Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про закриття провадження у справі
03.11.2021 року справа №520/16719/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової допомоги, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області (вул.Бакуліна,18, м. Харків, 61166) в якому просить суд:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління ДФС у Харківській області щодо не вжиття заходів спрямованих на виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , у зв'язку із встановленням інвалідності в розмірі 288 150,00 грн. (двісті вісімдесят вісім тисяч сто п'ятдесят гривень) на підставі погодженого ДФС України висновку;
- стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомоги у зв'язку із інвалідністю, в розмірі 288 150,00 грн. (двісті вісімдесят вісім тисяч сто п'ятдесят гривень);
- стягнути з Відповідача на користь Позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 2881,50 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня п'ятдесят копійок);
- стягнути з Відповідача на користь Позивача суму витрат на правову допомогу в розмірі 11500,00 (одинадцять тисяч п'ятсот) гривень.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначив, що станом на день подання даного позову, судове рішення по справі № 520/1952/2020 ГУ ДФС в Харківській області не виконано. Також вказав на протиправну бездіяльність відповідача щодо не вжиття заходів спрямованих на виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням інвалідності в розмірі 288150,00 грн на підставі погодженого ДФС України висновку.
Ухвалою суду від 03.09.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що дана позовна заява, є нічим іншим, як заява про заміну сторони чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення по справі № 520/1952/2020. Також просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 по справі №520/1952/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області, Державної фіскальної служби України (м. Київ, пл. Львівська, 8) про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління ДФС у Харківській області сформувати та погодити з ДФС України висновок про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю ОСОБА_1 , в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, відповідно до Закону України “Про міліцію” та подати його на виконання до ДФС України.
В іншій частині позову - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишено без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року по справі № 520/1952/2020 скасовано в частині відмови у задоволенні позову.
Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління ДФС у Харківській області здійснити нарахування (розрахунок) та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності у відповідності до ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію", перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 по справі № 520/1952/2020 - залишено без змін.
Судове рішення від 02.06.2020 по справі 520/1952/2020 набрало законної сили 06.10.2020.
Як вбачається з матеріалів справи рішення по справі 520/1952/2020 боржником не виконано.
Щомісячний розмір пенсії з 01.03.2016 по теперішній час складає 6356,45 грн.
У відповідь на адвокатський запит б/н А32/17/03/2021 щодо причин невиконання ДФС судових рішень стосовно виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв'язку з інвалідністю ДФС України листом від 31.03.2021 № 1324/6/99-99-04-15 повідомило про відсутність на рахунках цільових коштів КЕКВ 2730 для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 визначеної рішенням суду.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не вжиття заходів спрямованих на виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням інвалідності в розмірі 288150,00 грн, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Суд зазначає, що у даній справі, предметом спору є виплата грошових коштів у сумі 288150,00 грн, які ДФС у Харківській області зобов'язано виплатити позивачу як одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності.
Фактично при розгляді даного позову суд має дослідити і перевірити порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 по справі №520/1952/2020 та правомірність вчинення дій відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням інвалідності в розмірі 288150,00 грн.
Суд зазначає, що приписами ст. 129-1 Конституції України встановлено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Положеннями ст. 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Таким чином, у відповідності до зазначених правових норм, зокрема, Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 по справі №520/1952/2020 є обов'язковим до виконання на всій території України.
Саме з метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегулювано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (ч. 1 ст.383 КАС України).
Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
З адміністративного позову вбачається, що фактичною підставою для звернення до суду із даними вимогами, слугував факт не виплати сум одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленої рішенням суду. У зв'язку із цим утворилась сума заборгованості у розмірі 288150,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.
Тобто, заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку, новий спір не виник, а має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен звернутись до суду в порядку судового контролю за виконанням рішення.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому позовному провадженні не розглядаються.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Згідно ч. 2 ст. 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку наявне рішення суду, що набрало законної сили, яким вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, отже, новий спір не виник, а має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, через що наявні правові підстави для закриття провадження у справі відповідно до п.4 ч.1 ст.238 КАС України.
Зазначена правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду викладеним в постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, а також від 03.04.2019 по справі №820/4261/18.
Відповідно до ч.2 ст.239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Стосовно клопотання позивача стягнути з відповідача на його користь суму витрат на правничу допомогу в розмір 11500,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 КАС України, частинами першою, третьою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою статті 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз змісту вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження витрат на правову допомогу представник позивача надав: договір про надання адвокатом правової допомоги надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт від 14.01.2021 та Додаток № 1 до вказаного договору від 14.01.2021.
Суд зазначає, що докази, надані на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам, установленим статтею 134 КАС України.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на правничу допомогу, які не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.
Керуючись положеннями ст.ст.5, 47, 126, 142, 183, 189, 194, 205, 229, 238, 239, 248, 256, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової допомоги.
Роз'яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя О.М. Тітов