Справа № 640/11956/20 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.
03 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Єгорової Н.М., Федотова І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-195965-17 від 16.05.2019,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-195965-17 на суму 12 541,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковий борг, нарахований відповідачем, виник не з її вини, а через бездіяльність фіскальних та реєстраційних органів, яка полягає у невиконанні судового рішення, яке є обов'язковим до виконання на всій території України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, апелянт посилається на невідповідності висновків суду обставинам справи та неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається, що відповідно до постанови Окружного адміністративного судку міста Києва від 24.12.2010 у справі №2а-17540/10/2670 її підприємницьку діяльність припинено. Питання щодо припинення підприємницької діяльності порушувалося за ініціативою податкового органу, який мав виконати судове рішення шляхом внесення до реєстрів відповідної інформації, чого виконано не було.
Апелянт наполягає на тому, що законодавство не покладає на неї обов'язку вчиняти додаткові дії у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності, тому позивач не має відповідати за бездіяльність фіскальних та реєстраційних органів.
Також позивачем зазначено, що 14.06.2018 повторно зареєстрована її як фізичну особу-підприємця, а з 02.05.2019 підприємницьку діяльність припинено, при цьому за період 2018-2019 єдиний соціальний внесок сплачено у повному обсязі.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, відкрито провадження за апеляційною скаргою позивача, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 24 вересня 2021 року.
Відокремленим підрозділом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві письмового відзиву на апеляційну скаргу не подавалося, що не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід скасувати з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 17.01.2008 року була зареєстрована Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією як фізична особа-підприємець.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2010 року у справі №2а-17540/10/2670 позов Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва задоволено повністю, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до інформаційних ресурсів Головного управління ДПС у м. Києві 05.01.2011 року ДПІ внесено до інформаційних ресурсів Головного управління ДПС у м. Києві постанову суду від 24.12.2010 року у справі №2а-17540/10/2670 щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до записів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис №20730060003013954) підприємницьку діяльність припинено позивачем 03.05.2019 року, у зв'язку з чим 16.05.2019 року відповідачем складено податкову вимогу №Ф-195965-17, повідомлено позивача про те, що станом на 30.04.2019 року існує заборгованість зі сплати єдиного внеску, яка становить 12 541,36 грн.
Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-195965-17 на суму 12 541,36 грн, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, за результатами розгляду якого судом першої інстанції ухвалено рішення від 08 липня 2021 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на наявність даних інформаційної системи, які свідчать про припинення підприємницької діяльності після внесення відповідного запису до Реєстру - 03.05.2019, відповідачем правомірно сформовано та направлено позивачу оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки).
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, вважає їх помилковими, та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, зазначає наступне.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із частинами другою-третьою статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого частини восьмої статті 9 вказаного Закону, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Частиною першою статті 51 Господарського кодексу України визначено, що підприємницька діяльність припиняється, зокрема, на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, врегульовано Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV).
Згідно із частиною першою статті 46 Закону № 755-IV (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду від 24.12.2010 у справі №2а-17540/10/2670), державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Зважаючи на вказані вище норми, очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим - в першу чергу для суб'єкта владних повноважень, який був ініціатором звернення до суду з питань припинення підприємницької діяльності позивача, а так само і для суду з питань, які стосуються правовідносин суб'єкта господарювання щодо, якого постановлено таке рішення.
Статтею 255 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду по справі №2а-17540/10/2670) передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Згідно із абзацом другим частини першої статті 256 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду по справі №2а-17540/10/2670), негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.
Окрім того, за приписами частин другої та четвертої статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Як встановлено колегією суддів, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2010 у справі №2а-17540/10/2670, якою припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_1 , прийнята в порядку скороченого провадження, передбачає направлення її копії до державного реєстратора Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до встановленого законом порядку. У резолютивній частині вказаної постанови визначено, що судове рішення підлягає негайному виконанню.
Також колегія суддів враховує, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до правової позицію, викладеної в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «Півень проти України» зазначено, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.
Колегія суддів звертає увагу також, що законодавством, чинним на момент прийняття постанови суду у справі №2а-17540/10/2670, не передбачалося для позивача вчинення окремих дій, що можуть свідчити про її добросовісність в питанні припинення підприємницької діяльності. Більше того, колегія суддів враховує, що позов про припинення підприємницької діяльності позивача у 2010 році ініційований саме податковим органом, який за контекстом доводів останнього мав такі ж підстави, як і позивач, для самостійного звернення з відповідним рішенням до державного реєстратора.
Виходячи з такого, колегія суддів не сприймає доводи відповідача про те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2010 року у справі №2а-17540/10/2670 до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації не надходила.
Також упродовж розгляду справи судовою колегією не встановлено жодних чинників, що могли слугувати підставою для нарахування ЄСВ позивачу внаслідок її недобросовісних дій чи бездіяльності.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача відсутні законні підстави для винесення оскаржуваної вимоги 16.05.2019 року №Ф-195965-17 на суму 12 541,36 грн, оскільки судовим рішенням від 24.12.2010 у справі №2а-17540/10/2670, що набрало законної сили, підприємницьку діяльність ОСОБА_1 було припинено.
Таких обставин суд першої інстанції не врахував, допустив порушень норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення по суті у даній справі.
Ухвалюючи рішення у даній справі, колегія суддів враховує також й ті обставини, що 14 червня 2018 року ОСОБА_1 повторно зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте 02 травня 2019 року за власною ініціативою припинила підприємницьку діяльність та сплатила єдиний соціальний внесок для фізичних осіб, про що свідчать надані до матеріалів справи копії квитанцій (а.с.12-16).
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом другим частини другої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, при задоволенні позову.
Водночас, позивача звільнено від сплати судового збору в суді апеляційної інстанції, при цьому в суді першої інстанції судовий збір за подачу позову позивачем також не сплачувався, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає правових підстав для розподілу судових витрат у даній справі.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів,
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2.Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2021 року у справі №640/11956/20 скасувати, ухвалити нову постанову, якою:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-195965-17 від 16.05.2019 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 16 травня 2019 року №Ф-195965-17 до ОСОБА_1 на суму 12 541,36 грн (дванадцять тисяч п'ятсот сорок одна грн 36 коп).
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Н.М. Єгорова
І.В. Федотов