Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання забезпечення адміністративного позову до пред'явлення позову
"03" листопада 2021 р. справа № 520/22202/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про арешт коштів боржника від 12.10.2021 р. ВП №6154771 до пред'явлення позову Державного підприємства Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування ,-
встановив:
Заявник має намір оскаржити у судовому порядку постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, винесені головним державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) у виконавчому провадженні ВП №61584771 по виконанню виконавчого листа №125, виданого 26.08.2020 р. ГУ ДПС у Харківській області, за яким Державне підприємство Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування є боржником.
03.11.2021р. до суду надійшла означена заява про забезпечення позову до подання позовної заяви, яка містить вимоги про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про арешт коштів боржника від 12.10.2021р. ВП №6154771.
Аргументуючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову заявник зазначив, що станом на 01.11.2021р. податкового боргу немає, а тому і підстав для стягнення з нього коштів немає.
Вирішуючи згадану вище заяву, суддя виходить із таких підстав та мотивів.
Правовідносини з приводу забезпечення адміністративного позову унормовані ст.ст.150-158 КАС України.
У силу ч.2 ст.150 КАС України до кола підстав забезпечення позову законодавцем віднесені обставини: 1) існування ознак ризику істотного ускладнення виконання рішення суду; 2) існування ознак ризику неможливості майбутнього виконання рішення суду; 3) існування ознак ризику втрати ефективного захисту (поновлення) порушених (оспорюваних) прав та ущемлених інтересів; 4) очевидності ознаки протиправності управлінського волевиявлення владного суб'єкта в одночасному поєднанні з очевидністю ознак порушення прав та інтересів заявника.
При цьому, суд вважає, що вирішення по суті заяви про забезпечення позову має здійснюватись виключно за правилами ч.1 ст.77 КАС України та без надання юридичної оцінки саме тим обставинам, котрі входять до предмету доказування у спорі.
Отже, розв'язуючи клопотання про забезпечення позову, суд не має права вирішувати наперед ті питання, котрі стосуватимуться суті заявлених у майбутньому позові вимог, тобто вдаватися до оцінки обставин, котрі стануть предметом доказування по справі.
У даному конкретному випадку, заявником не викладено юридично спроможних доводів та документально не підтверджено існування обставин, які б явно та очевидно поза розумним сумнівом показували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди власним правам та інтересам приватної особи або які б унеможливили захист власних прав та інтересів приватної особи без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
До того ж очевидність протиправності рішень суб'єкта владних повноважень, які заявник має намір оскаржити у майбутньому, заявник пов'язує виключно із власним майновим станом та суто власним твердженням про невідповідність закону владних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, що не узгоджується із змістом норм процесуального закону.
Викладені міркування окружного адміністративного суду також повністю корелюються із правовими висновками постанови Верховного Суду від 13.09.2021р. у справі №ЗД/460/2/20, де зазначено, що підстави для забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним, і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що баланс між приватним інтересом заявника на припинення виконання наразі чинного зобов'язання та публічним інтересом суспільства на забезпечення належного рівня правопорядку у сфері примусового виконання виконавчих документів унеможливлює задоволення поданої заявником заяви про забезпечення позову за обраними заявником доводами та сформульованими заявником вимогами.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 72, 150-154, 241-243, 148, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
ухвалив:
1. Заяву про забезпечення позову до пред'явлення позову - залишити без задоволення.
2. Роз'яснити, що рішення набирає законної сили з моменту підписання; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дати підписання.
Суддя А.В. Сліденко