(повне)
м. Миколаїв.
01 листопада 2021 р.справа № 400/4821/21
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,
представника позивача: Гриненко Т.В.,
представника відповідача: не прибув,
в загальному позовному провадженні, у відкритому судовому засіданні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаУправління Державної міграційної служби України в Миколаївської області, вул. Декабристів, 5/А, м. Миколаїв, 54001,
провизнання дій протиправними; скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 28.05.21 р.
ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (надалі - відповідач або УДМСУ в Миколаївській області), в якому просив суд:
1) визнати протиправними дії УДМСУ в Миколаївській області щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 28 травня 2021 р. громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ;
2) скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 28 травня 2021 р. громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ;
3) зобов'язати УДМСУ в Миколаївській області повідомити адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 28 травня 2021 р. громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .
Позовна заява залишалась без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) (а. с. 42-44).
На усунення визначених судом недоліків, позивач подав нову позовну заяву, в якій змінив позовні вимоги, шляхом виключення позовної вимоги № 3 (а. с. 48-54).
Свої вимоги позивач обґрунтував наступним: 22 червня 2021 р. на адвокатський запит представник позивача отримав оскаржене рішення УДМСУ в Миколаївській області, яким ОСОБА_1 скасовані дозвіл на імміграцію в Україну та посвідка на постійне проживання.
Прийняття УДМСУ в Миколаївській області цього рішення обумовлене Указом Президента України № 203/2021 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 14 травня 2021 р. "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (надалі - Указ № 203/2021), яким до ОСОБА_1 застосовані персональні санкції, в тому числі, скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання.
На думку позивача, оскаржене рішення є протиправним з таких підстав:
- на рішенні відсутні обов'язкові реквізити у виді дати та номера;
- перед прийняттям рішення, для об'єктивного з'ясування всіх обставин, відповідач повинен був запросити позивача для надання пояснень та/або документів, чого ним зроблено не було, тобто рішення приймалось односторонньо;
- позивач не має жодних судимостей, не є "злодієм в законі", "кримінальним авторитетом", терористом чи очільником банди, інформація про його причетність до криміналітету, надана правоохоронними органами УДМСУ в Миколаївській області, викривлена, які і публікації у засобах масової інформації, а тому у відповідача не було законних підстав для скасування дозволу на імміграцію;
- реалізація рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, має наслідком обов'язок позивача залишити територію України, що призведе до втручання в його сімейне життя, так як в Україні у нього залишаться жінка та дві доньки;
- в додатку № 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України його прізвище написано невірно - " ОСОБА_2 ", замість вірного " ОСОБА_3 ";
- ОСОБА_1 займається благодійністю, надає матеріальну допомогу 8 батальйону Української добровольчої армії, за що має подяки, та допомогу воїнам АТО/ООС.
Відповідач позов не визнав, у відзиві просив в його задоволенні відмовити з тих мотивів, що позовна заява не відповідає вимогам КАС України, а тому мала бути повернута позивачу.
По суті позовних вимог відповідач зазначив, що до УДМСУ в Миколаївській області надійшло подання Національної поліції України Департаменту стратегічних розслідувань про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання на тій підставі, що за період перебування позивача на території України, він неодноразово перевірявся на причетність до вчинення тяжких злочинів і своїми діями створює загрозу національній безпеці держави. Також, подання містить посилання на Указ № 203/2021, яким до позивача були застосовані персональні санкції та обмеження, на виконання якого і діяло УДМСУ в Миколаївській області (а. с. 66-72).
Справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження (а. с. 59-60).
Під час розгляду справи, позивач подав заяву про забезпечення позову, у задоволенні якої судом було відмовлено (а. с. 103-104, 112-114).
У підготовчому провадженні, в підготовчому засіданні, судом вирішено клопотання позивача про зупинення провадження у справі (а. с. 123-124, 129-131).
