03 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/7459/21
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Баргаміної Н.М.,
при секретарі Кондратенко О.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 , розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення восьмої сесії восьмого скликання Дмитрівської селищної ради від 14.06.2021 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 »; зобов'язання Дмитрівську селищну раду Ніжинського району Чернігівської області втретє розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2021 та прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними, а Земельний кодекс України не передбачає такої підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як невідповідність раціональній системі землеволодінь та землекористувань. Вказує, що посилання відповідача на матеріали генерального плану та плану зонування територій щодо розширення селищного цвинтаря, не відповідає дійсності, оскільки земельна ділянка, на яку позивач просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, знаходиться далеко від діючих кладовищ і відноситься до земель сільськогосподарського призначення.
Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 06.09.2021 ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження; ухвалою від 29.09.2021 відзив Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області на позовну заяву з доданими документами було повернуто без розгляду, витребувано у Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області належним чином завірені копії: заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з усіма доданими до неї документами; рішення, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача; заяви КП «Перспектива» про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з усіма доданими до неї документами; рішення, прийнятого за результатами розгляду заяви КП «Перспектива»; схеми розташування земельної ділянки, відносно якої надано КП «Перспектива» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для організації і обслуговування кладовища належної якості; генерального плану та плану зонування території села Дмитрівка з відображенням проектних планувальних обмежень, продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів; ухвалою суду від 01.11.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відзив Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області на позовну заяву було повернуто без розгляду.
Вислухавши пояснення позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
21.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області (а.с. 104-107).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.05.2021, яке набрало законної сили 23.06.2021, у справі № 620/2613/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97111443) позов ОСОБА_1 до Дмитрівської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії було задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення четвертої сесії восьмого скликання Дмитрівської селищної ради від 25.01.2021 №61, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області; зобов'язання Дмитрівську селищну раду повторно розглянути заяву від 21.01.2021 та прийняти рішення про надання або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, з урахуванням висновків суду (а.с. 8-9).
На виконання рішення суду Дмитрівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області було повторно розглянуто заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийнято рішення від 14.06.2021 № 20 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, у зв'язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником в графічних матеріалах, не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеними статями 2, 6 Закону України «Про землеустрій», в частині раціональної системи землеволодінь та землекористувань. Згідно графічних матеріалів заявника, матеріалів генерального плану та плану зонування території села Дмитрівка, зазначена земельна ділянка внесена в межі населеного пункту, та відповідно до плану зонування території передбачена під розширення селищного цвинтаря (а.с. 10).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
В силу пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства.
Водночас, суд зазначає, що у статті 118 Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:
- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);
- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об'єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.
Також, згідно позиції Верховного суду у справах № 21-358а13, № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов'язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.
Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з вимогами частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надається відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому, чинним законодавством передбачено, що рішення про надання дозволу або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.
Згідно з підпунктом 11 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони.
За правилами першої, п'ятої, шостої частин статті 8 Закону України «Про поховання та похоронну справу» організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами. Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції: 1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання; 2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання; 3) створюють ритуальні служби; 4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом; 5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб'єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності; 6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами. Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.
Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 року за № 1113/9712 (далі - Порядок № 193) утримання кладовищ, військових кладовищ, військових братських та одиночних могил, земельних ділянок для почесних поховань, братських могил, а також могил померлих одиноких громадян, померлих осіб без певного місця проживання, померлих, від поховання яких відмовилися рідні, місць поховань знайдених невпізнаних трупів та охорона всіх місць поховань забезпечуються виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету.
Зважаючи на викладені правові норми, саме на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи покладено обов'язок забезпечення дотримання законодавчих норм при виділенні земельних ділянок для організації місць поховання та забезпечення нормальної діяльності таких місць.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу» для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов'язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог.
Підпунктом 1.1 пункту 1 Порядку № 193 передбачено, що для розміщення місця поховання спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування відповідно до вимог земельного законодавства та гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ у населених пунктах України (ДСанПіН 2.2.2.028.99) надається земельна ділянка. Наявність місця поховання передбачається проектом планування та забудови населеного пункту з урахуванням подальшого розширення його території.
Судом було встановлено, що рішенням Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області від 14.06.2021 № 20 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, у зв'язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником в графічних матеріалах, не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеними статями 2, 6 Закону України «Про землеустрій», в частині раціональної системи землеволодінь та землекористувань. Згідно графічних матеріалів заявника, матеріалів генерального плану та плану зонування території села Дмитрівка, зазначена земельна ділянка внесена в межі населеного пункту, та відповідно до плану зонування території передбачена під розширення селищного цвинтаря.
Водночас, рішенням Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області від 14.06.2021 № 17 «Про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки під кладовище» надано дозвіл Дмитрівській селищній раді на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення з подальшим наданням в постійне користування КП «Перспектива» орієнтовною площею 6,0 га для організації і обслуговування кладовища за рахунок земель комунальної власності, розташованої на території Дмитрівської селищної ради (а.с. 50).
Так, згідно наданого суду відповідачем графічного матеріалу, а також схеми зонування території смт. Дмитрівка, бажана позивачем земельна ділянка співпадає з місцем розташування земельної ділянки, за рахунок якої також надано дозвіл Дмитрівській селищній раді на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для організації і обслуговування кладовища, яка, в свою чергу, розташована поряд з існуючим кладовищем (а.с. 46, 53-56).
Разом з тим, судом встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування КП «Перспектива» для організації та обслуговування кладовища розроблено на земельну ділянку площею 3, 6850 га (а.с. 116).
Судом було досліджено розміщений на веб-порталі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації Генеральний план селища Дмитрівка, поєднаний зі схемою проектних планувальних обмежень (https://umba.cg.gov.ua/web_docs/10/2016/10/docs/%D1%81%D0%BC%D1%82%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%93%D0%B5%D0%BD%20%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%BD%20.pdf), згідно якого було встановлено, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, розташована на території зони сільськогосподарського призначення, яка межує з зоною комунальної забудови, яка, в свою чергу, межує з проектною зоною кладовища (63), а та межує з зоною існуючого кладовища (62) (а.с. 130).
Таким чином, відповідач протиправно та необґрунтовано відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі того, що згідно графічних матеріалів заявника, матеріалів генерального плану та плану зонування території села Дмитрівка, зазначена земельна ділянка внесена в межі населеного пункту, та відповідно до плану зонування території передбачена під розширення селищного цвинтаря.
Таким чином, відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою не ґрунтується на вимогах Закону, оскільки відповідачем не доведено факту віднесення бажаної позивачем земельної ділянки під зону кладовища, натомість земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, розташована на території зони сільськогосподарського призначення.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення восьмої сесії восьмого скликання Дмитрівської селищної ради від 14.06.2021 № 20 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ».
Що стосується способу захисту прав позивача, то суд виходить з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії»). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося, зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15, в якому Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд звертає увагу, що Верховний Суд вже розглядав справи № 812/1312/18, № 140/1992/18, № 812/1310/18 та № 360/536/17-а з подібними правовідносинами (повторна відмова у наданні дозволу без урахування висновків постанови суду) і у постановах від 16.05.2019, 06.08.2019, 29.04.2020 та 14.05.2020 відповідно, дійшов висновку, що повторна відмова з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення.
Суд вважає, що в даному випадку, враховуючи вищевикладене, належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання Дмитрівську селищну раду Ніжинського району Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2021 та прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За приписами частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.
Позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом у цій справі в розмірі 3000,00 грн., надано суду детальний опис робіт (наданих послуг) від 02.07.2021, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 42 від 02.07.2021, ордер від 02.07.2021 (а.с. 11, 12, 17).
Відповідачем заперечення проти розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подано не було.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем договір про правову допомогу від 18.06.2021 не було надано, а з наданого суду детального опису робіт (наданих послуг) від 02.07.2021 не можливо встановити предмет позову, а отже такий документ не може бути доказом понесених позивачем витрат на правничу допомогу у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що надані суду документи не є належними доказами в розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу в межах даного адміністративного спору.
Таким чином, витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. не є підтвердженими належними документами, а тому стягненню з відповідача не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 9, 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області (вул. Незалежності, 18, с. Дмитрівка, Ніжинський район, Чернігівська область, 16572, код ЄДРПОУ 04412395) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення восьмої сесії восьмого скликання Дмитрівської селищної ради від 14.06.2021 № 20 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Дмитрівську селищну раду Ніжинського району Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2021 та прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03.11.2021.
Суддя Н.М. Баргаміна