Справа №500/5421/21
04 листопада 2021 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області в якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Тернопільській області щодо оформлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 на суму 14548,60 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок вісім гривень 60 копійок) гривень,
скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф- 139627-54 на суму 14548,60 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок вісім гривень 60 копійок) гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем отримано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 від 11 травня 2021 року та 04 червня 2021 року у сумі 14548,60 грн від Головного управління ДПС у Тернопільській області. Позивач вважає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки з 01.11.2012 по даний час він працює на посаді юрисконсульта у Дочірньому підприємстві "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП", тобто є найманим працівником, в період з листопада 2019 року по липень 2021 роботодавець щомісячно сплачував за нього ЄСВ в розмірі 22% від суми нарахованої заробітної плати.
Ухвалою суду від 01.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заперечуючи щодо позовних вимог відповідач зазначає, що звільнення осіб, що займаються незалежною професійною діяльністю від обов'язку сплати за себе єдиного внеску не передбачено частиною четвертою статті 4 Закону №2464. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою. Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Позивач подав до суду відповідь на відзив де зазначив, що згідно висновків викладених в індивідуальній податковій консультації №421/ІПК/99-00-04-03-03-06 від 05.02.2021 ОСОБА_1 є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідний період.
На підставі статті 262 КАС України судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
30 серпня 2019 року згідно з рішенням Ради адвокатів Тернопільської області від 22.07.2019 року №115/7 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
З 27 листопада 2019 року позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску, що підтверджується повідомленням про взяття на облік платника єдиного внеску
Згідно копії трудової книжки з 01.11.2012 по даний час позивач працює на посаді юрисконсульта у Дочірньому підприємстві "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП".
Дочірнім підприємством "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП" сплачувався єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 за період з листопада 2019 року по липень 2021 року, що підтверджується довідкою №LP000000098 від 25.08.2021.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі №500/450/20, яке набрало законної сили зобов'язано Державну податкову службу України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 28.12.2019 про надання індивідуальної податкової консультації та надати нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.
В індивідуальній податковій консультації №421/ІПК/99-00-04-03-03-06 від 05.02.2021 зазначено: згідно висновків викладених у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі №500/450/20 ОСОБА_1 є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.
Відсутність доходів від адвокатської діяльності за 2019-2020 роки підтверджується податковими деклараціями про майновий стан та доходи від 02 січня 2020 року та 11 січня 2021 року, згідно яких доходу від незалежної професійної діяльності у звітних періодах (за 2019, 2020 роки) не отримано. Декларації подані позивачем в електронній формі та прийняті контролюючим органом, що підтверджується квитанціями №2
Головним управлінням ДПС у Тернопільській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 від 11.05.2021 на суму 14548,60 грн та від 04.06.2021 на суму 14548,60 грн.
Як підстави винесення цієї вимоги контролюючий орган вказав:
- статтю 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (правова підстава);
- дані інформаційної системи органів доходів і зборів (фактична підстава).
Контролюючий орган визначив суми недоїмки з ЄСВ самостійно, що відображено в даних облікової картки позивача як платника податків.
Не погоджуючись із вищезгаданими вимогами, позивач подав скарги до Державної податкової служби України. Державна податкова служба України рішенням №14508/6/99-00-06-02-01-06 від 29.06.2021 та №15284/6/99-00-06-02-01-06 від 07.07.2021 про результати розгляду скарги залишила без змін вимоги, а скарги без задоволення.
Не погоджуючись з такими рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами.
Відповідно до норм статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до визначень, наведених в статті 14 Податкового кодексу України:
- працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України),
- самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності;
- незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Згідно з статтею 1 Закону №5076-VI: - адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; - адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до статті 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2);
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6);
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3);
- страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).
Відповідно частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:
1) підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до приписів статті 9 Закону №2464-VI:
- єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі (частина перша);
- обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга);
- платники єдиного внеску, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (частина восьма).
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та абзацу першого пункту 2 частини першої статті 7 №2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, відповідно до якого внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зокрема, у частину першу статті 7, а саме: - у пункті 2 перше речення абзацу другого пункту слова "має право самостійно" замінено словом "зобов'язаний".
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При вирішенні цього спору суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19.
Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Суд, застосовуючи наведені норми права до фактичних обставин цієї справи, керується такими міркуваннями.
Позивач отримав 30.08.2019 свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та зареєстрований в контролюючому органі як платник податків та зборів, в періоді, охопленому предметом цього спору, не займався адвокатською діяльністю як самозайнята особа та не отримував від неї доходу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, серед іншого, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, юридичну практику, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності. Адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність та в контексті податкового законодавства вважається самозайнятою особою. Відповідно до норм Закону №2464-VI необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, дохід від адвокатської діяльності є базою для нарахування єдиного соціального внеску, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство з 01.01.2017 встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Контролюючий орган, враховуючи наведені нормативні положення та фактичні обставини справи (перебування позивача на обліку як фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю) доходить висновку про необхідність нарахування позивачу ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску на місяць. Цей висновок став підставою для прийняття контролюючим органом оскаржених вимог про сплату нарахованих ним сум ЄСВ.
Водночас контролюючий орган не врахував, що в охоплений предметом цього спору період позивач працює як найманий працівник на посаді юрисконсульта у Дочірньому підприємстві "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП".
Абзац другий пункту першого статті 4 №2464-VI визначає, що платниками єдиного внеску є також роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. При цьому зазначені роботодавці під час кожної виплати заробітної плати, на її суму нараховують єдиний внесок. Обов'язок таких роботодавців одночасно з видачею заробітної плати сплатити нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників.
Суд встановив, що Дочірнє підприємство "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП" в спірний період щомісяця нараховувало на суму заробітної плати єдиний соціальний внесок та сплачував цю суму до бюджету. Отже позивач був найманим працівником та застрахованою особою, а тому платником єдиного соціального внеску за нього був роботодавець/страхувальник Дочірнє підприємство "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП".
При прийнятті рішення суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо тлумачення та застосування норм Закону №2464-VI, відповідно до яких одночасна сплата єдиного соціального внеску безпосередньо особою (як такою, що провадить незалежну професійну діяльність) та її роботодавцем як страхувальником спричинить подвійну сплату цього внеску, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З огляду на те, що єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за спірний період за позивача як найманого працівника сплатив її роботодавець як страхувальник, суд вважає протиправним повторне нарахування контролюючим органом недоїмки по ЄСВ за цей самий період позивачу як самозайнятій особі.
Підсумовуючи свої висновки суд дійшов переконання, що оскаржені вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 від 11.05.2021 та від 04.06.2021 спричиняють подвійну сплату внеску, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Оскільки оскаржені рішення (вимоги) суб'єкта владних повноважень не відповідають критеріям правомірного рішення, що визначені частиною другою статті 2 КАС України, такі слід скасувати як протиправні.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 908,00 грн згідно квитанції №72508 від 25.08.2021.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 від 11.05.2021 та від 04.06.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 04 листопада 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 44143637).
Головуючий суддя Мартиць О.І.