Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
03 листопада 2021 р. № 520/15859/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України в якому просить суд:
1. Скасувати Наказ Державної міграційної служби України в Харківський області від 12.08.2021р. №205;
2. Зобов'язати Державну міграційну службу України в Харківський повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову зазначено, що Наказ Державної міграційної служби України в Харківський області від 12.08.2021р. №205 є протиправним та таким, що винесений з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню, у зв'язку з чим просить суд повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У зв'язку з перебуванням судді Харківського окружного адміністративного суду Спірідонова М.О. на навчанні, рішення суду виготовлено в перший робочий день.
Ухвалою суду від 25.08.2021 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Від відповідача, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, відзив на адміністративний позов не надходив, отже, своїм правом на подання відзиву по адміністративній справі відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 12.08.2021 року позивач - громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вдруге звернувся до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області, з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вперше із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 23 липня 2018 року.
Рішенням ДМС від 30.07.2020 №327-20, за результатами розгляду особової справи № 2018КН0036, підтримуючи висновок ГУ ДМС України в Харківській області встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 чистини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі-Закон), відсутні та громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач оскаржив вищевказане рішення до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року по справі № 520/11158/2020 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії було відмовлено.
Вказаним рішенням суду було встановлено, що позивач був активним учасником та дописувачем (під псевдонім HORUS) на сайті та блозі МУКТО-МОНА (означає «вільний розум») та SOMEWHEREINBLOG, які об'єднували прогресивно мислячих людей. МУКТО-МОНА - це перша онлайн-платформа для бенгало мовних людей, яка об'єднувала вільнодумців, атеїстів, світських блогерів та письменників, що була започаткована ОСОБА_4, який був убитий ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Угрупування Аль- Каїда на Індійському субконтиненті заявила, що вона несе відповідальність за смерть ОСОБА_4 .
Позивачем також зазначено, що з 2002 року він практикує ліберальний секуляризм, атеїзм. В часи навчання в університеті він ділився своїми словами, думками із друзями, які навчались з ним в університеті. Дуже швидко познайомився з вільнодумцями, раціоналістами, скептиками, атеїстами та гуманістами на Азіз Супермаркет Шахабаг у Дацці.
20 лютого 2003 року позивач зустрів одного із його друзів ОСОБА_5 (Він також був членом групи МУКТО-МОНА та зазвичай вів блог в спільнотах для блогів, зокрема Somewhereinblog, використовував псевдонім ОСОБА_6 . 15 лютого 2013 року, після коментарів, які він опублікував в Інтернеті про релігійний фундаменталізм, він був вбитий екстремістами, пов'язаними з партією Джамаат-ал-Ісламі (його зарубали мачете на улиці). В магазині чаю вони з товаришем говорили про політику та релігію. У розмові між собою ображали пророка ісламу Мухаммеда . Говорили про те, як Мухаммед може бути посланцем Божим? Він був вбивцею та розбещувачем малолітніх. Також говорили про ісламську політичну партію в Бангладеш. В кінці кафе сиділи 4 або 5 людей, які були схожі на студентів. Коли вийшли з кафе, раптом, 4 людини почали бити його та його друга. Несподівано 2 особи зайняли їх, а ще двоє людей були поруч з ними. Один чоловік вдарив позивача по обличчю, взяв волосся і кричав, щоб він не ображав пророка та іслам, погрожував вбити нас. Інший чоловік кричав, що їм слід відрізати пальці. Раптом, інші два чоловіки, які прикривали їх, сказали: "ми не готові зараз, але це перше і останнє попередження для вас обох". ОСОБА_1 хотів написати заяву в поліцейській дільниці, але ОСОБА_8 сказав не робити цього, сказавши «Ті, хто пишуть проти уряду та образи релігії, перебувають під загрозою статті 57 та заарештовуються, затримуються та піддаються катуванням поліцією. Бути атеїстом - є одним із соціальних злочинів у Бангладеш до сьогодні, але ми не перестаємо писати чи висловлювати свої думки», - сказав він.
Через кілька днів два чоловіки з'явилися перед його будинком та сказали, що хочуть поговорити. Один чоловік сказав: «Я знаю, що ти студент архітектури, і ти походиш з доброї сім'ї. Припини ображати нашу релігію та більше не ходи до Азіз Супермаркет. Я знаю, де ти живеш, і я знаю всіх твоїх братів. Наступного разу, коли ми не будемо лише давати поради, ми перейдемо до дій. Не йди до поліції, ми все знаємо».
Позивачем також повідомлено, що з того часу він боявся кожного кроку, відчував проблеми з концентрацією, пам'яттю, логічним мисленням та мовою, відчував втрату ініціативи або бажання брати участь у будь-якій діяльності. Члени його сім'ї порадили йому залишити Бангладеш якомога раніше.
27 лютого 2004р. бангладешський письменник, поет та критик, член блогу ОСОБА_9 став жертвою замаху нападників, озброєних мачете, поблизу кампуса Університету Дакки під час щорічного книжкового ярмарку Екушей . Після цього позивач вирішив швидко покинути країну, оскільки він також був дуже активний у блозі МУКТО-МОНА. Позивачем вказано, що він був популярний в районі в Дацці, та більшість людей знали, що він атеїст і пише проти релігії та уряду.
01 березня 2004року ОСОБА_1 поїхав до Імміграційного відділення за паспортом. Заповнив форму заявки на паспорт та написав «атеїст» в клітці віросповідання у Бланку персональних відомостей. Імміграційна поліція повідомила позивача, що перевірить його адресу та членів його сім'ї протягом кількох днів. 04 березня імміграційна служба, поліція прийшли з перевіркою до позивача додому. Позивачем повідомлено суд, що вони погрожували та кричали йому: «Ми не дамо тобі паспорта, виправляй клітинку «віросповідання», атеїсти не релігія, ви народжені в мусульманській сім'ї». Хотіли заарештувати за статтю 57, за шкоду релігійній громаді та гармонії комуни. Після однієї години пригнічень та образ вони отримали переписані документи для верифікації позивача було повідомлено, що він повинен прийти до Відділу поліції Мотіжилу перед від'їздом з Бангладеш. 01.11.2004 року ОСОБА_1 покинув Бангладеш та з того часу не повертався до країни моєї громадянської належності.
Позивачем зазначено, що термін дії його попереднього паспорту закінчувався в червні 2014 року. Після направлення відповідного запиту, для отримання паспорту, на офіційну електронну пошту посольства. В телефонній розмові зі співробітником Посольства Бангладеш в Російській Федерації позивача повідомлено, що він може отримати паспорт протягом 7 днів, якщо він дасть йому 1000 доларів.
23 березня 2015 року позивач подав скаргу та офіційний запит до радника з міжнародних справ та спеціального представника почесного прем'єр-міністра Уряду Народної Республіки Бангладеш до Інтерполу та Департаменту кримінальних розслідувань Бангладеш.
29 березня 2015 року позивачу зателефонував посол Бангладеш в Російській Федерації, він просив відкликати скаргу, повідомив, що є дипломатом і згідно з Женевськими Конвенціями з ним все буде добре, а у позивача можуть бути проблеми в Бангладеш, через те, що позивач завдає шкоди релігійним настроям та ображає мусульманське суспільство, повідомив, що знає чим займаються блогери МУКТО-МОНА та SOMEWHEREINBLOG.
У 2013 році було широко поширено список з 84 атеїстів, вільнодумців, противників ісламістських політичних партій та світських блогерів. ОСОБА_11 , псевдонім HORUS в їх чорному списку, який опублікували майже всі газети в Бангладеш. У 2015 році угрупування Ansarullah Bangla Team - ісламістська джихадистська організація у Бангладеш, направила лист до засобів масової інформації, про те що загрожує вбити 19 блогерів, художників, міністрів та вчителів за те, що вони є «сатанинськими блогерами», «ворогами ісламу» та «атеїстами». У цьому списку також було ім'я ОСОБА_1 .
З урахуванням вищевикладених обставин, позивач висловлює свої побоювання, що така ж доля може чекати й на нього, через те, що він публічно висловлював та висловлюю свої погляди. Багато членів МУКТО-МОНА та SOMEWHEREINBLOG разом з його засновником за останні роки було вбито ісламськими екстремістами, оскільки, уряд Бангладеш здійснює переслідування блогерів, публіцистів, журналістів, які висловлюються на релігійну тематику. Зокрема на підставі закону про ІКТ (Інформаційні та комунікаційні технології) 2018 року надає права правоохоронцям. Вказаний закон передбачає, що якщо будь-яка особа або група навмисно публікує або передає на веб-сайті або в будь-якій іншій електронній формі будь-який матеріал, який створює ворожнечу та ненависть між різними групами чи спільнотами, або завдає шкоди гармонії комуни, або створює нестабільність або анархію, або можливість погіршення правопорядку, діяльність буде розглядатися як злочин. Такий злочин матиме максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на п'ять років. У Бангладеш його може бути пред'явлено обвинувачення навіть в аеропорту, якщо повернеться до Бангладеш, оскільки владі відомо все про нього.
Згідно ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2021 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення ХОАС від 21.12.2020 залишено без змін.
Не погодившись з вищевказаними рішеннями позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 31.05.2021 відмовив заявнику у відкритті касаційного провадження.
Також судом під час розгляду справи встановлено, що наказом відповідача від 12.08.2021 року № 205 встановлено, що у заяві від 12 серпня 2021 року громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 вказав: «Я стверджую, що основною причиною яка перешкоджає мені повернутися до країни громадської належності є побоювання за моє життя внаслідок переслідування та погроз мені з боку влади народної Республіки Бангладеш та ісламських груп наближених до « Аль-Каїди » і « Ансар-Уль-іслам » і ці погрози пов'язані з моєю свободою вираження стосовно релігії в рідній країні бангладеш та в мережі інтернет». Одночасно заявник повідомив, що є атеїстом, блогером та активним учасником різних блогів та сайтів на релігійну тему, де висловлює свою думку стосовно атеїзму.
З зазначеного вище наказу відповідача судом встановлено, що під час розгляду заяви від 23.07.2018 відповідачем було встановлено, що в 2004-2005 роках заявник потрапив до спецприймальника та декілька разів їздив до СБУ. Проте детально повідомити що з ним трапилось, коли та куди їздив він не зміг. Також заявник повідомив (співбесіда від 08.02.2019), що в 2005 році брав участь в бійці в м. Дергачі, та в результаті якої потрапив до слідчого ізолятору.
З метою встановлення особи, враховуючи надану заявником інформацію, згідно з пунктом 7, 8 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідачем надіслано запит до Дергачівського районного суду Харківської області. Було встановлено, що 08.07.2005 року Дергачівським районним судом Харківської області винесено вирок по кримінальній справі №1-371/05 за обвинуваченням громадянина Бангладеш, за установчими даними ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,. В якому визнано ОСОБА_13 винним в здійснені злочину передбаченого ст. 187 ч.1 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі. На підставі статті 75 УК України ОСОБА_13 від призначеного покарання був звільнений з випробувальним терміном три роки, до вступу вироку в силу запобіжний захід змінений, з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнений з під варти в залі суду.
Під час звернення 23.07.2018 року за захистом до ГУ ДМС України в Харківській області заявник в заяві-анкеті не повідомив про здійснений ним кримінальний злочин та про вирок винесений 08.07.2005 року Дергачівським районним судом Харківської області.
Під час співбесід від 31.07.2018, 15.08.2018 та 08.02.2019 заявник неодноразово повідомляв, що не змінював свої ім'я та прізвище, та не використовував інші імена та прізвища.