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та пояснив, що на теперішній час ОСОБА_1 має статус обвинуваченого у декількох кримінальних провадженнях, але вироки в них досі не прийняті, а тому посилання відповідача на причетність позивача до вчинення злочинів, суперечить принципу невинуватості. Необхідність залишити територію України після скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, призведе до порушення його прав, так як він буде позбавлений можливості приймати участь в судових засіданнях та захищати себе від обвинувачення. На переконання представника позивача, для об'єктивного розгляду справи, суд повинен перевірити достовірність інформації, викладеної у поданні Національної поліції України Департаменту стратегічних розслідувань.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.
Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання (а. с. 139), а його правова позиція викладена у відзиві, суд розглядає справу за відсутності представника відповідача.
Вирішуючи спір, суд приймає до уваги наступне.
З приводу зауважень відповідача про невідповідність позовної заяви вимогам КАС України та наявності підстав для її повернення, суд зазначає, що відповідно до ст. 171 КАС України саме на суд покладається перевірка позовної заяви і це є виключними повноваженнями суду.
2 жовтня 2015 р. ОСОБА_1 отримав дозвіл на імміграцію в Україну, а 16 жовтня того ж року - посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 (а. с. 74-75).
21 травня 2021 р. Президентом України видано Указ № 203/2021, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 р. "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
В додатку № 1 до цього рішення "Фізичні особи, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції)" під № 649 значиться ОСОБА_1 , до якого, в тому числі, застосовані санкції у виді скасування дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне проживання.
24 травня 2021 р. до Державної міграційної служби України надійшло подання Національної поліції України Департаменту стратегічних розслідувань про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання, примусове видворення та заборону в'їзду на територію України (надалі - Подання) (а. с. 77-78).
В Поданні зокрема зазначено, що відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2020 р. № 1126-р, в умовах збройної агресії проти України та намагання створити терористичні організації в державі організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки.
Організована злочинність є інструментом, що використовується спецслужбами іноземних держав для дестабілізації ситуації в Україні та завдання шкоди національній безпеці. Наявні умови для використання окремими громадськими об'єднаннями організованої злочинності як засобу політичної боротьби та придушення демократії.
За даними Національної поліції України Департаменту стратегічних розслідувань, ОСОБА_1 є учасником злочинної групи, яка вчиняє тяжкі та особливо тяжкі злочини. Зокрема, це підтверджується тим, що за час перебування на території України ОСОБА_1 перевірявся на причетність до вчинення злочинів в рамках кримінальних проваджень № 12017150000000298 від 6 квітня 2017 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 15 ч. 2 ст. 115 ч. 2 Кримінального кодексу України (надалі - КК України), № 12019150040000131 від 11 січня 2019 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 263 ч. 1 КК України, № 12019150190001347 від 25 серпня 2019 р. за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ст. 289 ч. 3, ст. 263 ч. 1, ст. 146 ч. 2, ст. 147 ч. 1, ст. 126 ч. 1, ст. 357 ч. 1 КК України, № 1202015019000370 від 11 березня 2020 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого 386 КК України.
28 травня 2021 р. відповідач склав висновок за результатами розгляду Подання, яким вважав за доцільне його задовольнити (а. с. 84-86).
28 травня 2021 р. УДМСУ в Миколаївській області прийняло рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 4801.5/19041-21 (а. с. 87).
Вказане спростовує доводи позивача про відсутність на оскарженому рішенні дати та номеру.
Правовою підставою скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, вказана ст. 12 ч. 1 п. 3, 4 Закону України "Про імміграцію".
Правовою підставою скасування посвідки на постійне проживання, вказаний п. 64 пп. 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 (надалі - Порядок № 321).
Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну було відправлене позивачу рекомендованим листом (а. с. 88).
Як передбачено ст. 12 ч. 1 п. 3, 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
- дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
- це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно до визначення терміну "національна безпека України" - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України").
Згідно з ст. 3 ч. 1, 3 того ж Закону, державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.
Фундаментальними національними інтересами України є:
1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;
2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;
Отже, національна безпека держави, є багатоаспектним явищем, яке включає в себе всі галузі суспільного життя, в тому числі і в сфері боротьби із злочинністю.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України", Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.
Стаття 3 ч. 1 п. 1 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" визначає, що однією з функцій Ради національної безпеки і оборони України є внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони.
Відповідно до функцій, визначених Конституцією України та цим Законом, Рада національної безпеки і оборони України розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Стратегії національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України, приймає рішення щодо:
визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах;
заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України (ст. 4 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України").
З наведеного слідує, що саме Рада національної безпеки і оборони України є компетентним та повноважним органом у сфері визначення засад національної безпеки у всіх сферах буття держави та вжиття відповідних заходів для протистояння загрозам.
Стаття 1 ч. 1, 2 Закону України "Про санкції" передбачає, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
Як передбачено ст. 3 ч. 1 п. 1 Закону України "Про санкції", підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
Саме в реалізацію своєї компетенції, на підставі Закону України "Про санкції", Рада національної безпеки і оборони України затвердила список фізичних осіб, до яких застосовуються санкції, в тому числі і до ОСОБА_1 .
Зауваження позивача та його представника про те, що наявність кримінальних проваджень не доводить вини позивача у вчиненні злочинів, які йому інкримінуються, а тому така обставина не може бути покладена в основу рішення про скасування дозволу на імміграцію, суд до уваги не приймає.
З державного суверенітету України випливає її право на власний розсуд визначати основи власної безпекової політики та з урахуванням конкретних обставин, вживати заходи протидії загрозам, при цьому, такі заходи можуть носити і превентивний характер. Цим же охоплюється і право держави визначати небажаних на її території осіб, тим більше, що позивач не пов'язаний з Україною громадянством.
Закони України "Про санкції" та "Про національну безпеку України" не передбачають в якості обов'язкової передумови застосування будь-яких видів санкцій, попереднє осудження особи судом, так як санкції та кримінальне покарання - це різні за своєю правовою природою і процедурою засоби впливу з боку держави, які переслідують різну мету, а тому вони не пов'язані між собою та можуть застосовуватись одночасно і незалежно один від одного.
Таким чином, відсутність вироків щодо визнання ОСОБА_1 винним, не є перешкодою для застосування до нього санкцій у виді скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання.
З урахуванням викладеного, оскільки компетентний орган - Рада національної безпеки і оборони України визначила ОСОБА_1 як особу, яка загрожує національній безпеці та прийняла рішення про застосування до нього санкції у виді скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, які реалізовані УДМСУ в Миколаївській області шляхом прийняття спірного рішення, суд не вбачає порушень в діях відповідача.
Заперечення позивача про те, що перед прийняттям рішення про скасування дозволу на імміграцію в України, відповідач повинен був запросити його для надання пояснень чи документів, не ґрунтуються на приписах законодавства - ані Закон України "Про імміграцію", ані Порядок № 321 не передбачають обов'язку УДМСУ в Миколаївській області виклику зацікавленої особи та надання нею будь-яких (усних чи письмових) пояснень чи доказів.
Відповідно до ст. 19 ч. 1 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, позивач не може посилатись на невиконання відповідачем певних дій, які на рівні законодавства не визначені як його обов'язок.
Посилання позивача на порушення його сімейного життя через необхідність залишити територію України, а також на вчинки, які його позитивно характеризують, не є визначеними законом підставами, які унеможливлюють застосування до нього санкцій.
Що стосується невірного написання прізвища позивача в додатку № 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України, то таке рішення не є предметом оскарження в рамках даної справи, до того ж така помилка не впливає на можливість вірної ідентифікації особи, яка в ньому зазначена.
Щодо аргументів представника позивача про необхідність дослідження адміністративним судом інформації, яка міститься в Поданні Національної поліції України Департаменту стратегічних розслідувань щодо кримінальних проваджень, в яких фігурує ОСОБА_1 , то суд зауважує, що таке дослідження виходить за межі предметної юрисдикції адміністративного суду.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївської області (вул. Декабристів, 5/А, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 37844163) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.
Повний текст рішення складено
4 листопада 2021 р.
Суддя А. О. Мороз