04 листопада 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/5265/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області, про визнання протиправними і скасування попередження та припису, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Управління Держпраці у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЧВ-1898/21/274/АВ/П від 17.09.2021 року, винесений головним державним інспектором Управління Держпраці у Чернівецькій області Ревуцьким Леонідом Івановичем;
- визнати протиправним та скасувати попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю № ЧВ-1898/21/274/АВ/П/ПП від 17.09.2021 року, винесене головним державним інспектором Управління Держпраці у Чернівецькій області Ревуцьким Леонідом Івановичем;
- стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати, що складаються з витрат на оплату судового збору в сумі 4540,00 та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
1. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає що з 09.09.2021 року по 17.09.2021 року головним державним інспектором Управління Держпраці у Чернівецькій області Ревуцьким Л.І. проводилось інспекційне відвідування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт інспекційного відвідування №ЧВ-1898/21/274/АВ від 17.09.2021 року (далі - Акт). На підставі акту посадовою особою відповідача винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЧВ-1898/21/274/АВ/П (далі - припис), яким зобов'язано позивача усунути до 14.08.2021 року виявлені порушення законодавства про працю. Крім цього, посадовою особою відповідача винесено попередження про відповідальність про порушення законодавства про працю № 1898/21/274/АВ/П/ПП від 17.09.2021 року (далі - попередження), яким попереджено позивача про відповідальність за порушення законодавства про працю, виявлені в ході інспекційного відвідування.
Вказаний вище акт, припис та попередження були надіслані позивачу та отримані останнім 04.10.2021 року. Не погодившись з викладеними в акті обставинами позивачем було подано зауваження до акту перевірки.
Винесення відповідачем припису та попередження в один день із складанням акту інспекційного відвідування призвело до порушення прав позивача, щодо надання зауважень до акту, що в свою чергу виразилось у не врахуванні відповідачем таких зауважень під час вирішення питання щодо наявності порушень законодавства про працю у діях позивача.
Окрім того, позивач звертав увагу, що інспекційне відвідування, результатами якого стали оскаржуваний припис та попередження проводились у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю № 823 від 21.08.2019 року (далі - Порядок №823), який у свою чергу скасований рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 року по справі №640/17424/19 та залишений без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 року. Враховуючи наведене вище, відповідачем протиправно застосовані норми Порядку №823 під час здійснення інспекційного відвідування та оформлення його результатів.
2. Відповідач подав відзив на позов, відповідно до змісту якого заперечував щодо задоволення позовних вимог. Вказував, що інспекційне відвідування було здійснено на підставі наказу Управління Держпраці у Чернівецькій області від 08.09.2021 року №285 та направлення від 08 вересня 2021 року №04-199.
В ході інспекційного відвідування посадовими особами відповідача було встановлено особу ОСОБА_2 , який виконував роботу в цеху обладнаному для виготовлення металопластикових конструкцій. При цьому звертав увагу на те, що під час здійснення інспекційного відвідування будь-яких документів належного працевлаштування у позивача вказаної особи не було. У зв'язку з виявленим порушенням застосовано правомірну санкцію, а саме попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю, а приписом в свою чергу, зобов'язано позивача виправити виявлені порушення. Виходячи з наведеного вище, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.
1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
1. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав наведених в адміністративному позові. В судовому засіданні подав заяву, в якій просив суд розглянути справу в порядку письмового провадження.
2. Представник відповідача в судовому засіданні подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу в порядку письмового провадження, проти задоволення позову заперечував з підстав наведених у відзиві.
3. Враховуючи приписи статті 194 КАС України, та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.
1. 19.08.2021 року на адресу Управління Держпраці у Чернівецькій області надійшла заява (скарга) ОСОБА_3 , відповідно до змісту якої ОСОБА_1 у своїй діяльності використовує працю найманих працівників без укладення трудових договорів.
2. 08.09.2021 року відповідачем винесено наказ №285, згідно якого головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно - правових актів Управління Держпраці у Чернівецькій області Ревуцькому Леоніду Івановичу та ОСОБА_4 в межах наданих повноважень доручено здійснити інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині укладення трудових договорів та оформлення трудових відносин з працівниками у ОСОБА_1 тривалістю 7 робочих днів у період з 09.09.2021 року по 17.09.2021 року.
3. На підставі наказу № 285 від 08.09.2021 року, рішення керівника за результатами аналізу інформації викладеної у зверненні від 19.08.2021 року - відповідачем винесено направлення у відповідності до Порядку №823 на проведення інспекційного відвідування.
4. 09.09.2021 року відповідачем винесено вимогу №ЧВ-1898/21/274/НД про надання об'єктом перевірки документів.
5. За результатами інспекційного відвідування посадовими особами відповідача складено акт №ЧВ-1898/21/274/АВ від 17.09.2021 року, яким виявлено порушення вимог частини 1, 4 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та абз.1 постановляючої частини постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 року "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", які виявились в тому, що позивач допустив до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення з ним трудового договору та без повідомлення ДПС про прийняття працівника на роботу .
6. На підставі Акту головним державним інспектором Управління Держпраці у Чернівецькій області Ревуцьким Л.І. винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЧВ-1898/21/274/АВ/П від 17.09.2021 року, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 усунути до 17.10.2021 року виявлені порушення законодавства про працю, а також повідомити відповідача про виконання припису до 14.08.2021 року.
7. Головним державним інспектором Управління Держпраці у Чернівецькій області Ревуцьким Л.І. також винесено попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю №ЧВ-1898/21/274/АВ/П/ПП від 17.09.2021 року, яким попереджено ФОП ОСОБА_1 , про відповідальність за порушення законодавства про працю, виявлені в ході інспекційного відвідування, яке проводилось з 09.09.2021 р. по 17.09.2021 р.
8. Вказаний вище Акт, припис та попередження були надіслані позивачу рекомендованим листом 20.09.2021 р., які отримані позивачем 04.10.2021 року.
9. Не погоджуючись з актом, позивачем було подано зауваження до акту перевірки, яким, зокрема, надано копію договору підряду від 07.09.2021 року ОСОБА_2 та замовлення на виконання роботи №1 від 07.09.2021 р.
10. Судом також досліджено електронні докази, зокрема відеозаписи інспекційного відвідування. Зі змісту зазначеного відеозапису вбачається лише те, що в приміщенні позивача знаходиться ОСОБА_2 , в якого інспектором відбиралися пояснення. Проте, виконання робіт вказаним працівником на відео не зафіксовано.
Окрім того, судом досліджено договір підряду від 07.09.2021 року, який укладено між ПП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , замовлення на виконання робіт №1 від цього ж числа по встановленню 46 комплектів фурнітури, а також акт приймання-передачі виконаних робіт до замовлення на виконання робіт №1.
ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.
1. Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.
2. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон № 877).
Відповідно до статті 1 Закону № 877, державний нагляд (контроль) це - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідач у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Згідно положень частини четвертої статті 2 Закону України №877-V, заходи контролю здійснюються, серед іншого, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорам
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
3. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України.
Згідно частини 1 статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
4. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).
5. Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, в т.ч. і інспекційного відвідування, до 14.09.2021 року визначалася постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823, якою, зокрема, затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 823) із дотриманням окремих норм Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року № 877-V (із змінами та доповненнями), які зазначені в абзаці п'ятому статті 2 даного Закону.
Пунктом 2 Порядку встановлено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до п.5 Порядку №823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань є: 1) звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;2) звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) рішення суду; 5) повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; 6) інформація: ДПС та її територіальних органів про: - невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; - факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень; - факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб'єкта господарювання; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: - роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; - роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилася на 20 і більше відсотків; - фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; - роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів; - роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) інформація профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлені у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; 8) доручення Прем'єр-міністра України; 9) звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 10) запит народного депутата України; 11) невиконання вимог припису інспектора праці.
Пунктом 8 Порядку №823 визначено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об'єкта відвідування (за його наявності).
За результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю. (п.16 Порядку №823).
У відповідності до пунктів 20 та 21 Порядку, припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування.
Припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.
Пунктом 22 Порядку визначено, що стан виконання припису перевіряється після закінчення зазначеного в ньому строку виконання. Якщо об'єкт відвідування не надав відповіді або надав її в обсязі, недостатньому для підтвердження факту виконання припису, проводиться інспекційне відвідування з підстави, наведеної у підпункті 11 пункту 5 цього Порядку.
З огляду на наведені норми, суд відхиляє аргументи позивача в тій частині, що припис і попередження винесено одночасно в день зі складенням акту, оскільки законодавцем визначено такий строк не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта.
Разом з тим, суд зауважує, що на час винесення припису і попередження Порядок №823 втратив свою чинність, що свідчить про те, що відповідач в даних правовідносинах діяв всупереч статті 19 Конституції України.
Також судом відхиляються доводи позивача з приводу того, що приписом про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЧВ-1898/21/274/АВ/П від 17.09.2021 року зобов'язано ФОП ОСОБА_1 усунути такі порушення до 14.08.2021 року, оскільки припис містить вимогу про усунення порушень до 17.10.2021 року. При цьому, судом констатується те, що відповідач в спірному приписі визначив дату повідомлення про усунення порушень до 14.08.2021 року, що на думку суду являється технічною помилкою/опискою в спірному рішенні.
6. Надаючи оцінку спірним правовідносинам в іншій частині суд зазначає, що оскаржувані припис та попередження винесені відповідачем на підставі висновків відповідача про порушення позивачем вимог ч. 4 ст. 24 КЗпП України.
7. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Згідно з ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК003:2010"Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов'язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому, сторони цивільно-правової угоди укладають договір згідно з вимогами Цивільного кодексу України.
8. Норми Цивільного кодексу України регламентують принципи свободи договору.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже юридична особа та фізична особа як сторони відповідних договорів вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
Відповідно частин першої та другої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За правилами положень статей 902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Аналізуючи вищевказані норми, слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини, що виникли на підставі договору, від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, де власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, сам організовує і виконує свою роботу її на власний ризик; не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.
9. Визначальним для вирішення спірних правовідносин в даній справі є встановлення ознак трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 .
Так, згідно матеріалів справи, 07.09.2021 року між ПП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір підряду (далі - Договір), відповідно до п.1.1 до якого ОСОБА_2 зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу підрядника
Пунктом 1.2 вказаного договору зазначено, що конкретний перелік (обсяг) робіт, перелік матеріалів та обладнання, що надаються замовником підряднику для виконання робіт, місце проведення робіт, строки їх виконання, а також їх ціна - встановлюється сторонами шляхом підписанням додатків до цього договору, які є невід'ємною частиною.
Згідно п.1 додатку до договору підряду від 07.09.2021 року про замовлення на виконання роботи №1 (далі - Замовлення №1) ПП ОСОБА_1 (далі - замовник) доручає ОСОБА_2 (далі - підрядник) встановити 46 комплектів фурнітури фірми ROMB на 46 металопластикових вікон розміром 1500-1300 мм.
Згідно п.1 акту приймання-передачі виконаних робіт до замовлення на виконання роботи №1 від 11.10.2021 р. підрядник у повному обсязі, належним чином та у домовлений між сторонами строк виконав доручену йому роботу. Пунктом 4 вказано акту зазначено, що у зв'язку з виконанням замовлення - сторони претензій одна до одної не мають.
Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні (підрядні) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
10. З огляду на вище зазначене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 надавав позивачу послуги, а не здійснював трудову функцію, оскільки предметом угоди, яка укладена між позивачем та ОСОБА_2 , є надання певних послуг за винагороду, які були оплачені на підставі акту приймання-передачі виконаних робіт, тобто праця за цією угодою з боку ОСОБА_2 є юридично самостійною, а також вказана фізична особа не підпорядковувалась певному внутрішньому трудовому розпорядку.
Договором не передбачено систематичного виконанням трудових функцій в межах діяльності позивача, а обумовлено лише надання послуг з встановлення фурнітури у металопластикові конструкції (вікна) протягом певного строку.
Оскільки чинним цивільним законодавством не визначено обов'язкових випадків укладання трудових договорів при отриманні послуг такого характеру, який мали ті, що надані позивачу фізичною особою ОСОБА_2 , а також не містить норм щодо недопустимості отримання таких послуг за цивільно-правовими договорами, тому сторони договору (замовник та виконавець) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення своїх відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.
За приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
При цьому, обставин, які б вказували на нікчемність договору, укладеного між позивачем з ОСОБА_2 відсутні.
