03 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5016/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Пекного А.С.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
03 вересня 2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2015 року по 30.10.2018 року та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення за період з 30.10.2015 року по 30.10.20218 року та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки за період з 30 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку - 08 липня 2021 року у розмірі 559128,40 грн.
Ухвалою від 08 вересня 2021 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), сторонам встановлені строки для надання заяв по суті справи.
Ухвалою від 28.10.2021 позов залишено без руху, позивачу наданий строк на усунення недоліків позову.
На виконання вказаної ухвали позивачем подана заява про усунення недоліків позову.
Вирішуючи вказану заяву, суд виходить з наступного.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач упродовж з 31.10.2015 року по 30.10.2018 року проходив службу на посаді водій-стрілець відділення Військової служби правопорядку Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку. Відповідно до наказу №24-РС від 20.08.2018 року позивача звільнено, а відповідно од наказу №222 від 30.10.2018 виключено із списків особового складу зонального відділу та всіх видів забезпечення з 30.10.2018.
У період проходження мною військової служби з 31.10.2015 року по 30.10.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Також, при звільненні позивачу не була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 року.
З метою захисту порушених прав, позивач звертався до суду з відповідними позовами.
Так, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року по справі № 540/1322/21 зобов'язано Херсонській зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2015 року по 30.10.2018 роки, а рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року по справі № 647/1096/20за зобов'язано Херсонській зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій згідно п.12 ч.1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби , а саме станом на 30.10.2018 року.
08 липня 2021 року за вищезазначеними рішеннями суду відповідачем було остаточно проведено розрахунок по даним виплатам.
З огляду на викладене позивач вказує на наявність у нього права на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати належних при звільненні з військової служби коштів, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача. Однак, відповідно до листа № 1374/пр від 19.08.2021 відповідач фактично відмовив позивачу у виплаті вказаних коштів, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Отже, позивач, знаючи про порушення своїх прав з 08.07.2021, звернувся до суду з цим позовом лише 03.09.2021.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20, у якій Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
Згідно з приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.
Згідно п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 р., набула чинності для України 11.09.1997 р.) "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".
Вирішуючи питання стосовно застосування ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" (заява №20347/03 §35) зазначено "… пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності…".
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України" (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що "…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.".
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
В даному випадку регулювання з боку держави полягає у встановлені строків звернення з позовом до суду.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Таким чином, дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, позивач зазначає, що 08 липня 2021 року за відповідними рішеннями суду відповідачем було остаточно проведено розрахунок по виплатам. 16 липня 2021 року, позивач надіслав заяву відповідачу, через відділення пошти AT «Укрпошта» у м. Курахове Донецької області, в якій просив останнього нарахувати та виплатити йому середній заробіток, та яку він отримав 19.07.2021 року. 19 серпня 2021 року відповідач надіслав відповідь від 19.08.2021 року № 1374/пр , яку позивач отримав 25 серпня 2021 року, також через відділення AT «Укрпошта» в м. Курахове Донецької області.
Отже, отримавши відповідь відповідача про відмову у нарахуванні та виплаті середнього заробітку саме 25.08.2021, позивач вже 03.09.2021 звернувся до суду з цим позовом.
З огляду на викладене, та приймаючи до уваги, що з моменту коли позивач дізнався про порушення своїх прав, останній почав вчиняти дії щодо реалізації свого права та без зволікань звернувся до суду з цим позовом, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк.
Отже, позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, а тому суд, відповідно до ч.14 ст.171 КАС України продовжує розгляд справи.
Керуючись ст. 171, 243, 248 КАС України,
ухвалив:
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Продовжити розгляд справи №540/5016/21.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання.
Суддя А.С. Пекний