03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/24743/20
адміністративне провадження № К/9901/32589/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року
у справі № 640/24743/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайфорт"
до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
третя особа: ОСОБА_1 ,
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайфорт" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту ДАБІ м. Києва від 22 квітня 2020 року №83 "Про скасування права на початок виконання будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення та реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайфорт" задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року залишено без змін.
31 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі № 640/24743/20.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року визнано неповажними підстави пропуску строку, касаційну скаргу залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам ст. 329, 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки в такій не обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України та підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
На виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху скаржником направлено заява про усунення недоліків касаційної скарги із обґрунтуванням підстав касаційного оскарження передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України та клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.
Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити з огляду на таке.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Процесуальний строк звернення до суду передбачає забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або касаційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
В обґрунтування поважності причин пропуску на касаційне оскарження скаржник зазначив, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції отримано 15 червня 2021 року. Причина пропуску строку на подання касаційної скарги пов'язана із збільшеною завантаженістю на роботі, необхідністю подання позовної заяви, щодо захисту свого права власності на земельну ділянку та проходженням навчання для отримання сертифіката, що надає право здійснювати професійну діяльність.
Згідно з ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Пунктом 6 ч. 5 вищевказаної статті КАС України визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження віднесено до повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Для поновлення процесуальних строків суд зобов'язаний указати обґрунтовані та об'єктивні підстави, за яких пропущений строк підлягає поновленню. Водночас наявність таких підстав вимагає від суду аналізу дій заявника, які він, у розумні інтервали часу, мав вживати, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження та перевірки доказів, які мають підтверджувати ці обставини.
Отже, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції отримано 15 червня 2021 року, однак касаційну скаргу подано лише 26 серпня 2021 року.
Значний проміжок часу з моменту отримання рішення суду апеляційної інстанції та поданням скаржником касаційної скарги вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.
Така бездіяльність/дії скаржника, на думку колегії суддів, можуть бути спрямовані на свідоме, невиправдане затягування судового процесу, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом. Поновлення судом строку на касаційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п. 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).
Колегія суддів зазначає, що звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на касаційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями КАС України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
З огляду на приписи ст. 44 КАС України скаржник має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Важливість дотримання строків звернення з касаційною скаргою також зумовлена й тим, що у контексті концепції справедливого судового розгляду особливу цінність має принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового судового рішення тільки з метою повторного слухання справи та ухвалення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий, тільки коли він зумовлений особливими й непереборними обставинами.
Колегія суддів підкреслює, що особливими та непереборними визнаються обставини, які не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, які не залежать від волі особи та об'єктивно унеможливлюють вчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, звернення до суду з касаційною скаргою.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права на оскарження судового рішення в касаційному порядку в строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.
Утім обставини, якими скаржник обґрунтовує поважність причин пропуску нею строку на касаційне оскарження, а також тривалий строк подання касаційної скарги після отримання оскаржуваного судвоого рішення (2 місяці 15 днів), не дають підстав для того, щоб вважати їх об'єктивними та непереборними.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що в контексті обставин цієї справи заявник не продемонструвала достатньої зацікавленості щодо належного захисту своїх прав в судовому порядку, оскільки касаційна скарга була подана майже через 2 місяці 15 днів після отримання оскаржуваного судвоого рішення.
Верховний Суд наголошує, що пропуск строку на касаційне оскарження судових рішень через байдужість до своїх прав та небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з касаційною скаргою, оскільки значний період зволікання з поданням касаційної скарги безпосередньо був зумовлений суб'єктивною поведінкою скаржника, а не об'єктивними обставинами, що перебували поза його волею.
А тому зазначені скаржником підстави для поновлення строку касаційного оскарження не можна визнати поважними, оскільки вони не пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги і не надають права у будь-який необмежений після спливу цього строку час реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.
Поновлення судом строку на касаційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
За таких обставин колегія суддів доходить до висновку, що наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, зазначені у клопотанні про поновлення строку є неповажними, а тому у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою необхідно відмовити.
Аналогічна правова позиція щодо вищезазначених процесуальних норм висловлена Верховним Судом в ухвалах від 27 грудня 2019 року у справі №0440/6892/18 та від 26 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.000107.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані ("Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne", заява № 116/1997/900/1112).
У справі "Дія 97" проти України" (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: "Каньєте де Хоньї проти Іспанії" ("Kanye de Honji v. Spain") заява № 55782/00, пункт 36; "Гору проти Греції" (№ 3) ("Gorou v. Greece" (no. 3)), заява № 21845/03, пункт 27; "Михолапа проти Латвії" ("Miholapa v. Latvia"), зава № 61655/00, пункт 24 та "Андрєєва проти Латвії" ("Andrejeva v. Latvia"), заява № 55707/00, пункт 99).
Керуючись ст. ст. 3, 121, 333, 355, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі № 640/24743/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайфорт" до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко