Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
02 листопада 2021 року № 520/15878/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у неоформленні подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна в розмірі 3589,80 (три тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень вісімдесят копійок), що підтверджується квитанцією № ПН89267С1 від 03 червня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України (ІПН: 14099344, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., місто Харків, 61022) сформувати і подати до Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова подання про повернення ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3589,80 грн. (три тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень вісімдесят копійок), що підтверджується квитанцією № ПН89267С1 від 03 червня 2020 року.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що нею було сплачено збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості у розмірі 3589,80 грн., однак позивачем вказано, що оскільки вона придбала нерухоме майно вперше, то відповідно до п.9 ст.1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" сплатила такий збір безпідставно, про що стало відомо тільки після укладення договору купівлі-продажу. З приводу вказаних обставин позивач звернулась до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, проте отримала відповідь із зазначенням того, що підстави для складення подання на повернення збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна відсутні. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом, задля захисту своїх порушених прав.
Ухвалою суду від 27.08.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у адміністративній справі за вищевказаним позовом.
Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з огляду на його недоведеність та безпідставність. Також представником відповідача вказано, що відповідно до адміністративного позову позивач під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна помилково сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3589,80 грн., проте органи Пенсійного фонду не наділені повноваженнями щодо визначення прав власності на нерухоме майно та звільнення від сплати збору осіб, що придбавають житло вперше. Також, представником відповідача вказано, що управління може лише звернутись з поданням до відповідного територіального органу Державної казначейської служби України щодо повернення коштів особам. Крім того, представником відповідача наголошено на необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн. Отже, на думку відповідача, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2020 року позивач придбала нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Петриченко О.О., зареєстрований в реєстрі за №3071.
Право власності на цю квартиру зареєстровано за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.06.2020 р.
У адміністративному позові позивачем вказано, що при укладанні зазначеного договору нею було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (1% її вартості) в розмірі 3589,80 грн.
На підтвердження вказаних обставин позивачем до суду надано копію квитанції №ПН892667С1 від 03.06.2020 року.
Також зі змісту адміністративного позову вбачаються доводи позивача стосовно того, що квартира АДРЕСА_3 , що була придбана за договором купівлі-продажу квартири є першим нерухомим майном (житлом), яке ОСОБА_1 , придбала. На підтвердження факту, що дана квартира є першою нерухомою власністю ОСОБА_1 до суду надано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №260466636 від 08.06.2021 року.
У позовній заяві позивачем вказано, що з приводу вказаних обставин вона звернулась до відповідача із заявою щодо повернення збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Листом від 18.03.2020 року №804-2005/І-05/8-2000/20 відповідачем за результатами розгляду заяви позивача із посиланням на приписи Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, а також Положення «Про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 рок №28-2, повідомлено, що органи Пенсійного фонду не наділені повноваженнями щодо визначення прав власності громадян на нерухоме майно та звільнення від сплати збору осіб, що придбавають майно вперше. При цьому, вказано, що з 26 вересня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №866, про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій від 03.11.1998 № 1740, якою встановлено перелік документів, що можуть свідчити про те, що особа придбаває житло вперше, а саме: відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року). Враховуючи зазначене, підстави для складення подання на повернення збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна відсутні. Крім того, вказано, що первинність придбавання нерухомого майна може бути встановлена в судовому порядку.
Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що відповідно до положень п.9 ст.1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
При цьому, як визначено п.8 ч.1 ст.2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Суд зазначає, що нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
В той же час, згідно із положеннями абз. 1 п.15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740, в редакції чинній станом на момент укладення договору купівлі-продажу позивачем, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що на підставі укладеного договору №3071 від 03.06.2020 року купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , позивач вперше придбав житло, на підтвердження чого до суду надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №260466636 від 08.06.2020 року стосовно позивача.
Надаючи оцінку вказаним доказам, суд зазначає, що до суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору.