Після проведення співбесід та детального вивчення і огляду наданого паспортного документа який посвідчує особу заявника відповідачем були встановлені обставини які викликали сумнів у дійсності наданого національного паспорта. А саме, під час зіставлення наданого вищевказаним громадянином національного паспорта серії НОМЕР_1 , виданого у 2015 році, встановлено його невідповідність новому зразку національного паспорта Народної Республіки Бангладеш від 2014 року, розміщеному в електронній інформаційно-довідковій системі Національної поліції Королівства Нідерландів «Edison TD». За інформацією з відкритих джерел мережі Інтернет, Народна Республіки Бангладеш перейшла до випуску машинозчитуваних паспортів з 2010 року, а всі раніше видані рукописні паспорти були вилучені після закінчення строку їх дії до листопаду 2015 року. Тому, на виконання частини восьмої статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI до Управління СБУ в Харківській області ГУ ДМС України в Харківській області направлено листа щодо перевірки дійсності національного паспорта серії НОМЕР_1 , громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_13 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно матеріалам отриманим з Управління СБУ в Харківській області (лист №70/2-13046 від 27.09.2018) в ході перевірочних заходів стосовно бланка паспорта громадянина Бангладеш серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_13 та другого аркуша, де розташоване фотозображення, виявлені наступні ознаки:
- невідповідність форми та розміру наскрізної перфорації на ламінуючій плівці та другому аркуші бланка;
- наявність складок (покоробленість) паперу у місці розташування фотокартки;
Перелічені вище ознаки свідчать про те, що в паспорті громадянина Бангладеш серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_13 , присутні ознаки можливої заміни фотозображення шляхом видалення первісної фотокартки. Категорично стверджувати факт видалення та переклеювання фотозображення можливо лише після проведення руйнуючих документ методів, а саме відокремлення фотокартки.
Під час дослідження другого аркуша паспорта серії НОМЕР_1 у наскрізному освітленні на звороті фотокартки виявлено відтиск печатки з текстом який частково читається як «...Україна АДВОКАТ Харків...».
Враховуючи вищезазначене, відповідачем було зроблено висновок, що можливо в паспорті громадянина Бангладеш серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_13 фотокартка вірогідно змінювалася.
Також, в результаті перевірки, проведеної відповідачем 21.08.2018 в секторі дактилоскопічних видів досліджень та обліків Харківського НДЕКЦ МВС України (лист № 19/121/2-3977 від 22.08.2018) за допомогою АДІС «ДАКТО-2000» установлено збіг відбитків пальців рук на перевіряємій дактилокарті на ОСОБА_1 з відбитками пальців рук на дактилокарті, заповненій на особу «ОСОБА_13», ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: республіка Бангладеш, м. Чандпур, дактилоскопійований в Дзержинському РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області, а також з відбитками пальців рук на дактилокарті, заповненій на особу «ОСОБА_14», ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: Індія, штат Пенджап, дактилоскопійований 28.01.2005 у Фрунзенському РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області, а також з відбитками пальців рук на дактилокарті, заповненій на особу «ОСОБА_14», ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: Індія, штат Пенджап, дактилоскопійований 24.01.2005 у приймальнику-розподільнику ОСУ ХМУ УМВСУ в Харківській області (інформація з дактилокарт).
Після проведення співбесід відповідачем була зроблена перевірка за обліками ЦП «Армор» (о/с №2018КН0036 том 5, с. 210), в результаті якої встановлено наявність громадян: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 (співпадає з фотокарткою заявника о/с 2018КН0036 том 5, с.211), ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в обліках ЦП «Армор».
Зі слів заявника, під час співбесіди від 15.08.2018 року, в 2004-2005 році він потрапив до спецприймальника, проте установлено збіг відбитків пальців рук на перевіряємій дактилокарті на ОСОБА_1 з відбитками пальців рук на дактилокарті, заповненій на особу « ОСОБА_14 », ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: Індія, штат Пенджап, дактилоскопійований 24.01.2005 у приймальнику - розподільнику ОСУ ХМУ УМВСУ в Харківській області.
В результаті вивчення матеріалів справи, співбесід та враховуючи результати перевірочних заходів Управління СБУ в Харківській області та перевірку Харківського НДЕКЦ МВС України відповідач дійшов висновку, що заявником надані не достовірні відомості та документи відносно себе, та заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може видавати себе за іншу особу. Тому, що Дергачівським районним судом Харківської області, по кримінальній справі №1-371/05 встановлено ім'я підсудного як - ОСОБА_13 , Дзержинським районним судом м. Харкова (справа 638/8763/18) встановлено ім'я як - ОСОБА_13 , проте сам заявник повідомляє, що його прізвище - ОСОБА_15 , а ім'я - ОСОБА_16 .
Наказом відповідача від 12.08.2021 року № 205 також встановлено, що під час звернення з заявою-анкетою 12.08.2021 позивач зазначив, що перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності та не бажає повертатись через загрозу його життю.
Вказаним наказом Державної міграційної служби України в Харківський області від 12.08.2021р. №205 позивачу - громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , було відмовлено в прийняті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за відсутності умов, передбачених п. 1 чи 13 ч. 1 ст, 1 цього Закону, тим що заявник видає себе за іншу особу, зазначені умови не змінилися, та заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив наступне.
Він народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у Бангладеш та проживав у місті Дакка. Вивчав архітектуру в Університеті науки та техніки імені Ассанулли та Університеті Азія Пасіфік (2000-2004).
Був активним учасником та дописувачем (під псевдонім НОКІІ8) на сайті та блозі МУКТО-МОНА (означає «вільний розум») які об'єднували прогресивно мислячих людей. МУКТО-МОНА - це перша онлайн-платформа для бенгаломовних людей яка об'єднувала вільнодумців, атеїстів, світськими блогерів та письменників, що була започаткована ОСОБА_17 (ОСОБА_4 був натуралізованим громадянином США та засновником впливового бангладешського блогу МУКТО-МОНА ("Вільнодумці"). ОСОБА_4 був відвертим атеїстом та противником релігійного екстремізму, він був убитий ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Угрупування Аль- Каїда на Індійському субконтиненті заявила, що вона несе відповідальність за смерть ОСОБА_4 ).
З 2002 року практикує ліберальний секуляризм, атеїзм. В часи: навчання в університеті часто ділився своїми словами, думками із друзями, які навчались з ним в університеті. Познайомився з вільнодумцями, раціоналістами, скептиками, атеїстами та гуманістами на Азіз Супермаркет Шахабаг у Дацці. Це багатофункціональний ринок та житловий комплекс, який відомий своїми книжковими магазинами та місце для вільних мислителів, поетів, письменників, видавців, вчителів та студентів.
20 лютого 2003 року позивач прийшов до вищезгаданого місця, щоб зустрітись із друзями. Там зустрів одного із друзів ОСОБА_5 (Він також був членом групи МУКТО-МОНА та зазвичай вів блог в спільнотах для блогів, зокрема Ботем'НегеіпЬІоу, використовував псевдонім ОСОБА_6 , а позивач використовував псевдонім. Він був студентом архітектури Азіатсько - Тихоокеанського університету, Дакка. 15 лютого 2013 року, після коментарів, які він опублікував в Інтернеті про релігійний фундаменталізм, він був вбитий екстремістами пов'язаними з партією Джамаат-ал-Ісламі (його зарубали мачете на улиці). Було близько 7 вечора. На першому поверсі є 2 або 3 книжкових магазини, останні -видавництва. У кінці поверху був магазин чаю. Позивач та ОСОБА_5 замовили 2 чашки чаю та говорили про політику та релігію. В кінці кафе сиділи 4 або 5 людей. Вони були схожі на студентів. У розмов між собою ображали пророка ісламу Мухаммеда . Говорили про те, як Мухаммед може бути посланцем Божим? Він був вбивцею та розбещувачем малолітніх. Також говорили про ісламську політичну партію в Бангладеш. У 9.30 офіціанти сказали нам, що вони закриваються. Коли вони вийшли з кафе, раптом, 4 людини почали бити позивача та його друга. Між магазинами видавництв були вузькі проходи. Несподівано 2 особи зайняли їх, а ще двоє людей були поруч з позивачем та його другом. Один чоловік вдарив позивача по обличчю, взяв за довге волосся і кричав, щоб він не ображав пророка та іслам, погрожував вбити. Він забрав студентські картки позивача та його друга. Інший чоловік кричав, що їм слід відрізати пальці. Раптом, інші два чоловіки, які прикривали їх, сказали: "ми не готові зараз, але це перше і останнє попередження для вас обох". Позивач хотів написати заяву в поліцейській дільниці, але ОСОБА_8 сказав не робити цього. Поліція ніколи не допоможе нам, бо ми атеїсти. Він сказав: «Ті, хто пишуть проти уряду та образи релігії, перебувають під загрозою статті 57 та заарештовуються, затримуються та піддаються катуванням поліцією. Бути атеїстом - є одним із соціальних злочинів у Бангладеш до сьогодні, але ми не перестаємо писати чи висловлювати свої думки», - сказав він.
Через кілька днів (приблизно 10-12) два чоловіки (їх вік перевищував 40років) з'явилися перед його будинком та сказали, що хочуть з ним поговорити. Один чоловік сказав: «Я знаю, що ти студент архітектури, і ти походиш з доброї сім'ї. Припини ображати нашу релігію та більше не ходи до Азіз Супермаркет. Я знаю, де ти живеш, і я знаю всіх твоїх братів. Наступного разу, коли ми не будемо лише давати поради, ми перейдемо до дій. Не йди до поліції, ми все знаємо».
Також в позовній заяві позивачем зазначено, що з того часу позивач боявся кожного кроку. Відчував проблеми з концентрацією, пам'яттю, логічним мисленням та мовою, які важко пояснити, відчував втрату ініціативи або бажання брати участь у будь-якій діяльності. Члени його сім'ї сердилися на нього(батько помер у 2001 році). Старший брат сказав позивачу: «Ти думаєш про свого молодшого брата? Вони не лише загрожували тобі, але й загрожували нам усім». Спробуй залишити Бангладеш якомога раніше.
27 лютого 2004р. бангладешський письменник, поет та критик, член блогу ОСОБА_9 став жертвою замаху нападників, озброєних мачете, поблизу кампуса Університету Дакки під час щорічного книжкового ярмарку ОСОБА_10 . Після цього позивач вирішив швидко покинути країну, оскільки він також був дуже активний у блозі МУКТО-МОНА, який був популярний у моєму районі в Дацці, та більшість людей знали, що позивач атеїст і пише проти релігії та уряду. Позивач був готовий виїхати з країни. Найпростіше на той час було виїхати до України. Він поїхав до Імміграційного відділення за паспортом ІНФОРМАЦІЯ_6 . Заповнив форму заявки на паспорт та написав «атеїст» в клітці віросповідання у Бланку персональних відомостей. Імміграційна поліція сказала, що перевірить адресу та членів сім'ї протягом кількох днів. 04 березня імміграційна служба, поліція прийшли з перевіркою до позивача додому. Вони кричала: «Ми не дамо тобі паспорта, виправляй клітинку «віросповідання», атеїсти не релігія, ви народжені в мусульманській сім'ї». Вони погрожували, ображали, хотіли заарештувати за статтю 57, за шкоду релігійній громаді та гармонії комуни. Один з поліцейських почав обшукувати книги, папери. Брат позивача почав переговори з ними. Після однієї години пригнічень та образ вони отримали переписані документи для верифікації від позивача та повідомили, що він повинен прийти до Відділу поліції Мотіжилу перед від'їздом з Бангладеш. 01.11.2004 року позивач покинув Бангладеш та з того часу не повертався до країни громадянської належності.
Термін дії попереднього паспорту позивача закінчувався в червні 2014 року. З цієї причини потрібно було отримати новий паспорт з найближчого посольства, яке займається паспортними питаннями (посольство Бангладеш у Російській Федерації). Після направлення відповідного запиту на офіційну електронну пошту посольства було надіслано відповідь з номером телефону для подальшого контакту. За вказаним номером ОСОБА_18 , який представився співробітником Посольства Бангладеш в Російській Федерації, попросив надіслати йому всі документи із заявою на паспорт. На що ОСОБА_1 надіслав йому документи та написав всю інформацію про себе і про асоціацію блогерів та членство. 05 грудня він сказав по телефону, що позивач не пройшов ідентифікацію, оскільки у формі вказав, що немає релігії. Він сказав, що надішле інформацію щодо позивача до Імміграційної поліції в Бангладеш, для перевірки документів, що займе 3 місяці та повідомив, що якщо це створює незручності, позивач може отримати паспорт протягом 7 днів, якщо дасть 1000 доларів. 02 лютого 2015 року ОСОБА_18 відправив позивачу електронний лист та ще раз поговорив з позивачем по телефону.
