03 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/7843/21
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
судді Баргаміної Н.М.,
при секретарі Кондратенко О.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Мхитарян Ю.В., представника відповідача Труби А.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування частково податкових повідомлень-рішень від 30.10.2019: № 220752-5305-2522, яким визначено податкове зобов'язання з орендної плати за 2019 рік в розмірі 147499,35 грн.; № 220751-5305-2522, яким визначено податкове зобов'язання з орендної плати за 2018 рік в розмірі 147499,35 грн.; № 220749-5305-2522, яким визначено податкове зобов'язання з орендної плати за 2017 рік в розмірі 64021,32 грн.; податкової вимоги від 01.06.2020 № 234585-53 на суму 388616,20 грн.
Ухвалою суду від 19.07.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
03.11.2021 від позивача до суду надійшла заява про відмову від позову внаслідок скасування відповідачем податкових повідомлень-рішень від 30.10.2019: № 220752-5305-2522, № 220751-5305-2522, № 220749-5305-2522, а також стягнення з відповідача судових витрат.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Суд вважає можливим прийняти відмову від позову, оскільки це не протирічить закону та інтересам сторін, в зв'язку з чим провадження по справі підлягає закриттю.
Щодо сплаченого позивачем судового збору суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Кодекс адміністративного судочинства України містить спеціальні норми, які регулюють питання розподілу витрат у разі відмови позивача від позову (стаття 140 Кодексу адміністративного судочинства України), а також повернення судового збору (стаття 142 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Так, Верховний Суд в постанові від 03.02.2021 у справі № 200/6826/20-а зауважив, що розподіл понесених позивачем судових витрат слід здійснювати з урахуванням та в залежності від обставин та умов, які призвели до відмови від позову.
Верховний Суд зазначив, що стаття 139 Кодексу адміністративного судочинства України є загальною для вирішення питання розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи по суті та задоволені позову, а положення статті 140 та 142 Кодексу адміністративного судочинства України у порівнянні із частиною першою та частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не конкретизують та не ставлять в залежність можливість отримання відшкодування понесених судових витрат від приналежності позивача до певного суб'єктного складу, чи то позивачем є фізична особа, юридична особа чи суб'єкт владних повноважень. Приналежність до такого складу та вид понесених витрат, не мають впливу на вирішення цього питання відповідно до наведених норм. Наведені норми мають різний предмет регулювання, правову природу виникнення та застосування.
Разом з тим, стаття 140 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює спеціальне та відмінне у співвідношенні з нормами статті 142 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 7 Закону України «Про судовий збір» правило, згідно з яким якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Тобто, якщо позивач відмовляється від позову з будь - яких інших причин, що є наслідком закриття провадження у справі (крім випадку задоволення його вимог відповідачем після подання позовної заяви), то в такому випадку позивачу підлягає повернення лише п'ятдесят відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. В той же час, коли відмова позивача від позову обумовлена задоволенням позовних вимог відповідачем після подання позовної заяви, тоді застосовуються правила розподілу судових витрат відповідно до статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, аналіз приведеного правового регулювання та тлумачення статей 139, 140 Кодексу адміністративного судочинства України у їх взаємозв'язку, з урахуванням наведених обставин справи, дають підстави для висновку про те, що за наявності відповідної заяви, всі понесені позивачем та документально підлягають присудженню на його користь.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За приписами частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.
Позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, отриманої в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 30.10.2019 № 220752-5305-2522, № 220751-5305-2522, № 220749-5305-2522, пов'язаних із розглядом у цій справі в розмірі 14000,00 грн. надано суду договір про надання правничої допомоги № 92/фо-бг від 14.07.2021, додаткову угоду № 1 від 14.07.2021, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 03.11.2021, акт надання послуг № 92/1 від 03.11.2021, рахунок-фактуру № 92/1 від 14.07.2021, а також банківську виписку, ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 42, 89-99).
Так, відповідачем в судовому було заявлено заперечення проти стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 14000,00 грн. оскільки розмір витрат є завищеним, справа є незначної складності та не слухалась по суті, які суд не бере до уваги з огляду на наступне.
Згідно частини восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Так, суд звертає увагу, що спір у даній справі виник внаслідок неправомірних дій Головного управління ДПС у Чернігівській області щодо винесення податкових повідомлень-рішень, якими було визначено позивачу розмір орендної плати з фізичних осіб в значно більшому розмірі, ніж було визначено договором оренди землі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Враховуючи вищевикладене та оскільки понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені документально, є співмірними з ціною позову (3,9% від 359050,02 грн.) та знайшли своє відображення в матеріалах судової справи, надані позивачем документи містять інформацію про вартість надання правової допомоги певного виду, суд, приходить до висновку про підтвердження позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000,00 грн.
Враховуючи викладене, а також те, що позивачем при подачі позову також сплачено судовий збір в розмірі 3590,00 грн., зважаючи, що позивач відмовився від позову у зв'язку з задоволенням відповідачем позову після подання позовної заяви, суд приходить до висновку, що необхідно присудити позивачу понесені судові витрати в розмірі 17590,00 грн. за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 140, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати в розмірі 17590,00 грн. за рахунок Головного управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124).
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04.11.2021.
Суддя Н.М. Баргаміна