Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В.
04 листопада 2021 р. Справа № 520/15392/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2021, по справі № 520/15392/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не призначення пенсії; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії, викладене в листі від 13.05.2020;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 17.03.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області кошти в сумі 100,000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило у призначенні пенсії позивачу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись із таким рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, апелянт наголошував, що документом, який посвідчує особу позивача, є посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане органом МВС в м. Хайфа 26.11.2019, на підставі якого ізраїльським нотаріусом була верифікована її особа. Крім того, представник позивача вказував, що вимоги стосовно підтвердження громадянства України, при зверненні із заявою при призначення пенсії відсутні. Більш того, на думку апелянта, належність позивача до громадянства України підтверджується інформацією від Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області, викладеного у листі від 26.03.2020 № 6301.-6.2-7097/63.3-20.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 20.10.1994 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де прийнята на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль.
17.03.2020 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою щодо призначення пенсії ОСОБА_1
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом від 13.05.2020 повідомило представника позивача, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.03.2020 позивачу відмолено у призначенні пенсії за віком, з огляду на ненадання заявником документів на підтвердження громадянства України.
Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії не надано необхідних документів, що визначені Порядком № 22-1.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 07.02.2014.
Також, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Отже, громадяни України незалежно від їх проживання в інших державах, у тому числі державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1.
Згідно з п. 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Одночасно, п. 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначенні пенсії. Це, зокрема:
- документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637,
- для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 1 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); у разі якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року (додаток 1).
- документи про місце проживання (реєстрації) особи, та інші.
Відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
В силу п. 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Згідно з п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.
Так, відповідно до ст. 13 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»
1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України:
а) паспорт громадянина України;
б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
в) дипломатичний паспорт України;
г) службовий паспорт України;
ґ) посвідчення особи моряка;
д) посвідчення члена екіпажу;
е) посвідчення особи на повернення в Україну;
є) тимчасове посвідчення громадянина України;
2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус:
а) посвідчення водія;
б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон;
в) посвідка на постійне проживання;
г) посвідка на тимчасове проживання;
ґ) картка мігранта;
д) посвідчення біженця;
е) проїзний документ біженця;
є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;
ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до заяви про призначення пенсії додано:
- довіреність представників (оригінал);
- посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане органом відділення МВС в М. Хайфа, 26.11.2019 (оригінал для ознайомлення та копія);
- ІПН НОМЕР_2 (оригінал);
- трудова книжка (оригінал для ознайомлення та копія).
Дослідивши подані позивачем документи, слід вказати на відсутність документа, що засвідчує особу ОСОБА_1 як громадянина України, оскільки посвідчення особи № НОМЕР_1 , що видане державою Ізраїль, не входить до переліку документів, що підтверджують особу громадянина України та громадянство України.
До матеріалів справи представником позивача додано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 на ім'я - ОСОБА_1 , який виданий 23.08.1994, та дійний до
23.08.1999.
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.
До паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: дата закінчення строку дії документа.
Відповідно до п. 1 Перехідних положень зазначеного документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов'язковій заміні.
Підпунктом 2 п. 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152, визначено, що паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі: закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії.
З аналізу наведених норм слідує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що засвідчує особу, виключно протягом дії такого паспорта та втрачає чинність після закінчення строку його дії.
Із матеріалів справи встановлено, що на момент подання заяви про призначення пенсії строк дії паспорту позивача для виїзду за кордон сплинув, доказів продовження строку дії паспорту не надано.
Стосовно посилань представника позивача на лист Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області від 26.03.2020 № 6301.-6.2-7097/63.3-20 щодо надання інформації стосовно громадянства ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.
Так, надаючи відповідь на запит представника позивача про належність до громадянства України та наявність відомостей стосовно виходу з громадянства України ОСОБА_1 Головне управління державної міграційної служби України в Харківській області повідомило, що позивач зареєстрованою/знятою з реєстрації місця проживання на території Харківської області не значиться, паспортом громадянина України не документувалась, у числі громадян, які звертались з питання набуття/припинення громадянства України не значиться, інформація щодо припинення громадянства України до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області не надходила.
Таким чином, Головним управлінням державної міграційної служби України в Харківській області факт перебування позивача у громадянстві України, виходячи зі змісту вказаного листа, безпосередньо не підтверджений.
Одночасно Головним управлінням державної міграційної служби України в Харківській області повідомлено, що заява про перевірку належності до громадянства України особою, що перебуває за кордоном, подається до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем перебування особи.
Втім, позивачем чи представником позивача не надано доказів звернення до відповідної консульської установи України у державі Ізраїль з метою перевірки належності ОСОБА_1 до громадянства України.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо ненадання позивачем при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії належних документів, які б посвідчували її особу, підтверджували громадянство України.
Крім того, позивачем чи її представником під час розгляду не зазначалося про наявність будь-яких обставин, що унеможливлюють подачу таких документів, та не заявлялось клопотань про їх витребування судом.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 по справі № 520/15392/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов І.С. Чалий