03 листопада 2021 року справа № 580/6922/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» про стягнення середнього заробітку,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)», в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному обсязі розрахунку при звільненні;
- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за належне до видачі предмети речового майна в розмірі 12700,00 грн. та неотриману компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 55463,52 грн.;
- -стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач у день звільнення позивача зі служби своєчасно не виплатив їй заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді грошової компенсації за належне до видачі предмети речового майна в сумі 12700,00 грн., тому позивач вважає, що відповідач має виплатити їй також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) в сумі 55463,52 грн.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 з врахуванням вимог ст. 122 КАС України прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 9151,55 грн. виплачена позивачу 07.10.2021, що підтверджується відомістю розподілу виплат. Також зазначено, що до спірних правовідносин положення ст. ст. 116, 117 КЗпП України не застосовуються. Крім того, позивачем не доведено заподіяння їй моральної шкоди, оскільки нею не надано відповідних доказів (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням позивачеві шкоди).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в Державній установі «Черкаська виправна колонія (№62)» на посаді молодшого інспектора (оператора охоронної теле- (відео-) системи) відділу інженерно-технічних засобів охорони здоров'я, зв'язку та інформації.
Наказом Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62)” від 09.12.2020 №208/ОС-20 ОСОБА_1 звільнено зі служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», однак при її звільненні зі служби відповідач не нараховував та не виплачував заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу в нічний час, індексацію грошового забезпечення.
Позивач 15.10.2020 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про нарахування та виплату заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді по грошовому забезпеченню у вигляді грошової компенсації за належне до видачі предмети речового майна.
Представник позивача адвокат Хворов В.В. надіслав 10.08.2021 на адресу відповідача адвокатський запит в якому просив надати йому довідку про розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за останні 6 місяців, а також інформацію про розмір грошової компенсації за належної до видачі предмету речового майна та повідомити про причини не виплати вказаної компенсації.
Державна установа «Черкаська виправна колонія (№62)» листом від 01.09.2021 №15/1485 повідомила представника позивача, що компенсація за речове майно не є складовою грошового забезпечення, оскільки фінансується додатково з державного бюджету по КЕКВ 2210 органами управління - Міністерством юстиції України.
Також повідомлено, що вказані кошти будуть перераховані після надходження фінансування на ці потреби.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV), Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ від 14.08.2013 №578 (далі - Порядок №578).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Частиною 2 ст. 23 Закону №2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 10 Порядку №578 предмети речового майна видаються особам у порядку планового забезпечення ним персоналу згідно з нормами забезпечення відповідно до строків їх носіння або експлуатації.
Пунктом 23 Порядку №578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України, державної установи Центр пробації відповідно до їх закупівельної вартості.
Відповідно до п. 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в Державній установі «Черкаська виправна колонія (№62)» на посаді молодшого інспектора (оператора охоронної теле- (відео-) системи) відділу інженерно-технічних засобів охорони здоров'я, зв'язку та інформації та наказом відповідача від 09.12.2020 №208/ОС-20 позивача звільнено зі служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», однак при її звільненні зі служби відповідач не нараховував та не виплачував заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу в нічний час, індексацію грошового забезпечення.
Разом з цим, грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 9151,55 грн. виплачена ОСОБА_1 , що підтверджується відомістю розподілу виплат від 07.10.2021 №211007РВ000022192444.
Оскільки станом на час розгляду справи компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 9151,55 грн. виплачена позивачу, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення на її користь компенсації за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 55463,52 грн., то суд зазначає наступне.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.
Судом із матеріалів справи встановлено, що представник позивача адвокат Хворов В.В. надіслав 10.08.2021 на адресу відповідача адвокатський запит, який отримано відповідачем 26.08.2021 за вх. №19/Аз-21, в якому просив надати йому довідку про розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за останні 6 місяців, а також інформацію про розмір грошової компенсації за належної до видачі предмету речового майна та повідомити про причини не виплати вказаної компенсації.
Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплаченої суми при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірості, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, виходячи з дати виникнення спору - 26.08.2021 до дати проведенням остаточного розрахунку відповідачем 07.10.2021, що становить - 31 робочих днів.
Як вбачається з довідки відповідача від 31.08.2021 №8/1483, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 330,14 грн.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.08.2021 по 07.10.2021 у розмірі 10234,34 грн. (330,14 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 31 (число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком).
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку є частково обґрунтованими на суму 10234,34 грн.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5000 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що відповідачем заподіяно позивачу моральну шкоду, оскільки матеріали справи не містять таких доказів (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням позивачеві шкоди).
Крім того, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачеві моральної шкоди, у зв'язку з чим позов у цій частині також не підлягає до задоволення.
Таким чином, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.08.2021 по 07.10.2021.
Стягнути з Державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» (19603, м.Черкаси, вул. Сурікова, 30, код ЄДРПОУ 08564854) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.08.2021 по 07.10.2021 в сумі 10234 (десять тисяч двісті тридцять чотири) грн. 34 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» (19603, м.Черкаси, вул. Сурікова, 30, код ЄДРПОУ 08564854) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО