04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 810/431/17
адміністративне провадження № К/9901/38228/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №810/431/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Валмпак» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та недійсною податкової вимоги, скасування вимоги, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Валмпак» звернулося до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: - визнати протиправною та недійсною податкову вимогу про податковий борг у розмірі 463799,01 грн від 29 листопада 2016 року №6398/17, винесену Броварською ОДПІ; - скасувати податкову вимогу про податковий борг у розмірі 463799,01 грн від 29 листопада 2019 року №6398/17, винесену Броварською ОДПІ; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №000461201 від 17 квітня 2017 року винесене ГУ ДФС у Київській області; - визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області по незабезпеченню автоматичного збільшення суми, на яку ТОВ «Валмпак» має право зареєструвати накладні та/або розрахунки коригування податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 585003,00 грн на підставі декларації поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Валмпак» з податку на додану вартість за червень та липень 2015 року; - зобов'язати ГУ ДФС у Київській області збільшити суму податку на додану вартість (реєстраційного ліміту) обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 ПК України з врахуванням значення суми податку (від'ємного) на яку ТОВ «Валмпак» має право зареєструвати накладні та/або розрахунки коригування податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних величину від'ємного значення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року позов задоволено повністю.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року вперше подану Головним управлінням ДПС у Київській області у лютому 2021 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв'язку із ненаданням документу про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Київській області вдруге подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Перевіривши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції ухвалою від 31 серпня 2021 року залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: апелянтом було пропущено тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а викладені у клопотанні про поновлення строку причини поважними визнані не були. Надано десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги які обраховуються з моменту отримання копії цієї ухвали, яку отримано апелянтом 03 вересня 2021 року.
На виконання вимог ухвали від 31 серпня 2021 року апелянт 10 вересня 2021 року направив до суду копію платіжного доручення про сплату судового збору, яке додавалося останнім до вдруге поданої апеляційної скарги, яка з цих підстав без руху не залишалася.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №810/431/17 відмовлено.
Вказана ухвала мотивована тим, що протягом встановленого частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденного строку з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянт не використав своє право на звернення до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду із зазначенням інших причин, які, на його думку, є поважними для поновлення цього строку, тому відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Не погоджуючись із указаною ухвалою суду апеляційної інстанції та вважаючи, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, Головне управління ДПС у Київській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи доводи касаційної скарги на предмет обґрунтованості, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною другою статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання апеляційної скарги здійснюється судом апеляційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на апеляційне оскарження судового рішення.
Разом з тим, податковий орган, при поданні апеляційної скарги не вказав підстав для поновлення строку апеляційного оскарження та не надав доказів, які б ґрунтувались на наявності обставин, що відповідають наведеним вище критеріям, а в межах встановленого у подальшому судом апеляційної інстанції строку, обґрунтованого клопотання (заяви) про поновлення строку на апеляційне оскарження не подано.
Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення апеляційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що відсутність належного фінансування, довготривала процедура погодження та сплати судового збору не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та не є такою, що пов'язана з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи, та як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Щодо доводів скаржника про те, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає право заявника звернутися зі скаргою протягом одного року, є безпідставними та свідчать про самостійне (довільне) тлумачення ним норм процесуального права, якими визначено присічний строк на апеляційне оскарження судових рішень суб'єктами владних повноважень незалежно від поважності причин пропуску строку.
Зважаючи на викладене, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у даній справі суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, оскільки апеляційна скарга подана поза межами строку апеляційного оскарження, а наведені податковим органом підстави для поновлення цього строку обґрунтовано визнані судом неповажними.
Таким чином, подана Головним управлінням ДПС у Київській області касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №810/431/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Валмпак» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та недійсною податкової вимоги, скасування вимоги, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко