн;
6) пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету за 2015 - 2017 роки на суму 862508,74 грн, у тому числі за 2015 рік - 14990,10 грн, за 2016 рік - 291954,10 грн, за 2017 рік - 555643,54 грн.
На підставі зазначених висновків ГУ ДФС прийняло податкові повідомлення-рішення від 16 січня 2019 року:
№0000841303, яким ОСОБА_1 збільшено грошові зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на загальну суму 9452442,75 грн, в тому числі за основним платежем - 7561954,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1890488,55 грн;
№ 0000851303, яким до ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 510 грн за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування»;
№ 0000861303, яким до ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 510 грн за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування»;
№ 0000871303, яким ОСОБА_1 збільшено грошові зобов'язання за платежем «військовий збір» на загальну суму 1078135,93 грн, в тому числі за основним платежем - 862508,74 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 215627,19 грн.
Також ГУ ДФС прийняло рішення від 16 січня 2019 року:
№ 0000821303, яким до ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 132218,07 грн за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;
№ 0003033304, яким до ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 510 грн за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом №2464-VI у розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
16 січня 2019 року ГУ ДФС сформувало і направило позивачеві вимогу № Ф-0000811303 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 461697,16 грн.
Також суди встановили, що складенню Акта перевірки передували такі обставини.
Для завершення процедури припинення підприємницької діяльності на адресу ОСОБА_1 5 жовтня 2018 року контролюючий орган надіслав запит № 4632/П/10-36-13-03 «Про надання інформації та її документальних підтверджень» на підставі пункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв'язку із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців запису № 235700500044327 від 8 лютого 2017 року про державну реєстрацію припинення позивачем підприємницької діяльності, в якому контролюючий орган просив надати інформацію та її документальне підтвердження з питань отримання доходів за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року (т. 1, а.с. 166-168).
Запит від 5 жовтня 2018 року № 4632/П/10-36-13-03 був направлений відповідачем на адресу позивача: АДРЕСА_1 , проте, повернувся на адресу контролюючого органу з відміткою «не проживає».
Відповіді на запит ГУ ДФС не отримало, що стало підставою для прийняття Наказу №2513.
Наказ №2513 разом з повідомленням про проведення перевірки були направлені відповідачем на адресу позивача: АДРЕСА_1 , проте, повернулися на адресу контролюючого органу з відміткою «не проживає».
Також на зазначену адресу відповідач направив Акт перевірки, проте, такий також повернувся на адресу контролюючого органу з відміткою «не проживає».
Задовольняючи позов і скасовуючи зазначені рішення ГУ ДФС, суди попередніх інстанцій виходили з таких висновків:
1) направлений запит був спрямований на надання позивачем інформації з огляду на припинення ним реєстрації підприємницької діяльності згідно з пунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Разом з тим, Наказ №2513 на проведення перевірки діяльності позивача був виданий вже на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, з огляду на не надання позивачем пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу. Тобто, документальна позапланова невиїзна перевірка позивача призначена та проведена не у зв'язку з процедурою припинення підприємницької діяльності позивача, визначеною підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
2) податковий контроль за дотриманням податкового валютного та іншого законодавства внаслідок припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця може бути здійснено лише за період, в який здійснювалась відповідна підприємницька діяльність. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивача знято з обліку як фізичну особу-підприємця в Вишгородській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (Ірпінське відділення) 9 лютого 2017 року, номер зняття з обліку: 1710310701141. Відтак, проведена податковим органом перевірка могла охоплювати лише період, в який позивачем здійснювалась підприємницька діяльність, а визначення періоду з 9 лютого 2017 року по 31 грудня 2017 року було здійснено поза межами встановленої податковим законодавством компетенції. У вказаний період ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець та не був зареєстрований як суб'єкт господарювання.
3) з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вище вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Необізнаність платника з наказом про проведення перевірки у зв'язку з наявністю поважних причин може свідчити про відсутність правових наслідків для її проведення, так як невиїзна перевірка здійснюється не за місцезнаходженням платника податків, а завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку, що передбачено статтею 44 ПК України (постанова Верховного Суду від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18). За загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей (постанова Верховного Суду від 5 травня 2018 року у справі № 810/3188/17). Невиконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої (постанова Верховного Суду України від 27 січня 2015 року у справі № 21-425а14 та постанови Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 160/8859/18, від 31 жовтня 2019 року у справі №0440/6608/18). Таким чином, ОСОБА_1 вважається таким, що повідомлений неналежним чином про отримання запиту та наказу на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
Отже, з огляду на порушення податковим органом порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а саме відсутності в наказі підстави для її проведення та належного повідомлення позивача про початок перевірки, Наказ № 2513 підлягає скасуванню, а дії з проведення перевірки на підставі наказу № 2513 є протиправними.
4) здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення. Нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої (постанова Верховного Суду України від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та постанови Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 20 грудня 2018 року (справа № 815/1851/15), від 11 липня 2019 року (справа № 804/8855/14).
Враховуючи, що підставою для проведення перевірки, наслідком якої стало прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 16 січня 2019 року № 0000841303 № 0000851303, № 0000861303 № 0000871303, рішень № 0000831303 та № 0000821303, був Наказ № 2513, який не містив підстав для її проведення та був визнаний судом протиправним, тому вказані рішення є відповідно протиправними та підлягають скасуванню.
Спірна вимога є похідною, так як прийнята на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішень про нарахування штрафних санкцій, тому також підлягає скасуванню.
Отже, підставою для задоволення позову у повному обсязі стали висновки судів про допущення контролюючим органом істотних порушень під час призначення і проведення перевірки. Серед підстав позову були відсутні доводи щодо суті виявлених порушень, відповідно, правова оцінка висновкам контролюючого органу, викладеним в Акті перевірки, не надавалася.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС, яке є правонаступником ГУ ДФС, подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що ГУ ДФС дотрималося процедури призначення і проведення перевірки, а невручення поштової кореспонденції відбулося внаслідок недобросовісної поведінки позивача, що виключає можливість визнання перевірки протиправною. ГУ ДПС зазначає, що позивачеві було направлено три запити на отримання пояснень і їх документального підтвердження з питань, пов'язаних з отриманням позивачем доходів від продажу об'єктів нерухомого майна (146 квартир): 5 жовтня 2018 року, 17 листопада 2018 року і 3 грудня 2018 року, однак, усі запити повернулися до контролюючого органу у зв'язку з їх неотриманням позивачем. Відповідач наголошує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків. Неотримання платником податків копії наказу та повідомлення про проведення перевірки надісланим контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення не свідчить про невиконання відповідачем обов'язку встановленого податковим законодавством щодо своєчасного та належного повідомлення платника податків про проведення перевірки.
Крім того, на переконання ГУ ДПС суди безпідставно задовольнили позовні вимоги про скасування наказу, оскільки такий як акт індивідуальної дії вичерпав свою дію фактом його виконання, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах.
Ухвалою від 5 травня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів ГУ ДПС про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.
ОСОБА_1 через свого представника подав відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, а також протиправність висновків контролюючого органу, здійснених по суті виявлених порушень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Також позивач через свого представника подав заяви з проханням врахувати під час судового розгляду висновки Верховного Суду, викладені у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 6 листопада 2020 року у справі № 826/6329/16, від 28 травня 2021 року у справі №120/1565/19-а, в яких надано оцінку тотожним правовідносинам.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Щодо висновку судів попередніх інстанцій про протиправність Наказу №2513, оскільки він прийнятий відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, однак, запит направлявся на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до підпунктів 78.1.1 і 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України (у редакції, чинній на час направлення запиту) документальна позапланова перевірка здійснюється у разі, якщо:
- отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;
- розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
Пунктом 78.2 статті 78 ПК України встановлено, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.
Згідно з пунктом 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Відповідно до пункту 88.2 статті 82 ПК України документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у підпункті 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, проводиться у строк, визначений абзацом першим цього пункту, за наявності за два останні календарні роки одночасно таких умов:
платником податку подано податкову декларацію про відсутність доходів від провадження господарської діяльності;
платник податку не зареєстрований як платник податку на додану вартість;
в контролюючих органах відсутня податкова інформація щодо: використання платником податку найманої праці фізичних осіб; відкритих платником податку рахунків у банках та інших фінансових установах.
Згідно з Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 9 грудня 2011 року № 1588 (далі - Порядок № 1588) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):
Підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки. Дата зняття з обліку фізичної особи - підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (підпункт 1 пункту 11.18).
Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання (підпункт 4 пункту 11.18).
Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності. (підпункт 6 пункту 11.18).
Таким чином, положення Порядку №1588 свідчать про те, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа-платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності і така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та подати декларацію за останній базовий податковий (звітний) період.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2021 року у справі № 480/2004/19, яка підлягає врахуванню відповідно до частини третьої статті 341 КАС України.
При цьому, колегія суддів вважає, що норми ПК України не встановлюють обов'язковою передумовою для проведення перевірки на підставі пункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України направлення запиту до платника податків. Достатнім є, зокрема, сам факт початку процедури припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
З цих підстав колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про протиправність прийняття наказу на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України з огляду на те, що запит було направлено відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Крім того, незмістовними є посилання судів попередніх інстанцій про відсутність в Наказі №2513 підстави для проведення перевірки, оскільки такі суперечать встановленим судами попередніх інстанцій обставинам. Такою підставою зазначено підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
При цьому, враховуючи, що згідно з Наказом №2513 перевірка була призначена щодо фізичної особи ОСОБА_1 , а підставою для проведення перевірки зазначено саме підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, висновок судів попередніх інстанції про протиправність проведення перевірки за період з 9 лютого 2017 року до 31 грудня 2017 року, тобто у період після припинення його діяльності як фізичною особою-підприємцем, є помилковими.
Колегія суддів зазначає, що усталеною є практика Верховного Суду, що саме прийняттю контролюючим органом наказу про проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України в обов'язковому порядку має передувати, зокрема, направлення контролюючим органом відповідного письмового запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження і невиконання такого запиту платником податків (зокрема, постанова Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі №0440/5993/18).
Правовідносини з приводу підстав та організації направлення такого запиту і надання на нього відповіді врегульовані пунктом 73.3 статті 73 ПК України.
Як вбачається з запиту від 5 жовтня 2018 року №4362/П/10-36-13-03 (який був предметом дослідження судами попередніх інстанцій) у ньому окрім посилання на підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України міститься посилання на те, що його направлено і на підставі пункту 73.3 статті 73 ПК України.
Відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:
1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;
2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;
3) печатку контролюючого органу.
Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;
3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;
4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:
податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;
акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;
5) у разі проведення зустрічної звірки;
6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.
Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Суди попередніх інстанцій не оцінювали цей запит на предмет відповідності вимогам пункту 73.3 статті 73 ПК України, а лише зазначили, що цей запит був направлений на податкову адресу ОСОБА_1 , проте, повернувся на адресу контролюючого органу з відміткою «не проживає».
Враховуючи, що висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності Наказу №2513 обґрунтовані виключно посиланням на направлення запиту відповідно до вимог підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, однак, такий висновок є помилковим, колегія суддів вважає, що це зумовило помилкове не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду з питання застосування норм права, які регулюють призначення і проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.1 статті 78.1 статті 78 ПК України, як наслідок ненадання правової оцінки доводам контролюючого органу в цій частині.
Щодо висновків судів про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про призначення і проведення відносно нього перевірки, колегія суддів зазначає таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що Наказ №2513 і повідомлення про проведення перевірки були направлені на податкову адресу ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , проте, повернулися на адресу контролюючого органу з відміткою «не проживає».
З огляду на зміст судових рішень, вони не містять висновків щодо протиправності призначеної перевірки з огляду на невручення позивачеві запиту про надання документів. В обґрунтування своєї позиції суди попередніх інстанцій посилалися на низку постанов Верховного Суду, відповідно до яких невиконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків.
Колегія суддів вважає, що висновки судів у цій справі про невиконання відповідачем вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України є передчасними, оскільки відповідно до зазначеного пункту ПК України (у редакції, чинній на час направлення Наказу №2513 і повідомлення про проведення перевірки) документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Згідно з вимогами статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (пункт 42.2). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (абзац шостий пункту 42.4).
У цій справі направлена контролюючим органом поштова кореспонденція повернулася контролюючому органу із зазначенням причини повернення - «не проживає», що означає відсутність за цією адресою позивача.
В межах встановлених судами попередніх інстанцій обставин, колегія суддів вважає доречними доводи ГУ ДПС із посиланням на практику Верховного Суду, відповідно до якої добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків. Неотримання платником податків копії наказу та повідомлення про проведення перевірки надісланим контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення не свідчить про невиконання відповідачем обов'язку встановленого податковим законодавством щодо своєчасного та належного повідомлення платника податків про проведення перевірки (зокрема, постанови Верховного Суду від 9 жовтня 2018 року у справі №820/1864/17, від 18 липня 2019 року у справі №0440/5993/18).
При цьому, посилаючись на постанову Верховного Суду від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що у своєму висновку Верховний Суд акцентував увагу на тому, що необізнаність платника з наказом про проведення перевірки може свідчити про відсутність правових наслідків для її проведення у випадку необізнаності з поважних причин.
Наявність у цій справі поважних причин необізнаності позивача із призначеною відносно нього перевіркою судами не досліджувалося, суди не надали правової оцінки діям позивача, який не забезпечив отримання поштової кореспонденції за зазначеною ним податковою адресою. Крім того, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою дії відповідача, вчинені з метою вручення позивачеві запиту від 5 жовтня 2018 року, про які він зазначав у відзиві на позов та апеляційній скарзі та надавав докази на їх підтвердження (зокрема, які містяться у т. 1 а. с. 169-170).
Відповідно до пункту 45.1 статті 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов'язана визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більш однієї адреси.
У постанові від 6 серпня 2019 року у справі №520/8681/18 Верховний Суд дійшов висновку, що чинним ПК України передбачено альтернативні шляхи направлення документів платнику податків податковим органом, а саме: або засобами електронного зв'язку, або засобами поштового зв'язку, або шляхом вручення особисто платнику чи його представнику. При цьому наведені вище правові норми не містять обов'язку для контролюючого органу щодо послідовного використання наведених засобів надіслання документів платнику з метою використання усіх можливих.
У цій постанові підтримано усталену практику Верховного Суду про те, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вище вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Крім того, оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Водночас Верховний Суд зазначив, що платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.
Крім того, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №826/17798/18 Верховний Суд зазначав, що виходячи з системного аналізу правових норм та використовуючи логічно-змістовне тлумачення пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 ПК України, контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов'язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.
Також у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 640/8096/19 Верховний Суд виходив з того, що надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, яка відповідає даним Державного реєстру та облікової картки платника, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначав, що пунктом 70.7 статті 70 ПК України на платників податків покладено безумовний обов'язок подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Верховний Суд, проаналізувавши Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року, дійшов висновку, що процедура внесення змін до Державного реєстру та даних облікової картки пов'язується саме з виконанням фізичною особою як платником податків свого обов'язку щодо звернення до контролюючого органу із відповідною заявою за формою №5ДР.
Також суд звернув увагу на те, що визначене пунктом 42.2 статті 42, абзацом першим пункту 58.3 статті 58 ПК України правило щодо надсилання контролюючим органом податкового повідомлення-рішення на податкову адресу платника податків, яка міститься в даних облікової картки, покликане спонукати платника належним чином дотримуватися виконання процедури внесення змін до даних облікової карти.
Незважаючи на те, що у справах №826/17798/18 і № 640/8096/19 досліджувалося питання вручення податкових повідомлень-рішень, це не змінює тлумачення Верховним Судом норми статті 42 ПК України, яка визначає випадки, коли поштова кореспонденція, направлена контролюючим органом, вважається врученою платнику податків.
У постанові від 12 серпня 2020 року у справі №160/2116/19 Верховний Суд також зазначав, що у разі обрання податковим органом способу надіслання кореспонденції поштою та якщо поштова служба не може вручити платнику податків відповідного документа, такий відповідно до абзацу шостого пункту 42.4 статті 42 ПК України вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Таким чином, істотною обставиною при вирішенні питання своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки є встановлення дати, з якої наказ про проведення перевірки вважається врученим. Відповідно до абзацу шостого пункту 42.4 статті 42 ПК України такою є дата, зазначена поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, для правильного вирішення питання про дотримання контролюючим органом вимог ПК України щодо належного і своєчасного повідомлення позивача про проведення перевірки недостатнім є констатація фактичного невручення платникові податків наказу про призначення перевірки і повідомлення про її проведення. Суди в обов'язковому порядку повинні були встановити причини такого невручення та наявності/відсутності підстав вважати направлену кореспонденцію врученою відповідно до вимог статті 42 ПК України, а відтак, і наявністю підстав вважати платника податків обізнаним про призначення перевірки до її початку.
Однак, у цій справі підставою для задоволення позову став висновок про недотримання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України, який зроблений виключно на підставі констатації неотримання позивачем Наказу №2513, без надання оцінки причин, з яких Наказ №2513 не був вручений, що свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду.
При цьому, колегія суддів не вважає за необхідне відступати від висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на які посилалися суди попередніх інстанцій і не вважає, що судові рішення у цій справі їм суперечать. Колегія суддів підтримує усталену позицію Верховного Суду про те, що невиконання контролюючим вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Проте обов'язковою передумовою для застосування цього висновку є встановлення обставин, які безумовно свідчать про допущення контролюючим органом порушень вимог ПК України при призначенні і проведенні перевірки. З огляду на зміст судових рішень таких порушень не встановлено.
Крім того, колегія суддів не може залишити поза увагою висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17, відповідно до яких здійснено відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (формальна підстава). Аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Отже, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повинні в обов'язковому порядку перевіряти, чи у встановлений законом спосіб було повідомлено платника податків про проведену відносно нього перевірку, і виключно у разі недотримання контролюючим органом вимог законодавства, така перевірка може бути визнана незаконною.
Щодо задоволених позовних вимог в частині скасування Наказу №2513 колегія суддів вважає слушними доводи заявника касаційної скарги, що в цій частині судові рішення не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, ухваленої у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Судова палата сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.
Водночас Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також було сформульовано правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступний правовий висновок: «У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, то його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення».
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для окремого скасування Наказу №2513, оскільки ухваленням такого рішення права позивача не можуть бути поновлені. Аналогічно, окреме визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення перевірки не можуть захистити права позивача. Належним способом захисту прав платників податків є оскарження рішень контролюючого органу, прийнятих за результатами такої перевірки в тому числі з підстав порушення процедури призначення і проведення перевірки.
Таким чином, судові рішення в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування Наказу № 2513 від 19 листопада 2018 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 », а також в частині визнання протиправними дій з проведення перевірки на підставі зазначеного наказу - підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
З урахуванням викладеного, доводи заявника касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій під час застосування норм права не врахували висновки Верховного Суду знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду. Однак, враховуючи, що для констатації дотримання контролюючим органом вимог ПК України під час призначення і проведення перевірки необхідним є встановлення істотних для справи обставин, зокрема, з якого часу позивач вважається повідомленим про призначену відносно нього перевірку, колегія суддів позбавлена можливості ухвалити нове судове рішення.
Викладені у заяві позивача доводи про необхідність врахування постанови Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №120/1565/19-а колегія суддів до уваги не приймає, оскільки суди попередніх інстанцій не надавали правової оцінки спірним у цій справі рішенням по суті виявлених порушень, а відтак, це питання виходить за межі касаційного перегляду.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов'язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.
Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат відповідно до частини шостої статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 351, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі №320/1375/19 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування Наказу № 2513 від 19 листопада 2018 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 », а також в частині визнання протиправними дій з проведення перевірки на підставі зазначеного наказу - відмовити.
В іншій частині позовних вимог справу №320/1375/19 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко