Справа № 420/19499/21
04 листопада 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 ; зобов'язати відповідача внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 та заборону відчуження, обтяжене на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № В-9/1131 від 14.12.2012, виданої Першим Суворовським відділом ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.04.2012 Управлінням ПФУ в Суворовському районі м. Одеси винесено вимогу № Ф-2355 про стягнення з позивача 4010,30 грн, яку направлено на примусове виконання відділу державної виконавчої служби, внаслідок чого відкрито виконавче провадження № 33821113, в ході якого 14.12.12 винесено постанову про арешт майна боржника та заборону оголошення на його відчуження. 24.03.13 зазначене виконавче провадження закінчено згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», проте заходи щодо зняття арешту вжиті не були. В серпні 2021 р. позивач звернулася до відповідача із заявою про зняття арешту з майна, на що отримала відмову. В обґрунтування відмови зазначено про відсутність підстав для зняття арешту через знищення виконавчого провадження. Зважаючи на протиправність зазначеної відмови, позивач звернулася за судовим захистом із даним позовом.
Ухвалою судді від 25.10.21 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Також залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв'язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.
03.11.21 до суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшло клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. Пояснення щодо позову не надійшли.
03.11.21 до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Кравченком Я.О. від 14.12.2012 при примусовому виконанні (виконавче провадження № 33821113) вимоги № ф-235, виданої 13.04.2012 УПФУ в Суворовському районі м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФУ в Суворовському районі м. Одеси заборгованості в розмірі 4010,30 грн відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV накладено арешт на все майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 ; заборонено здійснювати відчуження всього майна, що належить на праві власності ОСОБА_1
26.08.21 ОСОБА_1 звернулася до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо зняття арешту та заборони.
Листом від 22.09.21 № В-3/39876 старший державний виконавець О. Буюклі повідомив ОСОБА_1 про те, що виконавче провадження № 33821113 завершено 25.03.2013 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV та знищено на підставі наказу МУЮ від 25.12.2009 № 2274/5 «Про затвердження Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби», оскільки строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки. У зв'язку із цим виконавець вказав, що у Відділу відсутні підстави для зняття арешту.
Не погодившись із вищезазначеною відмовою органу державної виконавчої служби, позивач звернулася за судовим захистом із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 необґрунтованою, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV), який був чинним на час накладення арешту на майно, було визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 Закону № 606-XIV відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
У відповідності до ч.1 ст.25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно з ч.2 ст.25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно з ч.1 ст.57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до положень п. 9.9, 9.10 вказаного Порядку строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.
Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.
Згідно з ч.1 ст.50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
При цьому, відповідно до п. 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5) (в редакції, чинній на момент відповідних правовідносин) у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Таким чином, відповідно до зазначеної статті Закону № 606-XIV та положень Інструкції №512/5 державний виконавець, завершуючи виконавче провадження № 33821113 з підстав, передбачених ст. 47 Закону №606-XIV, зобов'язаний був зняти накладений на майно позивача арешт, проте не зробив цього.
Водночас суд зазначає, що існування арешту на майно позивача порушує її конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41 Конституції України).
Окрім того, згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
У сукупності викладених обставин та враховуючи наявність чинного арешту майна позивача, накладеного у виконавчому провадженні, завершеному 25.03.2013, суд дійшов висновку, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при завершенні виконавчого провадження № 33821113, а також незняття арешту з майна позивача за її зверненням в серпні 2021 р. є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби.
Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №817/928/17.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незняття арешту з нерухомого майна, яке належить на праві власності позивачу, накладеного постановою від 14.12.2012 у межах виконавчого провадження № 33821113.
На час звернення позивача до суду, розгляду та вирішення справи, питання про зняття арешту з майна врегульовано ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1404-VIII).
Відповідно до ч.4 ст.59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Згідно з ч.5 ст.59 Закону №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, визначений у ч.4 ст.59 Закону №1404-VIII перелік підстав для зняття виконавцем арешту з майна (коштів) боржника є вичерпним, а згідно з ч.5 цієї статті - у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Разом з тим, суд зауважує, що законні права та інтереси позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, насамперед порушуються наявністю у відповідному реєстрі інформації про державну реєстрацію обтяжень, а саме: арешту її нерухомого майна, номер запису про обтяження 425742.
Таким чином, документом, що є підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна може бути рішення суду, що набрало законної сили, про припинення такого обтяження.
З огляду встановлені під час розгляду даної справи обставини та існування чинного арешту нерухомого майна позивача, накладеного в рамках завершеного та знищеного виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача у даному випадку є прийняття судом рішення відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону №1404-VIII про зняття арешту з нерухомого майна, накладеного постановою від 14.12.2012 № В-9/1131 у межах виконавчого провадження № 33821113 (номер запису про обтяження 425742).
Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України, а саме стягнути з бюджетних асигнувань Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 3 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
З огляду на те, що стороною позивача до позовної заяви не додано жодних документів щодо понесення заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10580 (11488 - 908) грн, судом зазначене питання під час вирішення справи по суті не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 287 КАС України, суд
Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 .
Зобов'язати Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 та заборону відчуження, обтяжене на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № В-9/1131 від 14.12.2012, виданої Першим Суворовським відділом ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Стягнути з бюджетних асигнувань Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.287 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк