03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/23117/20
адміністративне провадження № К/9901/34380/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2021 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року
у справі №640/23117/20
за позовом Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ"
до Кабінету Міністрів України,
треті особи: Міністерство інфраструктури України, Державне агентство автомобільних доріг України
про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта,
Громадська організація "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просила визнати протиправними та нечинними Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198 в частині Розділу І пункту 4 та в частині назви та положень Розділу V, які стосуються порядку розміщення малих архітектурних форм.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність" задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2021 року залишено без змін з підстав обґрунтувань, наведених судом апеляційної інстанції.
Не погодившись з такими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року касаційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №640/23117/20 - повернуто особі, яка її подала, оскільки в такій не обґрунтовано підстави касаційного оскарження.
10 вересня 2021 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу позивача залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам ст. 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки в такій не обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України та не надано до суду документа про сплату судового збору.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали скаржником направлено до суду клопотання із обґрунтуванням наявності підстав касаційного оскарження.
Відповідно до положень п. 8 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 ст. 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами п. п. 1-4 ч. 4 ст. 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у ч. ч. 2 і 3 ст. 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
В усуненні недоліків касаційної скарги, позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо наявності у Уряду повноважень визначати порядок розміщення малих архітектурних форм, дозвіл на розміщення малих архітектурних форм, передбачений Законом України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності". Також позивачем зазначено, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №815/219/17, від 25 лютого 2021 року у справі №522/8120/16-а, від 18 березня 2021 року у справі №263/10713/16-а та від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, які висловлені у постановах від 14 березня 2018 року у справі №815/219/17, від 02 лютого 2021 року у справі №522/8120/16-а, від 18 березня 2021 року у справі №263/10713/16-а, оскільки предмет спору у вищезазначених справах не відповідає предмету спору цієї справи.
Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд в ухвалі про повернення касаційної скарги від 31 серпня 2021 року та в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху від 29 вересня 2021 року відхиляв посилання скаржник на правові позиції Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №815/219/17, від 02 лютого 2021 року у справі №522/8120/16-а, від 18 березня 2021 року у справі №263/10713/16-а.
До того ж, при постановлені рішення суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19.
Також, Верховний Суд в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху від 29 вересня 2021 року зазначав, що якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, він повинен зазначити конкретну норму права, практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.
Однак, вказуючи наведене скаржник не конкретизував щодо питання застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права Верховний Суд не сформулював правової позиції, а також не вказав, у межах яких саме подібних правовідносин немає висновку Верховного Суду (охарактеризувати зміст відносин (певний їхній аспект), яких (якого) стосується касаційна скарга, для можливості чіткого визначення відсутності правових висновків Верховного Суду за критерієм подібності предмету спірних відносин).
Отже, посилання на відсутність певних висновків Верховного Суду мають супроводжуватись вмотивованими аргументами неправильного застосування певної (певних) норми (норм) права у конкретних правовідносинах.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 26 квітня 2021 року у справі № 120/2243/20-а, від 12 травня 2021 року у справі № 488/1644/16-а від 14 травня 2021 року у справі № 240/16944/20 від 19 травня 2021 року у справі № 280/160/20.
Крім того, Громадська організація "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" не зазначає, який саме висновок має бути сформовано Верховним Судом у спірних правовідносинах щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена, шляхом формулювання нової правової позиції.
При цьому, суть касаційної скарги зводиться до посилання на фактичні обставини справи, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні ч. 4 ст. 328 КАС України.
Скаржник фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України.
Отже, на даний час вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником не виконано, а саме не обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.
Згідно з п.1 ч. 4 ст. 169 та ч. 2 ст.332 КАС України касаційна скарга повертається особі, яка її подала, якщо зазначеною особою не усунуто недоліки касаційної скарги, залишеної без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02 березня 2020 року у справі № 400/471/19 , від 04 березня 2020 року у справі № 500/1026/19 та від 09 квітня 2020 року у справи № 580/2839/19.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №640/23117/20 за позовом Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство інфраструктури України, Державне агентство автомобільних доріг України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта - повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
Судді І.В. Желєзний
Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко