26 жовтня 2021 р.Справа № 520/9420/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., м. Харків, повний текст складено 21.07.21 року по справі № 520/9420/21
за позовом ОСОБА_1
до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) треті особи Московський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)
про скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Зміївського районного відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) далі - відповідач), третя особа - Московський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила: зобов'язати Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 за виконавчим провадженням за №47497183; стягнути на користь позивача понесені судові витрати.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року провадження у справі №520/9420/21 за позовом ОСОБА_1 закрито.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 року у справі №520/9420/21, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що оскільки апелянт просить зобов'язати Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 року за виконавчим провадженням за № 47497183 в межах виконавчого провадження, яке було відкрито на підставі виданого на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КАС України, тому, на думку апелянта, такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Крім того, позивач зазначає, що вона є стороною виконавчого провадження № 47497183 та № 50677789, а також на сьогоднішній день в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» має статус «боржника», майно належить їй на праві власності, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, її право не оспорюється, а тому спір не може розглядатись за правилами цивільного судочинства. Також позивач посилається на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у цивільній справі № 201/17676/16-ц, та в постанові Верховного Суду від 24.05.2021 року у справі № 712/12136/18.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2015 у справі №820/20405/14 адміністративний позов Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з громадянки ОСОБА_2 заборгованість зі сплати орендної плати за землю у сумі 26683,20 грн.
Рішення набрало законної сили 14.02.2015 року.
Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
На підставі виконавчого листа, 30.04.2015 Московським ВДВС у м. Харків ГТУЮ у Харківській області відкрито виконавче провадження за №47497183.
Державним виконавцем прийнято постанову від 08.05.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Старшим державним виконавцем 24.03.2016 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Підставою для закриття стала отримана інформація, що за боржником зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Таким чином, виконавчий документ підлягає направленню до ВДВС Зміївського РУЮ для подальшого виконання за територіальністю.
Відділом державної виконавчої служби Зміївського районного управління юстиції Харківської області Нагорною О.О. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №820/20405/14 від 08.04.2015 (№ АСВП: 50677789).
Старшим державним виконавцем Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області 24.04.2017 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.
Проте, державний виконавець, на думку позивача, при прийнятті постанови про повернення виконавчого документу стягувачу мав зняти арешт з майна, що належить боржнику (позивачу), однак таких дій не вчинив, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Закривши провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов спрямовано на захист цивільних прав позивача, а отже спір у даній справі має приватноправовий характер та має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною 2 статті 74 зазначеного Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що за правилами статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судових рішень можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду.
Як встановлено матеріалами справи, арешт майна боржника та заборона його відчуження, здійснено в процесі виконання виконавчого провадження № 47497183 за виконавчим листом у адміністративній справі №820/20405/14.
Отже, в силу вимог частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» постанову про арешт майна може бути оскаржено сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Тому такі вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Разом з тим, колегія суддів, не погоджується з висновками суду першої інстанції, що спір має приватноправовий характер, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.01.2020 року у справі № 340/25/19.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з викладеного, колегія суддів зазначає, що у данному випадку відсутній спір про право, зокрема на майно боржника. Як стверджує ОСОБА_1 майно належить їй на праві власності, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, її право власності не оспорюється.
Тобто є обґрунтованими доводи позивача, що даний спір не має приватно-правого характеру, а підставою цього позову є незаконність дій державного виконаця за виконавчим провадженням № 50677789 щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 , що регулюється нормами Закону України «Про виконавче провадження», тому спір є публічно-правовим та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №340/25/19 мали місце інші обставини, відмінні від обставин у данному спорі, зокрема Верховним Судом було вказано на наявність інших осіб, які також претендували на майно, арешт на яке було накладено, з врахуванням чого Верховний Суд зробив висновок про наявність спору про право, з якого випливає подальша реалізація прав щодо оскарження постанови про арешт. В справі, що розглядається такі обставини відсутні.
З огляду на викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про закриття провадження у справі з підстав, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спірного питання, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 252, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 по справі № 520/9420/21 скасувати.
Справу № 520/9420/21 за позовом ОСОБА_1 до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), третя особа - Московський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанови, направити для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 04.11.2021 року