Таким чином, з огляду на наведені вище норми діючого законодавства правовідносини, які виникли в даному випадку, належать до виключного випадку з огляду на обставини того, що позивачем нерухоме майно придбано вперше та як наслідок в даному випадку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з такої операцій не сплачується.
При цьому, суд зазначає, що питання перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну придбавають житло вперше, що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Як встановлено судом ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.02.2018 року у справі №819/1730/17, у якій також враховано правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovdandPine v. The Czech Republic), Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), Трго проти Хорватії (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу належного урядування, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Отже, посилання представника відповідача на обставини неможливості органами Пенсійного фонду перевірки первинності придбання фізичними особами нерухомого майна не можуть вважатися судом належними підставами для відмови позивачу у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири, оскільки відповідач не позбавлений можливості подати, у встановленому законом порядку, запит на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд зазначає, що порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначений Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787.
Відповідно до положень п.5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Згідно із пп.2 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
З огляду на вищевикладене та враховуючи обставини того, що повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, яким є територіальний орган Пенсійний фонд України, то в даному випадку такий обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету покладено на відповідача.
Водночас, суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача стосовно того, що з 26 вересня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №866, про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій від 03.11.1998 № 1740, якою встановлено перелік документів, що можуть свідчити про те, що особа придбаває житло вперше, оскільки зазначені зміни набули чинності вже після проведення позивачем операції купівлі нерухомого майна, а отже не підлягають застосуванню до позивача.
Враховуючи встановлені під час судового розгляду справи обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із положеннями частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.
Також, позивачем разом із позовними вимогами заявлено клопотання про стягнення з відповідача на її користь компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Суд зазначає, що положеннями ч. 1, 3 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
В той же час, положеннями ч.1 ст.132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із положеннями ст. 26 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як визначено приписами ч.3 ст.27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі положеннями ст.30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу вищевикладеного слід дійти висновку, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
При цьому, адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Аналіз долучених представником позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленого клопотання до суду подано копії договору про надання правової допомоги від 01.06.2021 року, укладеного між позивачем та адвокатом Соловей Л.О., квитанції до прибуткового касового ордера про сплату 3500,00 грн., акту виконаних робіт від 19.08.2021 року до договору про надання правової допомоги від 01.06.2021 року.
Відповідно до зазначених доказів та зі змісту позовної заяви судом встановлено, що адвокатом надано позивачу послуги (правову допомогу) у справі, за що позивачем відповідно до умов зазначеного договору було сплачено суму вартості отриманих послуг у розмірі 3500,00 грн.
Враховуючи положення ст. 134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов'язані із розглядом справи.
Суд зазначає, що вищевказані документи підтверджують витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді.
Однак, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 01.09.2020 р. по справі №640/6209/19 судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Так, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, зокрема заперечив щодо заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн., тим самим в розумінні наведеної вище норми КАС України заявивши відповідне клопотання.
Відтак, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 року по справі №2040/6747/18, надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.
Суд, дослідивши матеріали справи, зазначає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн. є суттєво завищеною та такою, що не є співмірною із складністю справи, роботою (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки дана справа є не є справою значної (особливої) складності та відповідно не потребувала під час її розгляду надання значного об'єму правової допомоги; обсяг наданої правової допомоги (послуг), пов'язаний, виключно з написанням позову, а сума, яка заявлена до відшкодування позивачу не є належним чином обґрунтованою на предмет її розміру.
З урахуванням наведеного вище, суд вважає за можливе обмежити суму витрат позивача на правничу допомогу, визначивши таку суму в розмірі 2000,00 грн.
Також відповідно до положень КАС України стягненню на користь позивача також підлягають судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у неоформленні подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна в розмірі 3589 (три тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією № ПН89267С1 від 03 червня 2020 року.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України (ІПН: 14099344, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., місто Харків, 61022) сформувати і подати до Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова подання про повернення ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3589 (три тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією № ПН89267С1 від 03 червня 2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. та суму на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ - 14099344).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мельников Р.В.