03 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/3229/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати противоправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення поновлення виплати позивачу пенсії за віком з 07.10.2009 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV з компенсацією втрати частини доходів;
- зобов'язати відповідача поновити виплату позивачу пенсії за віком з 07.10.2009 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV з компенсацією втрати частини доходів.
Ухвалою від 12.07.2021 у справі відкрите спрощене позовне провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є громадянином України, яка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. Зазначає, що на підставі нотаріальної довіреності представник позивача звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення позивачці раніше призначеної пенсії. Проте, незважаючи на подання представником позивача пенсійному органу усіх документів, передбачених чинним законодавством України, відповідач прийняв необґрунтоване та протиправне рішення про відмову у поновленні виплати позивачу пенсії. Із наведених підстав, просить задовольнити позовні вимоги.
23.07.2021 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на таке. Відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Проте, представник позивача не надав до Управління документу, який підтверджує, що позивачка є громадянкою України. Отже, оскільки звернення позивача за поновленням виплати пенсії відбулось з порушенням процедури, визначеної Порядком № 22-1, заява подана не особисто ОСОБА_1 , а представником за довіреністю, в ній відсутні дата подання та підпис заявника, не наданий оригінал паспорту громадянина України або інший документ, що підтверджує реєстрацію місця проживання позивачки в Україні, що є необхідною умовою для поновлення виплати пенсії, заява подана не до структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб), тому заява розглянута відповідно до Закону України "Про звернення громадян", про що представнику позивача надана відповідь про відсутність правових підстав для розгляду питання про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 . Із врахуванням викладеного, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Таким чином, суд розглядає дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, через свого представника за довіреністю ОСОБА_2 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про поновлення виплати пенсії за віком.
Заява ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії зареєстрована пенсійним органом 24.06.2021 за № 4117/Б-2100-21, про що свідчить наявний в правому нижньому кутку аркушу заяви штриховий код.
Дослідивши вказану заяву, суд встановив відсутність в ній підпису заявника, на що також звертає увагу відповідач у відзиві.
До заяви додані наступні документи: копія довіреності від 07.01.2019; копія Апостиля та копія його перекладу; копія листа щодо підтвердження підпису.
Головне управління ПФУ в Херсонській області листом від 02.07.2021 повідомило представника позивача про те, що ОСОБА_1 не дотримані вимоги порядку звернення за поновленням виплати пенсії, тому відсутні правові підстави для розгляду питання про поновлення виплати пенсії.
Не погодившись з відмовою пенсійного органу у поновленні виплати пенсії за віком, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. " реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 51 Закону № 1058-IV).
Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009, пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009.
Як вказано в Рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.
Отже, проживаючі в Ізраїлі громадяни України мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульоване Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Отже, пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.
Як підтверджено матеріалами справи заву про поновлення виплату пенсії позивачки до відповідача подавав представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем. Вказаний факт також не заперечується відповідачем.
Відтак, висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 1.5 Порядку № 22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії, суд вважає необґрунтованим.
Разом з тим, пунктами 2.8 та 2.9 Порядку № 22-1 встановлено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
При цьому, відповідно до п. 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-III (далі-Закон № 2235-III) документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Абзацом 1 п. 2.9 Порядку № 22-1 встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Таким чином, суд вважає, що право громадянина України на пенсійне забезпечення є беззаперечним та становить складову гарантованого Конституцією права на соціальний захист для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості. Відповідне право не може пов'язуватись, зокрема, з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Разом з тим, наведеними нормами закону та підзаконними нормативно-правовими актами передбачений порядок реалізації відповідного права особи. Дотримання вказаного порядку є обов'язковим не тільки для суб'єкта владних повноважень, але й для особи, що звернулась за поновленням виплати пенсії.
Одним з обов'язкових вимог до заявника є подання ним разом з заявою паспорту (або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно зі ст. 5 Закону № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 13 Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
Так, судом встановлено, що представник позивача, звертаючись до територіального пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії, не надав паспорту позивачки, як того вимагає п. 2.9 Порядку № 22-1, ні іншого документу, що посвідчє особу в розумінні ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI, крім копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, виданого 06.01.2000.
Слід зауважити, що представник позивача не надав суду жодного з документів, що посвідчує особу позивача, крім копії закордонного паспорту ОСОБА_1 для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , строк дії якого закінчився 06.01.2010 (а. с.10).
При цьому, вказаний паспорт містить відмітку про продовження дії паспорту до 06.01.2020.
Також, представник позивача не надав суду інших документів на посвідчення особи позивача до заяви про поновлення виплати пенсії та до позовної заяви.
Суд відмічає, що абзацом 1 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Відповідно до ч. 7 ст. 22 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: назва держави; назва документа; тип документа; код держави; номер документа; ім'я особи; громадянство; дата народження; унікальний номер запису в Реєстрі; стать; місце народження; дата видачі документа; уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); дата закінчення строку дії документа; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи; дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою).
Згідно з абз. 1 п. 1 розділу V "Перехідні положення" Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов'язковій заміні.
Підпунктом 2 п. 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 №152, передбачено, що паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії.
Строк дії вказаного документа обмежений та становить для осіб, які досягли шістнадцятирічного віку - 10 років.
Після спливу вказаного строку особа не втрачає громадянства України чи будь-яких інших прав, однак сам документ вже не може бути використаний за своїм безпосереднім призначенням. Такий документ визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується. Замість нього, в разі знаходження особи за кордоном, документом, що тимчасово заміщує функції паспорта громадянина України для виїзду за кордон є посвідчення особи на повернення в Україну.
Таким чином, законом не передбачена можливість використання паспорта громадянина України для виїзду за кордон після закінчення строку його дії, такий паспорт підлягає обміну на новий. Також даний Закон не передбачає такої функції, як продовження дії паспорту на повий термін.
З огляду на викладене, суд зауважує, що на момент подання заяви про поновлення виплати пенсії (24.06.2021), паспорт позивачки для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданий 06.01.2000 був недійсним, так як строк його дії закінчився 06.01.2010.
Аналогічний висновок стосовно того, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон не може вважатись належним документом, що посвідчує особу сформований Верховним Судом у постановах від 30.04.2020 у справі № 805/153/18-а та від 21.12.2019 усправі № 663/574/17.
У свою чергу, відповідно до статті 5 Закону України "Про громадянство України", документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на:
1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України;
2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
За таких обставин, суд відмічає, що досліджений паспорт позивача не є належним документом, що посвідчує особу, яка звернулася за призначенням/поновленням пенсії, подання якого передбачено пунктом 2.9 Порядку № 22-1.
Також, зазначений документ не може підтверджувати належності позивача до громадянства України, оскільки є недійсним.
Крім того, суд зауважує, що оскільки позивач не звертався до відповідача у встановленому порядку та не надав усіх необхідних документів, то відповідачем не прийняте рішення про відмову у поновленні або поновленні виплати пенсії, а заява фактично розглянута як звернення громадян.
Вищевказаний висновок суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена в постановах від 21.09.2018 у справі № 805/465/18-а (адміністративне провадження № К/9901/54767/18), від 30.10.2018 у справі № 369/7555/17, від 30.04.2020 у справі № 805/153/18-а.
Відповідно до п. 2.8. Порядку № 22-1, поновлення, виплата пенсії, здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Жодним нормативно-правовим актом України не передбачений обов'язок або право пенсійного органу автоматично здійснювати поновлення виплати пенсії без відповідного волевиявлення пенсіонера (надання відповідної заяви) та без документів, визначених пенсійним законодавством.
Отже, доводи представника позивача, про те, що оскільки пенсія позивачці вже була призначена, то така пенсія підлягає поновленню, є безпідставними, оскільки пенсія не поновлюється автоматично, а її поновлення відбувається у разі подання позивачем заяви з дотриманням Порядку 22-1.
Таким чином, вимоги позивача про поновлення виплати пенсії виключно в автоматичному порядку без ідентифікації особи не відповідають нормам чинного пенсійного законодавства України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява позивачки подана до органу Пенсійного фонду України належним представником та право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Проте, враховуючи, що позивачем до заяви не було надано належного посвідчення особи у розумінні норми п. 2.9 Порядку 22-1, суд вважає, що ОСОБА_1 не дотримані вимоги вищезазначеного порядку в частині надання документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Отже, за відсутності всіх необхідних додатків до заяви про поновлення виплати пенсії позивачки, відповідач не мав можливості розглянути її по суті та прийняти законне та обґрунтоване рішення. Питання щодо поновлення пенсії позивача не може бути розглянуто без надання передбаченого законом документа, що посвідчує особу заявниці.
У свою чергу, вказане не позбавляє позивача права на поновлення виплати пенсії у разі звернення до територіального органу ПФУ з дотриманням вимог пункту 2.8, 2.9 Порядку 22-1.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Частиною 1 ст. 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , відтак відмовляє у задоволенні позову.
Згідно з наказом голови суду від 29.07.2021 № 05-06/63 головуюча суддя Кисильова О.Й. у період з 20.08.2021 до 20.09.2021 включно перебувала у щорічній основній відпустці, а згідно із наказом від 27.10.2021 № 05-06/86 у період з 29.10.2021 по 01.11.2021 включно перебувала у відпустці, у зв'язку з чим рішення у даній справі ухвалене 03.11.2021.
За правилами ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору на користь позивача стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 9, 73-78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
вирішив:
Відмовити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.Й. Кисильова
кат. 112010200