Справа № 120/4825/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
04 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (далі - ТУ ДСА України в Вінницькій області, управління, відповідач) про:
- визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Липовецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період часу з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосування обмеження її розміру сумою 47 320 грн., згідно статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” зі змінами внесеними згідно із Законом України №553-IX від 13.04.2020 р.;
- зобов'язання здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Липовецького районного суду Вінницької області Стаднику Сергію Івановичуна підставі частини 2 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що працює на посаді судді Липовецького районного суду Вінницької області та, що до складу його суддівської винагороди входить посадовий оклад в розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отримавши в квітні 2020 року суддівську винагороду позивач дізнався, що розмір його виплати не відповідає розміру установленому Законом. При цьому, причиною зменшення розміру суддівської винагороди стало застосування відповідачем при її нарахуванні та виплаті норм Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 такого змісту: “Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Застосування вказаного обмеження поширено у тому числі на виплату суддівської винагороди.
Позивач не погоджується із такими діями відповідач та вказує, що розмір суддівської винагороди визначається лише Законом України “Про судоустрій і статус суддів” та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року позов задоволено
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТУ ДСА України в Вінницькій області звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили його скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон № 553-ІХ, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29, а саме: “Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки”. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди. Даний закон набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 № 68, та підлягав застосуванню до 28.08.2020, коли Конституційним Судом України було ухвалено рішення про визнання неконституційними його окремих норм. Відтак, з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддям місцевих загальних судів Вінницької області, суддівська винагорода виплачувалася з врахуванням встановлених вищевказаних законом обмежень.
Зазначає також, що 24.06.2021 від ДСА України надійшов лист, яким повідомлено, що відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністертства фінансів України від 12.03.2012 №333, виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам суду у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатів 2111"Заробітна плата". Кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 р. становили 227640,5 тис. грн. Зміни до кошторису Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області стосовно зменшення бюджетних асигнуваань за КЕКВ 2111 Заробітна плата" ДСА України у 2020 році не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Вінницькій області за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя" за КЕКВ 2111 "№ Заробітна плата" у сумі 227640,5 тис.грн. відкритті в повному обсязі.
24 вересня 2021 року на адресу суді надійшов відзив від позивача по справі. у якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Указом Президента України “Про переведення суддів” від 21.04.2015 № 226 ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Липовецького районного суду Вінницької області безстроково.
У відповідності до матеріалів справи з18.04.2020 до 28.08.2020 включно, відповідачем виплачена належна йому суддівська винагорода в розмірі, який не відповідав встановленому статтею 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з положеннями статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Положеннями частини 2 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності “Цілком таємно”, - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності “Таємно”, - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 8 ст. 135 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016, Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Рішенням від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України визначив, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Із процитованого видно, що порядок і розмір виплати суддівської винагороди регламентується виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
Разом з тим, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29.
Статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Так, у відповідності до розрахункового листа ОСОБА_1 про виплату суддівської винагороди, суддівська винагорода нарахована та виплачена з урахуванням обмежень, встановлених Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020 р., тобто сума виплати не перевищувала 10 розмірів мінімальної заробітної плати (4723 (мінім. заробітна плата встановлена на 1 січня 2020 р. )х10= 47 230 грн.)
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
В даному рішенні зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі -Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини 1 статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини 1-2 статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини 1-2 друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Крім цього Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Більш того, суд наголосив на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди в силу частини другої статті 130 Конституції України регламентується виключно статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших Законів.
Відтак, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом застосування Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами згідно Закону України № 553-ІХ від 13.04.2020, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, розпорядники бюджетних коштів - відповідач у цій справі вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді (позивача у справі).
При цьому суд зауважує, що як свідчить відповідь ДСА України № 10-12499/21 від 24.06.2021 р. кошторисні призначення ТУ ДСА України у Вінницькій області за КЕКВ "Заробітна плата" у 2020 році не змінювались, бюджетні асигнування передбачені кошторисом на 2020 рік відкритті у повному обсязі.
Враховуючи в встановлені в справі обставини колегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами внесеними Законом № 553-ІХ від 13.04.2020, відповідач діяв протиправно.
Крім того, позивачем не вірно розраховано суму обмеження, виходячи з наступного.
Так, у відповідності до розрахункового листа ОСОБА_1 про виплату суддівської винагороди, суддівська винагорода нарахована та виплачена з урахуванням обмежень, встановлених Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020, тобто сума виплати не перевищувала 10 розмірів мінімальної заробітної плати, а саме 47 230 грн. (4723 (мінім. заробітна плата встановлена на 1 січня 2020 р. )х10= 47 230 грн.), а не як вказує позивач 47 320 грн.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Липовецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період часу з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосування обмеження визначених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” зі змінами внесеними згідно із Законом України №553-IX від 13.04.2020 р., без визначення суми обмеження.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо вимоги зобов'язального характеру, то колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо задоволення такої позовної вимоги з огляду на її похідний характер.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині шляхом допущення до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати відповідачем на користь позивача суддівської винагороди у межах суми за один місяць, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Оскаржене рішення в відмовленій частині, щодо негайного виконання рішення, не є предметом судового перегляду в апеляційному порядку так як в цій частині рішення не оскаржується.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Згідно з ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.