26 жовтня 2021 р.Справа № 520/4298/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 15.06.21 року по справі № 520/4298/21
за позовом ОСОБА_1
до Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області
про визнання незаконним та скасування розпорядження,поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати розпорядження № 62-п від 17 лютого 2021 року Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Кам'янської сільської ради незаконним та скасувати його;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Кам'янської сільської ради;
- стягнути з Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу з 17 лютого 2021р. по день винесення судового рішення;
- допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаду головного бухгалтера Кам'янської сільської ради та стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження № 62-п від 17 лютого 2021 року Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Кам'янської сільської ради.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Кам'янської сільської ради з 17 лютого 2021 року.
Стягнуто з Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 17 лютого 2021 року по 10 червня 2021 року в сумі 80317 (вісімдесят тисяч триста сімнадцять) 38 коп.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Кам'янської сільської ради, а також в частині стягнення середнього заробітку в межах одного місяця.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2021 року у справі №520/4298/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції помилково застосовано Закон України «Про державну службу», оскільки спірні правовідносини мають регулюватись Законом України від 21.05.1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України від 07.06.2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування», Кодексом законів про працю України, відповідно до положень яких, прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється (щодо посади позивача) на конкурсній основі, а переведення можливе лише за наявності згоди сторін, тобто є правом керівника органу місцевого самоврядування, а не його обов'язком. Відповідач зазначає, що враховуючи відсутність вакантних посад в Кам'янській сільській раді Дворічанського району Харківської області та відсутність згоди сторін щодо переведення позивача до Дворічанської селищної ради позивачу було запропоновано посаду спеціаліста виконавчого апарату Дворічанської селищної ради на умовах конкурсу. На вказану пропозицію позивач надала згоду, про що свідчить відповідний підпис у додатку до розпорядження селищного голови від 16.12.2020 року № 43, при цьому, до цього часу позивач не скористалась своїм правом на участь у конкурсі на заміщення вакантних посад виконавчого апарату Дворічанської селищної ради. Крім того, відповідач зазначає, що з моменту попередження про наступне звільнення (17.12.2020 року) до моменту прийняття спірного розпорядження (17.02.2021 року) позивачем не було проінформовано Дворічанську селищну раду про наявність в останньої статусу одинокої матері, що дає право на гарантії визначені ст. 184 КЗпП України.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Кам'янського сільського голови № 38 від 01.08.2014 ОСОБА_1 призначено з 01.08.2014 на посаду головного бухгалтера Кам'янської сільської ради Дворічанського району Харківської області.
08.12.2020 головою Дворічанської селищної ради винесено рішення № 09-VIIІ від 08.12.2020 "Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання до Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області", відповідно до якого реорганізовано Дворічанську селищну раду Куп'янського району Харківської області, шляхом приєднання до неї, зокрема, Кам'янської сільської ради Дворічанського району Харківської області.
16.12.2020 головою Дворічанської селищної ради винесено розпорядження №43 "Про попередження працівників сільських рад про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 КЗпП".
З вказаним розпорядженням ознайомлено позивача 17.12.2020 та запропоновано посаду спеціаліста виконавчого апарату Дворічанської селищної ради на умовах конкурсу, на яку ОСОБА_1 надала згоду.
Поряд з цим, 17.02.2021 розпорядженням Дворічанського селищного голови №62-п звільнено ОСОБА_1 , головного бухгалтера Кам'янської сільської ради Дворічанського району Харківської області, з 17.02.2021 за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з реорганізацією Кам'янської сільської ради.
Не погоджуючись з вказаним розпорядженням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є одинокою матір'ю, на утриманні якої знаходиться неповнолітній 13-річний син, ОСОБА_2 , а отже звільнення позивачки допускається винятково у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації та з обов'язковим працевлаштуванням. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, оскільки відповідачем не дотримано встановлені державою гарантії щодо обмеження звільнення окремих категорій працівників, а тому, розпорядження № 62-п від 17 лютого 2021 року Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області про звільнення позивача з посади головного бухгалтера Кам'янської сільської ради є незаконним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Положеннями абзацу 4 ст. 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що посадами в органах місцевого самоврядування є, серед іншого, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Положеннями ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено порядок прийняття на службу в органи місцевого самоврядування, зокрема визначено, що на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
Статтею 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 наведеного Закону, служба в органах місцевого самоврядування припиняється з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» не врегульований порядок вивільнення працівників у зв'язку із реорганізацією органу місцевого самоврядування, а отже до спірних правовідносин підлягають застосування положення трудового законодавства.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Законом України від 12.12.2019 № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", який набув чинності 02.02.2020, статтю 49-2 КЗпП України після частини п'ятої доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу не застосовуються положення ч. 2 ст. 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".
В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Отже, зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення звільнення окремих категорій працівників, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років. Таке звільнення можливе лише у випадку повної ліквідації підприємства, за умови обов'язкового працевлаштування таких працівників.
З матеріалів справи встановлено, що позивач є одинокою матір'ю, на утриманні якої знаходиться неповнолітня дитина 13-річний ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про народження та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 СК України № 00012281162 від 08.06.2013 (а.с. 10-11).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, оскільки відповідачем не дотримано встановлені державою гарантії щодо обмеження звільнення окремих категорій працівників.
Окрім того, слід зазначити, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Кам'янська сільська рада Дворічанського району Харківської області на даний час не припинена, перебуває в стані припинення, запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи відсутній.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що звільнення позивачки допускається винятково у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації та з обов'язковим працевлаштуванням.
Крім того, матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 була запропонована інша посада «спеціаліст виконавчого апарату Дворічаснької селищної ради на умовах конкурсу», на яку позивач надала згоду. Однак, відповідачем ОСОБА_1 не було працевлаштовано, а навпаки, звільнено з посади головного бухгалтера за ч.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 13).
Вказане спростовує доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що позивач не скористалась своїм правом на участь у конкурсі на заміщення вакантних посад виконавчого апарату Дворічанської селищної ради.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний наказ відповідача є таким, що підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 поновленню на попередній роботі.
Крім того, відповідно до абз. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу врегульовано Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Відповідно до оскаржуваного наказу останнім робочим днем ОСОБА_1 є 16.02.2021 року, тому сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягає стягненню, починаючи з 17.02.2021 року (наступний за датою звільнення робочий день) по день постановлення судового рішення в справі.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки, середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці роботи, що передували звільненню складає 1029,71 грн.
Кількість робочих днів з 17.02.2021 року по 10.06.2021 року становить 78 робочих днів.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача 80317,28 грн. середньої заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, пов'язаного із її незаконним звільненням.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції помилково застосовано Закон України «Про державну службу», оскільки спірні правовідносини мають регулюватись Законом України від 21.05.1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України від 07.06.2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування», Кодексом законів про працю України, відповідно до положень яких, прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється (щодо посади позивача) на конкурсній основі, а переведення можливе лише за наявності згоди сторін, тобто є правом керівника органу місцевого самоврядування, а не його обов'язком, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на те, що Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» не врегульовує питань, пов'язаних з гарантіями для одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, а тому на посадових осіб органів місцевого самоврядування поширюється дія ч.3 ст.184 КЗпП України.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що в судовому засіданні, яке відбулось 01 червня 2021 року, після видалення до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по суті, головуючий суддя ухвалив рішення про витребування доказів, без постановлення ухвали про поновлення судового розгляду, колегія суддів вказує на таке.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області про визнання розпорядження протиправним, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку.
Справа розглядається суддею одноособово. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження на 08 квітня 2021 року о 14:30 год. в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду за адресою: 61022, м. Харків, м-н Свободи, 6, зал № 16. Запропоновано відповідачу подати до суду протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали відзив на позов та докази на обґрунтування відзиву, а також докази направлення відзиву позивачу.
Відповідно до ст. 226 КАС України, якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться у загальному порядку.
Згідно з ч. 8 ст. 262 КАС України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Таким чином, враховуючи особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, а саме щодо непроведення судових дебатів, колегія суддів вважає, що оголосивши ухвалу про витребування додаткових доказів у відповідача, після виходу з нарадчої кімнати, головуючий суддя діяв в межах положень КАС України.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не містять аргументів, які не були враховані під час вирішення справи судом першої інстанції та повторюють доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції, при ухваленні рішення, дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Дворічанської селищої ради Куп'янського району Харківської області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2021 по справі № 520/4298/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко
Повний текст постанови складено 04.11.2021 року