04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 120/1581/20-а
адміністративне провадження № К/9901/38242/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року
у справі № 120/1581/20-а
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення,
19 жовтня 2021 року Міністерство оборони України (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року, у якій просить скасувати вказану постанову у частині відмови у задоволенні заяви про поворот виконання судового рішення у справі № 120/1581/20-а.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року позов задоволено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року апеляційні скарги Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 задоволено. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. У задоволенні заяви Міністерства оборони України про поворот виконання судового рішення відмовлено.
Не погодившись із вищевказаним судовим рішенням у частині відмови у задоволенні заяви про поворот виконання судового рішення у справі № 120/1581/20-а, Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року у цій частині.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно частини третьої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Відтак, можливість касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції про відмову у повороті виконання рішення, ухваленого судом в порядку, передбаченому статтями 380, 381 КАС України, чинним процесуальним законом не передбачена.
Аналогічна правова позиція щодо неможливості касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції про поворот виконання рішення суду або відмову у повороті виконання рішення, ухваленого судом у порядку, передбаченому статтями 380, 381 КАС України, висловлена в ухвалах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №711/4013/17 та від 10 серпня 2020 року у справі №804/2223/17.
За правилами пункту 1 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, скаржником не наведено виняткових обставин для перегляду у касаційному порядку постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року.
Слід зазначити, що частиною другою статті 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Суд враховує позицію Європейського cуду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справах "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, пункт 36, "Воловік проти України" № 15123/03, пункти 53, 55; "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 27; "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, пункт 33); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справі «Kreuz v. Poland» № 28249/95, пункт 53); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції ("Levages Prestations Services v. France" № 21920/93, пункт 48).
Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні "Zubac v. Croatia" [GC] (№ 40160/12, пункти 83-88, 96), згідно з якою визнано відсутність порушення судом касаційної інстанції пункту 1 статті 6 Конвенції під час визнання касаційної скарги неприйнятної ratione valoris та відмови у перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі. Суд, зокрема виходив з наступного: застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості; Суд враховував обсяг, в якому справу було розглянуто в судах нижчої інстанції, наявність чи відсутність питань, пов'язаних зі справедливістю судового розгляду, проведеного в судах нижчої інстанції, а також характер повноважень суду, що розглядається; застосовуючи встановлені законодавством обмежень ratione valoris доступу до судів вищої інстанції, Суд повинен у різній мірі враховувати деякі додаткові фактори, зокрема, передбачуваність обмеження та чи можна стверджувати, що ці обмеження пов'язані з "надмірним формалізмом"; саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду; узгоджена національна судова практика та послідовне застосування цієї практики, як правило, задовольняють критерій передбачуваності стосовно обмеження доступу до суду вищої інстанції; Суд наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору, оскільки завдяки цьому може, зокрема, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, пункт 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами. Такий підхід повною мірою відповідає принципу субсидіарності (the principle of subsidiarity), який гарантує вирішення питання на тому рівні, який є достатнім з огляду на складність такого питання.
З урахуванням вищенаведеного, а також відсутності виняткових обставин для касаційного перегляду судових рішень у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 120/1581/20-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко