Справа № 560/5368/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
02 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
в травні 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19830-13 від 22.03.2021;
- зобов'язано Головне управління ДПС у Хмельницькій області внести зміни до інтегрованої картки платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованого єдиного соціального внеску за 2020 рік в сумі 10599,30 грн.;
- стягнуто на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначає, що суми самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю, підлягають сплаті на загальних підставах та не підлягають скасуванню. Борг зі сплати єдиного внеску за 2020 рік в розмірі 10599,30 грн. виник у позивача зважаючи на те, що добровільно задекларована сума єдиного внеску не була ним сплачена у строк, визначений чинним законодавством.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що з 14.06.2007 позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 24.05.2017 позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, довічно.
25.01.2021 року позивачем подано звіт за 2020 рік, згідно якого самостійно нараховано суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень- грудень 2020 в розмірі 10599,30 грн.
09.02.2021 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 "ЄСВ для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність" відображено нарахування недоїмки в сумі 10599,30 грн.
У зв'язку з наявністю заборгованості по єдиному внеску, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.03.2021 №Ф-19830-13 на суму 10599,30 грн.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2464-VI, виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску, а також порядок нарахування, обчислення та його сплати.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 ст. 4 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на час нарахування ЄСВ) визначено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, позивач, як пенсіонер за віком, відповідно до ч.4 ст.4 Закону №2464-VI звільняється від сплати за себе єдиного внеску.
Суд звертає увагу на те, що позивач може бути платником ЄСВ лише у випадку його добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, доказів чого відповідач не надав.
Проте позивач стверджує, що не є особою, яка бере добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону №2464-VI платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є, зокрема, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч.3 ст.10 Закону №2464-VI, особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.4 ст.10 Закону №2464-VI договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання.
Відтак, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску має бути врахований контролюючим органом лише при наявності заяви про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та укладення відповідного договору.
Проте позивач заяви про добровільну сплату єдиного внеску до органу доходів і зборів не подавав, договір про добровільну участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з ним не укладався.
Тобто, він у добровільному порядку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не перебуває, а тому обов'язок сплачувати єдиний внесок за 2020 роки у позивача відсутній.
У той же час, помилкове подання особою "Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року по справі №806/1503/16.
Отже, враховуючи те, що позивач є пенсіонером який отримує пенсію за віком, а відтак звільнений від сплати єдиного внеску згідно вимог ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав, він не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі №806/2169/16, від 20 грудня 2019 року по справі №817/1241/16.
Подання позивачем звіту фізичної особи-підприємця не є самостійним визначенням грошових зобов'язань в розумінні пункту 57.1 статті 57 ПК України, відповідно, ці суми неможливо ототожнити з узгодженими грошовими зобов'язаннями, а тому несплата сум, зазначених у них, не свідчить про виникнення податкового боргу. Отже, з фактом подання звіту з ЄСВ не виникає обов'язок здійснювати його сплату, відповідно, несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки. Такий правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2020 року у справі №240/4809/19.
Тому нарахування єдиного внеску позивачу контролюючим органом самостійно у сумі 10599,30 грн. за 2020 рік не відповідає законодавству.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області № Ф-19830-13 від 22.03.2021 є протиправною та підлягає скасуванню.
Також суд звертає увагу на наступне.
Згідно п.2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12 січня 2021 року № 5 (далі - Порядок) інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
За змістом п.1 розділу ІІ зазначеного Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Згідно з п.4-5 розділу І Порядку відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.
Моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів.
Оскільки облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, то матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові №816/2042/16 від 13.02.2018.
Оскільки позивач був звільнений від сплати єдиного соціального внеску, відповідачем безпідставно відображено його нарахування в ІКП позивача за 2020 рік на суму 10599,30 грн.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року по справі №820/1961/18.
Крім цього, згідно з ч.3 ст.245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
А тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованого єдиного внеску в сумі 10599,30 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.