23 березня 2015 року позивач подав скаргу та офіційний запит до радника з міжнародних справ та спеціального представника почесного прем'єр-міністра Уряду Народної Республіки Бангладеш, Інтерполу та Департаменту кримінальних розслідувань Бангладеш. 29 березня 2015 року позивач побачив, що хтось телефонує з невідомого номера. Позивач відповів. З ним говорив посол Бангладеш в Російській Федерації пан ОСОБА_19 та просив відкликати скаргу. Він казав що є дипломатом і згідно з Женевськими Конвенційніями з ним все буде добре, а позивач буде мати проблеми в Бангладеш, через те, що завдає шкоди релігійним настроям та ображає мусульманське суспільство. Він сказав, що знає чим займаються блогери МУКТО-МОНА та зачитав статті з Кримінального кодексу Бангладеш (1860 р.) про те, що будь-яка особа, яка має «навмисний» або «шкідливий» намір «нашкодити релігійним настроям», підлягає тюремному ув'язненню».
Високопоставлений дипломат погрожував таким чином, і як наслідок, позивач відчував себе повністю розбитим. На щастя, отримав свій новий паспорт через посольство Бангладеш у Туреччині за два тижні, до того, як я подав скаргу на посольство у Москві.
У 2013 році було широко поширено список з 84 атеїстів, вільнодумців, противників ісламістських політичних партій та світських блогерів. Це був чорний список, складений ісламськими фундаменталістськими групами. Один погляд на імена говорить про те, що вбивці, які приходять з різних радикальних груп, які поділяють подібну мету, методично працюють по списку, вбиваючи будь-кого, хто ще перебуває у Бангладеш або хто, як і ОСОБА_4, зробив помилку та повернувся додому зі Сполучених Штатів або з іншого місця. Д ОСОБА_11 , псевдонім НОКПБ вже в їх чорному списку, який опублікували майже всі газети в Бангладеш. Цілі розпадаються на дві категорії: світські та атеїстичні блогери, які розглядаються як вороги ісламу. Більшість вбитих блогерів належали до обох груп. У 2015 році угрупування ОСОБА_20 - ісламістська джихадистська організація у Бангладеш, направила лист до засобів масової інформації, про те що загрожує вбити 19 блогерів, художників, міністрів та вчителів за те, що вони є «сатанинськими блогерами», «ворогами ісламу» та «атеїстами». У цьому списку також було імя позивача.
Багато членів МУКТО-МОНА разом з його засновником за останні роки було вбито ісламськими екстремістами. Така ж доля може чекати й на позивача, через те, що він публічно висловлював та висловлюю свої погляди.
З квітня 2014 року позивач отримував загрозливий телефонні дзвінки з погрозами з невідомих номерів. Чоловічий голос попереджав, що він вб'є позивача, де б він не був. На запитання чому та хто він (на бенгальській мові), а потім людина відключила телефон. Це був перший телефонний дзвінок з погрозами. У 2015році, 2016році, позивач отримав багато з телефонних дзвінків з погрозами з невідомих номерів. У 2017 році він отримав останній дзвінок з погрозами 26 березня. Особа сказала: «Ти в нашому списку, ми позбулися лише 9, твій номер прийде». Позивач відключив мобільний номер НОМЕР_2 . На даний момент використовує новий номер телефону.
Уряд Бангладеш також здійснює переслідування блогерів, публіцистів, журналістів, які висловлюються на релігійну тематику. Зокрема на підставі закону про 1КТ (Інформаційні та комунікаційні технології) 2018 року надає права правоохоронцям. Вказаний закон передбачає, що якщо будь-якщо особа або група навмисно публікує або передає на веб-сайті або в будь-якій іншій електронній формі будь-який матеріал, який створює ворожнечу та ненависть між різними групами чи спільнотами, або завдає шкоди гармонії комуни, або створює нестабільність або анархію, або можливість погіршення правопорядку, діяльність буде розглядатися як злочин. Такий злочин матиме максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на п'ять років. У Бангладеш позивачу може бути пред'явлено обвинувачення навіть в аеропорту, якщо повернеться до Бангладеш, оскільки владі відома усе про позивача.
З часу виїзду з Бангладеш позивач активно займаюсь журналістською та громадською діяльністю. Зокрема, є членом правозахисної неурядової організації правозахисної організації Міжнародна Амністія Акредитованім журналістом O.N8. Ргезз (Міжнародна агентство' новин). Також я співпрацюю з міжнародною неурядовою організацією «Репортери без кордонів» Едмонтською громадою атеїстів.
Таким чином, на думку позивача, він зіштовхнувся із погрозою розправи від ісламських фундаменталістських угрупувань та загрози ув'язнення від органів внутрішніх справ Бангладеш лише за те, що підтримує свободу слова, критикує релігійний фундаменталізм, публічно висловлюється про свій атеїзм, свободу вираження поглядів проти уряду, через написання та ведення блогів.
Окрім іншого в позовній заяві позивачем зазначено, що на теперішній час позивачу достовірно відомо, що влада Народної Республіки Бангладеш прийняла декілька нових законів, що дають підставу ісламістським групам, наближених до «Аль-Каїди» і «Ансар-Уль-іслам» посилити тиск на тих, хто займає принципові позиції щодо ісламістських груп і на тих, хто висловлює свою думку стосовно діяльності релігійних екстремістів в країні.
08.10.2018 року парламент Бангладеш прийняв Закон №46, який набрав законної сили у 2020 році. Згідно п. 25) цього Закону злочином є люба атеїстична легальна інформація.
Згідно п.28) цього Закону злочином є люба публікація, чи трансляція на любому веб-сайті, чи на любому електроном форматі інформації, яка підриває релігійні почуття чи релігійні цінності.
Крім того, згідно п. 29) цього Закону злочином є люба публікація, чи трансляція інформації про наклеп. За перші 5 місяців дії цього закону в 2020 році до кримінальної відповідальності були залучені 403 особи, з яких 353 особи були заарештовані. Біль того, у першій половині 2021 року влада Бангладеш продовжує притягувати до кримінальної відповідальності за цим Законом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступну.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців унормовано, що, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач прибув до України 06.10.2004 року легально на запрошення Черкаського державного технологічного університету з метою навчання. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся вперше лише 23.07.2018 року та 12.08.2021 року.
Беручи до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду від 14.03.2018 у справі №820/1502/17 (адміністративне провадження №К/9901/2164/17) суд зазначає, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Тому, враховуючи те, що дати звернення позивача із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішими від дати його прибуття в Україну, суд приходить до висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Згідно частин 1-2 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин ( ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року (далі - Конвенція 1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі - Протокол 1967 року).
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.
Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач, як особа, яка звернулась до міграційного органу з заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в приписів національного законодавства та міжнародних засад надання притулку, не звільнена від обов'язку надавати докази.
Також суд зазначає, що згідно зі ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які узгоджуються з п.F Конвенції про статус біженців, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач в обґрунтування заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано відповідачеві доказів переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної етнічної та соціальної групи або політичних переконань, які б дозволяли дійти висновку про наявність підстав вважати позивача біженцем у розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таких доказів також не було надано до суду.
Також, позивачем не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв'язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
Отже, вказане свідчить про непов'язаність обґрунтованих побоювань позивача повернутися до країни громадянської належності із бажанням проживати в Україні.
Суд акцентує увагу, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою.
Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.
Отже, вказане побоювання повинно бути актуальним на час звернення особи з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Поряд з цим, ситуація у країні походження позивача не відноситься до конвенційних ознак, тобто не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Водночас, беручи до уваги пункти Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, суд зазначає, що для надання статусу біженця, у першу чергу необхідно надавати оцінку саме зверненню особи, а не ситуації, яка склалася у країні його походження.
Проте, надаючи оцінку заяві позивача суд відмічає, що ним не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування саме її на батьківщині та доводів щодо відмови країни її громадянської належності захищати її права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак, та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.
Оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту унормовано ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».
В силу приписів Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 07.09.2011 р. № 649 (зареєстр. в Мінюсті 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884), останні, визначаючи процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, містять перелік обов'язків, покладених уповноважену особу територіального органу ДМС та ДМС України.
Так, п.2.1 Правил унормовано, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Водночас, набуття таких повноважень можливо лише після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що унормовано п. 5.1 Правил, згідно яких, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу): а) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ діяв на підставі, в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи, а відмова у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлена Наказом Державної міграційної служби України в Харківський області від 12.08.2021р. №205, обумовлена наявністю підстав, та є такою, що винесена в межах чинного законодавства України.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 257, 258, 262, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.