На підставі наведеного, факт допущення позивачем до роботи без належного оформлення трудових відносин ОСОБА_2 не підтверджується належними та допустимими доказами.
11. При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки в матеріалах справи наявні копія договору підряду від 07.09.2021 року стосовно ОСОБА_2 , замовлення на виконання роботи №1 від 07.09.2021 р. а також акт приймання-передачі виконаних робіт до замовлення на виконання роботи №1 від 11.10.2021 р., суд вважає, що посадові особи відповідача дійшли помилкового висновку щодо використання найманої праці ОСОБА_2 без укладення трудового договору з позивачем.
12. Суд також звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 р. у справі №640/17424/19, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 р., визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 року "Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю".
У відповідності до частини другою статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Враховуючи зазначене вище, норми постанови Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 року "Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю" підлягають застосуванню виключно до 14.09.2021 р.
13. Як вбачається з акту інспекційного відвідування, оскаржуваного припису та попередження від 17.09.2021 р., відповідач під час їх прийняття керувався положеннями Порядку № 823, який на час завершення проведення інспекційного відвідування та оформлення його результатів втратив чинність, а тому враховуючи вищенаведене, відповідач приймаючи оскаржувані припис та попередження діяв за межами повноважень та у спосіб, який не передбачені Конституцією та законами України.
14. Підсумовуючи наведене вище в контексті встановлених обставин в справі, а також з урахуванням того, що посадовими особами відповідача проведено інспекційне відвідування позивача з істотним порушенням вимог чинного законодавства, а також те, що під час розгляду справи не підтверджено порушення, які встановлені інспекційним відвідуванням, суд дійшов до висновку, що оскаржувані припис та попередження є протиправними та підлягають скасуванню.
15. Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 та частини 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих рішень, а тому суд дійшов висновку, що оскаржувані припис та попередження є необґрунтованими, прийнятими не у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку із чим підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
1. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, слід стягнути на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 4540,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
2. З приводу витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Як зазначалось вище, у поданому позові також заявлено вимогу про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат.
Згідно матеріалів справи позивачем надано документи, які свідчать про витрати останнього на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім цього, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.
На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:
- копію договору про надання правової допомоги від 01.09.2021 року;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 08.10.2021 року;
- розмір ставки адвокатського гонорару від 08.10.2021 року;
- розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу від 08.10.2021 року ;
- акт наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 08.10.2021 року;
- розрахункову квитанцію № 369734 від 08.10.2021 року на суму 10000,00 грн.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.
Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 10000,00 грн, є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем ні у відзиві, ні під час судового засідання, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не заявлено.
Таким чином, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є співмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 10000,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно висновку Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Суд висловлює сумнів щодо існування об'єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Данілов проти України, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Одним з основних прецедентів щодо угод про виплату адвокату гонорару в разі виграшу є справа “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга №31107/96, у якій ЄСПЛ узагальнив свою минулу практику з цього питання і сформулював основні положення стосовно таких угод. Суд зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи “Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№2)” (Sunday Times v. UK (№2) від 06.11.1980, скарга №6538/74), відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Підсумовуючи викладене вище в призмі вимог національного законодавства (яке по суті не визначає чіткого врегулювання питань щодо відшкодування витрат правової допомоги), та висновків Європейського суду з прав людини - суд дійшов висновку про те, що витрати представника позивача у відповідності до наданих доказів, та матеріалів справи слід обрахувати виходячи із реальних обставин, які стосуються складання цих документів, і реальної участі представника позивача в судовому засіданні, а також у зв'язку з відсутністю клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав наведених вище.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЧВ-1898/21/274/АВ/П від 17.09.2021 року, винесений головним державним інспектором Управління Держпраці у Чернівецькій області Ревуцьким Леонідом Івановичем.
3. Визнати протиправним та скасувати попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю № ЧВ-1898/21/274/АВ/П/ПП від 17.09.2021 року, винесене головним державним інспектором Управління Держпраці у Чернівецькій області Ревуцьким Леонідом Івановичем
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 4540,00 грн.
4. Заяву представника позивача - адвоката Павалюк Галини Василівни про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити повністю.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Управління Держпраці у Чернівецькій області (вул. Зелена, 3, м. Чернівці, 58003, Код ЄДРПОУ 39888333)
Суддя О.В. Боднарюк